Окрема думка судді № 66047205, 24.03.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

24 березня 2017 року

Справа № 910/1755/16

Вищий господарський суд України, за результатами розгляду справи №910/1755/16 за позовом Комунального підприємства "Київпастранс" до Обслуговуючого кооперативу автостоянки "Дружба", третьої особи - Київської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, постановив касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу автостоянки "Дружба" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 року - без змін.

Керуючись частиною третьої ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, висловлюю окрему думку щодо прийнятого рішення.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції, якою частково задоволено позовні вимоги Комунального підприємства "Київпастранс", погодився з висновком суду про те, що спірна земельна ділянка використовується Обслуговуючим кооперативом автостоянки "Дружба" без оформлення, передбачених статтями 125, 126 Земельного кодексу України, документів.

На мою думку, такі висновки суду суперечать приписам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини з огляду на наступне.

17.07.1978 виконавчим комітетом Ради народних депутатів прийнято рішення № 1028/19, яким відведено виконавчому комітету Дніпровської районної ради народних депутатів земельну ділянку по вул. Стальського, площею 0,5 га в тимчасове користування до її освоєння за призначенням під влаштування відкритої стоянки для автомашин.

28.10.1986 Виконавчий комітет Дніпровської районної ради народних депутатів прийняв рішення № 80, яким відвів товариству "Автолюбитель УРСР" земельну ділянку площею 0,5 га по вул. Стальського, для розширення автостоянки "Дружба".

Відповідно до листа Республіканського добровільного товариства "Автолюбитель УРСР" від 19.07.1990 № 31 автостоянка "Дружба" була передана до Об’єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський".

Розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №140 від 28.11.2011 автостоянці "Дружба" присвоєно поштову адресу – вул. Стальського, 29.

15.12.2011 VIII сесією VI скликання Київської міської ради прийнято рішення № 944/7180, яким надано Комунальному підприємству "Київпастранс" в постійне користування земельні ділянки загальною площею 2,02 га для реконструкції лінійно-диспетчерської станції, перенесення споруд маслогосподарства з прибудовою торговельно-складських приміщень та будівництвом паркінгу на вул. Івана Микитенка, 6-8 у Дніпровському районі м. Києва у зв’язку із закріпленням за ним майна на праві повного господарського відання.

Відповідно до п. 4.5 рішення від 15.12.2011 VIII сесії VI скликання Київської міської ради №944/7180 зобов’язано Комунальне підприємство “Київпастранс” вирішити в установленому порядку питання перенесення існуючої автостоянки та інші питання майнових відносин.

На підставі вищезазначеного рішення Київської міської ради №944/7180 від 15.12.2011, рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів від 17.07.1978 № 1028/19 визнано таким, що втратило чинність.

Приписами статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначаю, що в постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2012, залишеній в силі постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2013 по справі №5011-55/5305-2012 за позовом Заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Об'єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" про зобов'язання звільнити земельну ділянку, окрім зазначеного вище, було встановлено і те, що відповідачем вживалися заходи щодо оформлення права користування земельною ділянкою, шляхом неодноразових звернень до Київської міської ради з заявами про оформлення права користування земельними ділянками, на яких розташовані автостоянки Об’єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський". На час розгляду справи відповідачем втретє було подано до Київської міської ради клопотання про переоформлення права користування земельними ділянками, а також розроблено відповідний проект землеустрою, який знаходився на узгодженні у головному управлінні земельних ресурсів.

У постанові Вищого господарського суду України від 06.01.2016, якою скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2015, а справу № 910/12962/15 за позовом Першого заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Комунального підприємства “Київпастранс” до Обслуговуючого кооперативу автостоянки “Дружба” про зобов’язання повернути земельну ділянку, а справу направлено на новий розгляд суд, крім встановлених обставин, вказано і про те, що оскільки обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу (ст. 1 Закону України “Про кооперацію”), для встановлення факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки під автостоянку має значення не правонаступництво відповідача щодо прав і обов’язків іншого кооперативу права якого щодо земельної ділянки не є оформленими, а те, чи підтверджується факт незаконного використання фізичними особами, які створили новий кооператив, автостоянки, розміщеної на такій земельній ділянці, при тому, що факт знаходження автостоянки на наданій Комунальному підприємству “Київпастранс” земельній ділянці вбачається безпосередньо з пункту 4.5. рішення від 15.12.2011 VIII сесії VI скликання Київської міської ради №944/7180. Суд зазначив, що в даному пункті рішення не йдеться про надання земельної ділянки певному кооперативу (Обслуговуючому кооперативу автостоянки “Дружба”, Об’єднаним кооперативом по будівництву та експлуатації колективних автостоянок “Дніпровський”), а зобов’язано Комунальне підприємство “Київпастранс” вирішити в установленому порядку питання перенесення існуючої автостоянки та інші питання майнових відносин.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі Комунальне підприємство "Київпастранс" просило суд зобов’язати Обслуговуючий кооператив автостоянки "Дружба" усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом їх звільнення від розташованих об’єктів, посилаючись на те, що останні самовільно зайняті відповідачем ( нормативне обґрунтування з посиланням на ст. 212 Земельного кодексу України, та ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороню земель”).

У відповідності до п. “б” ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема, за самовільне зайняття земельних ділянок.

Приписами ст. 212 Земельного кодексу унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За приписами ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель ” самовільне зайняття земельних ділянок – це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідним є врахування, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо (пункт 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р.).

Зобов’язуючи Обслуговуючий кооператив автостоянки "Дружба" усунути перешкоди у користуванні Комунальним підприємством "Київпастранс" земельними ділянками по вул. Микитенка, 6-8 у Дніпровському районі м. Києва шляхом звільнення вказаних земельних ділянок, на яких розміщена та функціонує автостоянка за адресою вул. Стальського, 29 у Дніпровському районі м. Києва від розташованих на них об’єктів, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, вказував про те, що у відповідача відсутні правові підстави використовувати зазначену автостоянку, адже спірна земельна ділянка використовується ним без оформлення, передбачених статтями 125, 126 Земельного кодексу України, документів.

Такий висновок вважаю передчасним з огляду на те, що обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу (ст. 1 Закону України “Про кооперацію”).

Відповідно до Статуту відповідача, затвердженого Позачерговими загальними зборами членів Обслуговуючого кооперативу автостоянки "Дружба" протоколом № 03/11-2014 від 20.11.2014, зареєстрованого за №10671050003019198, Обслуговуючий кооператив автостоянки "Дружба" створений колишніми членами районного товариства "Автомотолюбитель УРСР" та членами Об’єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" на базі діючої автостоянки "Дружба", розташованої по вул. Стальського, 2 9, м. Київ, у Дніпровському районі м. Києва, та на підставі рішення Установчих зборів (протокол № 1 від 05.06.2013).

Згідно аналітичних даних бухгалтерського обліку на балансі Об’єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" (на а/с "Дружба") обліковується майно на 1770493,99 грн. (т. 1 а.с. 149).

На мою думку, задовольняючи позовні вимоги Комунального підприємства "Київпастранс" суд, фактично позбавить фізичних осіб, які об’єднались у кооператив права використовувати існуючу з 1978 року автостоянку.

Крім того, хочу вказати про те, що оскільки юридична особа-відповідач створена фізичними особами – колишніми членами районного товариства “Автомотолюбитель УРСР”, якому правомірно було відведено земельну ділянку площею 0,5 га по вул. Стальського, то немає підстав вважати, що членами кооперативу автостоянка “Дружба” спірна земельна ділянка використовується неправомірно.

Більше того, співвідносячи час утворення Обслуговуючого кооперативу автостоянки "Дружба" та період існування автостоянки "Дружба" та її використання іншими особами, що неодноразово встановлювалося судовими рішеннями, то вести мову про самовільне зайняття земельної ділянки, що знаходиться під указаною автостоянкою саме відповідачем не видається правомірним.

Хочу вказати і про наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київської міської ради №944/7180 від 15.12.2011, рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів від 17.07.1978 № 1028/19 визнано таким, що втратило чинність.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що Київській міській ради при наданні позивачу земельних ділянок, про існування на них автостоянки "Дружба" та її використання іншими особами було відомо, а тому і зобов’язано Комунальне підприємство “Київпастранс” як майбутнього користувача вирішити питання про її перенесення.

Разом з тим, належних та достатніх доказів того, що Комунальним підприємством "Київпастранс" було виконано вимоги пункту 4.5. рішення від 15.12.2011 VIII сесії VI скликання Київської міської ради №944/7180, яким зобов’язано останнього вирішити в установленому порядку питання перенесення існуючої автостоянки та інші питання майнових відносин, матеріали справи не містять.

Таким чином, згідно ст. 212 Цивільного кодексу України позивачу - Комунальному підприємству "Київпастранс" була надана земельна ділянка на праві постійного користування під відкладальною умовою.

Водночас ст. 212 Цивільного кодексу України встановлює певні правові наслідки для сторін умовного правочину залежно від причин настання чи ненастання обумовлених у ньому обставин.

Хочу зазначити, що позивач зазначену умову пункту 4.5 рішення Київської міської ради стосовно перенесення автостоянки “Дружба” на теперішній час не вирішив.

У своєму рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009, Конституційний суд України вказав про те, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно приписів ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як вбачається з матеріалів справи, та як було встановлено судами, на території автостоянки “Дружба” знаходиться майно, яке належить особисто членам кооперативу автостоянки. Згідно даних бухгалтерського обліку вартість майна складає 1770493,99 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Комунального підприємства "Київпастранс", вважаю, що будуть порушені права відповідача на мирне володіння майном.

Крім того звертаю увагу, що рішення Виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів № 80 від 28.10.1986 та розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №140 від 28.11.2011 є на теперішній час чинними, та підтверджують факт користування спірною земельною ділянкою відповідачем - автостоянкою “Дружба”.

З огляду на викладене зауважує, що при розгляді цієї справи, Вищий господарський суд України повинен був скасувати постанову апеляційної інстанції повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові повністю, з доповненням мотивувальної частини щодо мирного володіння майном та застосування ст. 212 Цивільного кодексу України.

Суддя М. Данилова