Постанова № 66048657, 18.04.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

"18" квітня 2017 р.Справа № 915/1177/16Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Ліпчанської Н.В., Ярош А.І.

Секретар судового засідання: Маленкова О.П.

За участю повноважних представників сторін:

від позивача ОСОБА_1, за довіреністю;

від відповідача ОСОБА_2, за довіреністю;

Представник ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ЛІМАРТІ» у судове засідання не зявився. Про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 Підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року

по справі № 915/1177/16

за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «МІКС»

до ОСОБА_4 Підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ЛІМАРТІ»

про стягнення 570 331, 50 грн.

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «МІКС» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_4 Підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в якій, згідно з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 30.11.2016р. (а.с. 40-41), просив суд стягнути з останнього заборгованість у розмірі в сумі 570 331, 50 грн., з яких: 284 935, 10 грн. - основного боргу, 260 430,68 грн. - втрат від інфляції, 24 965, 72 грн. 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки № 2011-03/17 від 10.10.2011р. зобовязань в частині оплати товару, в результаті чого у останнього виникла заборгованість, на яку було нараховано інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.12.2016 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ЛІМАРТІ».

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року (суддя Олейняш Е.М.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з відповідача ОСОБА_4 підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь позивача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «МІКС»: 284 935, 10 грн. основного боргу, 260 430, 68 грн. втрат від інфляційних процесів, 24 965, 72 грн. - 3 % річних та 8 554, 97 грн. витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що з матеріалів справи підтверджується факт наявності у відповідача боргу перед позивачем, який підлягає стягненню на підставі ст. ст. 509, 525, 526, 530, 625 ЦК України та ст. ст. 174, 193, 229 ГК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Дочірнє Підприємство «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На думку апелянта, позивачем не доведено факту здійснення поставки товару відповідачу та надання ним (або будь-якою іншою особою) відповідачу послуг з переведення вантажу, а тому у відповідача не виникло обовязку по його оплаті.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона наполягає на тому, що видаткова накладна, на підставі якої суд визнав доведеним факт поставки, ані за формою, ані за змістом не відповідає вимогам законодавства, а тому в силу приписів ст. 34 ГПК України не може бути доказом поставки нафтопродукту - бітуму нафтового.

Також у скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував у оскаржуваному рішенні на підставі яких доказів він дійшов висновку про те, що перевезення товару було здійснено, що ці послуги замовлялись відповідачем і що сторони дійшли згоди щодо предмету надання послуг з перевезення вантажів (вартість перевезення або порядок визначення його вартості, маршрут, пункти завантаження та розвантаження, тощо).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «МІКС» просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його обґрунтованим та законним.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2017 року судовою колегією у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів Ліпчанської Н.В., Ярош А.І., апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21 березня 2017 року.

21 березня 2017 року в судовому засіданні судовою колегією було оголошено перерву судового засідання до 11 квітня 2017 року.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2017 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги до 01 травня 2017 року та розгляд апеляційної скарги відкладено на 18 квітня 2017 року о 10:20 год.

В судове засідання, яке призначене на 18 квітня 2017 року, представник ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ЛІМАРТІ» не зявився, не скористався наданим йому ст. 22 ГПК України правом.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обовязковою.

Пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» розяснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутністю вищезазначеного представника учасника процесу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2011 року між Дочірнім підприємством «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (покупець) та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «МІКС» (постачальник) було укладено договір № 2011-03/17, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати покупцеві Бітум нафтовий (надалі - товар), узгодженими партіями, а покупець зобов'язується його оплатити та прийняти в кількості відповідно поданим заявкам, які погоджені з постачальником. Кількість бітуму нафтового (надалі - товар), для постачання за цим договором визначається відповідно до заявок покупця (а.с. 8-11).

Відповідно до п. 3.1 Договору відвантаження кожної партії товару проводиться протягом 2-х календарних днів після отримання постачальником заявки на партію товару.

Згідно із п. 3.2 Договору, постачання товару може здійснюватися автотранспортом покупця та за рахунок покупця.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що постачання товару також може здійснюватися постачальником власним автотранспортом, за рахунок покупця (в такому випадку оплата за перевезення вантажів визначається виходячи з калькуляції на перевезення), або найманим автотранспортом згідно договору оренди для перевезення вантажів.

Відповідно до п. 3.5 Договору датою поставки товару вважається дата отримання цього товару покупцем, та одночасного надання постачальником покупцю документів вказаних в п 5.2 цього договору.

У відповідності до п. 4.1 Договору загальна вартість договору (в тому числі з урахуванням вартості автоперевезення) складає: 30 000 000 грн. 00 коп. (тридцять мільйонів гривень 00 коп.) в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 4.4 Договору оплата товару, що постачається, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів, в національній валюті України, на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.3 Договору покупець здійснює оплату товару відповідно виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 30-ти календарних днів після отримання товару та виконання п. 5.2. Договору. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок - фактура від постачальника. При затримці виконання п. 5.2, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.

Відповідно до п. 5.2 Договору постачальник зобов'язаний надати покупцеві такі документи на товар, що постачається: рахунок - фактуру; видаткову накладну; податкову накладну; товарно-транспортну накладну (за потреби).

Відповідно до п. 8.4 Договору цей договір набирає чинності та вступає в силу з дати його укладання і підписання сторонами та діє до повного виконання всіх зобов'язань, що випливають з цього договору.

Договір підписано та скріплено печатками сторін. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору суду не подано.

Позивачем на виконання умов договору поставки поставлено відповідачу товар (бітум БНД 60/90 в кількості 32, 8 тон) на загальну суму 284 935, 10 грн. (з урахуванням вартості автоперевезень), що підтверджується видатковою накладною № 3 від 06.11.2013 року на загальну 284 935, 10 грн. (а.с. 13).

Підставою поставки товару у видатковій накладній зазначено договір № 2011-03/17 від 10.10.2011 року.

Товар отримано представником відповідача ОСОБА_5 на підставі довіреності № 197 від 01.11.2013 року (строк дії довіреності з 01.11.2013 року по 30.11.2013 року) (а.с. 14).

Відповідно до довіреності № 197 від 01.11.2013 року, підписаної керівником та головним бухгалтером відповідача ДП «Миколаївський облавтодор» та скріпленої печаткою юридичної особи, останній уповноважив ОСОБА_5 на отримання товарно-матеріальних цінностей, зокрема, бітуму БНД 60/90 в кількості 62 000 кг.

На виконання умов п. 5.2 договору позивачем також надано відповідачу рахунок-фактуру від 06.11.2013 року на загальну суму 284 935, 10 грн., податкову накладну № 4 від 06.11.2013 року та товарно-транспортну накладну від 06.11.2013 року.

Факт отримання вказаних документів 06.11.2013 року відповідачем підтверджується підписом ОСОБА_5 та штампами відповідача на самих документах (а.с. 12, 15-16).

Відповідно до інформації Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області згідно даних ЄРПН, підприємством ТзОВ «МІКС» (код ЄДРПОУ 31365812) в адресу ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДПК «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31159920) в листопаді 2013 було зареєстровано, зокрема, податкову накладну № 4 від 06.11.2013 року (сума ПДВ 47 489, 18 грн.) (а.с. 85-86).

На підтвердження факту поставки товару позивачем подано ТТН від 06.11.2013 року, яка підписана зі сторони вантажоодержувача ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДПК «Автомобільні дороги України» та скріплена печаткою останнього (Філія Южноукраїнська ДЕД) (а.с. 15).

В порушення умов вищезазначеного договору, відповідач, отримавши товар згідно вищезазначеної накладної, свої зобовязання за договором в частині повної та своєчасної оплати товару не виконав, у звязку із чим позивач неодноразово звертався з вимогами про оплату товару.

Так, позивач звертався до відповідача з вимогами від 04.04.2016 року та від 10.10.2016 року, у яких вимагав сплатити заборгованість за поставлений товар за договором № 2011-03/17 від 10.10.2011 року (а.с. 17-18). Факт отримання вимог підтверджується вхідними штампами ДП «Миколаївський облавтодор», а саме: вимога від 04.04.2016 року отримана відповідачем 07.04.2016 року за вх. № 412, вимога від 07.04.2016 року отримана відповідачем 12.10.2016 року за вх. № 2089.

Доказів направлення відповідей на вищевказані претензії відповідачем суду не подано.

Відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків станом на 06.02.2016 року, складеного між сторонами у справі за період з 01.08.2013 року по 05.02.2016 року, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість, зокрема, по видатковій накладній № 3 від 06.11.2013 року на суму 284 935, 10 грн. Акт звірки взаєморозрахунків підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб (а.с. 156).

Зважаючи на неналежне виконання зобовязань за договором позивач додатково нарахував відповідачу 260 430,68 грн. інфляційних втрат, 24 965, 72 грн. 3 % річних та звернувся з даним позовом до суду.

Статтею 509 Цивільного кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір укладений між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки.

За вимогами ст. 712 ЦК України, які кореспондуються з вимогами ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки до договору поставки застосовуються загальні положення як до договору купівлі-продажу, то згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Зі змісту ст. 663 ЦК України вбачається, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Обставини справи щодо одержання відповідачем бітуму БНБ 60/90 відповідно до умов договору № 2011-03/17 від 10.10.2011 року у відповідні строки та в кількості підтверджуються, зокрема, документами первинного бухгалтерського обліку: видатковою накладною № 3 від 06.11.2013 року, податковою накладною від 06.11.2013 року, рахунком № 3 від 06.11.2013 року, актом звірки від 05.02.2016 року. Зазначені документи відповідають нормам чинного законодавства України та є належними доказами здійснення господарської операції з поставки товару.

Позивач фактично виконав господарську операцію по взаємовідносинах з відповідачем щодо поставки товару, що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

Підписанням видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом, сторони зафіксували факт здійснення господарської операції по поставці товару, тим самим встановивши договірні відносини, відмінні від перевезення вантажів, зокрема, договірні відносини з поставки бітуму, що є підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар не пізніше 30-ти календарних днів з моменту отримання товару та передбачених п. 5.2 договору документів.

З моменту підписання сторонами видаткової накладної, якою було засвідчено факт передачі бітуму відповідачу, до останнього перейшло право власності на вказане майно разом з можливістю розпоряджатися ним на власний розсуд.

Таким чином, господарська операція позивача та відповідача підтверджується не лише товаро-транспортною накладною, але й іншими вищевказаними документами, які в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» є первинними документами. Можливість передачі бітуму для належного здійснення перевезення з наступною компенсацією відповідачем їх вартості була передбачена сторонами у договорі для належного виконання зобов'язання з боку відповідача. Транспортні послуги в сумі 13 312, 70 грн. без ПДВ відповідно до п. 3.3 договору включено до видаткової накладної № 3 від 06.11.2013 року.

Наявність помилок у оформленні документа («дефект форми») товарно-транспортної накладної не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, оскільки з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях відповідача у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Товарно-транспортні накладні не замінюють видаткові накладні при поставці товарно-матеріальних цінностей, а законодавство не ставить в залежність право постачальника на отримання коштів за поставлений товар від оформлення товарно-транспортних накладних. Заявлені позивачем вимоги не повязані з перевезенням вантажу, а виникли у звязку з непроведенням відповідачем розрахунків за поставлений товар саме за договором поставки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар на обумовлених та зазначених в договорі умовах, що підтверджується матеріалами справи.

Доказів сплати за отриманий товар відповідач до суду не надав, таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 284 935, 10 грн., що підлягає стягненню.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних зроблений позивачем, колегія суддів дійшла висновку щодо правильності нарахування сум, у звязку з чим апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про повне їх задоволення, отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних у сумі 24 965, 72 грн. та втрат від інфляції у розмірі 260 430,68 грн.

Доводи апеляційної скарги відносно фіктивності зазначеної поставки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами надання позивачеві транспортних послуг ТОВ «ЛІМАРТІ» при перевезенні 06.11.2013 року 32,800 тон бітуму, а саме договором № 11/03/13-1, укладеним між ТОВ «МІКС» та ТОВ «ЛІМАРТІ» 11.03.2013 року (а.с. 138-139), актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-06/11-1 від 06.11.2013 року на суму 13 312, 70 грн. без ПДВ (а.с. 137), договором оренди транспортного засобу № 1 від 01.10.2013 року, укладеного ТОВ «ЛІМАРТІ» з ТОВ «ВАЛДІАВІА», зокрема щодо оренди вантажного сідлового тягача марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1, та напівпричепу паливоцистерни, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 135-136). Вказані докази додатково підтверджують достовірність відомостей товарно-транспортної накладної від 06.11.2013 року про перевезення ТОВ «ЛІМАРТІ» на замовлення вантажовідправника ТОВ «МІКС» бітуму вантажоотримувачу ДП «Миколаївський облавтодор».

Апелянтом не наведено суду будь-яких доводів та не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки суду першої інстанції та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд всебічно та повно дослідив всі обставини справи, дав належну оцінку наявним у ній доказам і правильно застосувавши норми матеріального права обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в повному обсягу і правові підстави для скасування або зміни цього рішення відсутні.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 п. 1, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 Підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року по справі № 915/1177/16 без змін.

Постанова в порядку ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 19.04.2017р.

Головуючий суддяВ.А. Лисенко

СуддяН.В. Ліпчанська

СуддяА.І. Ярош