Ухвала суду № 66046136, 13.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25879/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

13 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" Кадирова В.В., третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" Кадирова В.В., третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", у якому просив: 1) Визнати протиправними бездіяльність Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію в AT "ДЕЛЬТА БАНК" Кадирова Владислава Володимировича щодо невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на виплату коштів за вкладами під час тимчасової адміністрації, за договором банківського вкладу, які отримують відшкодування коштів в межах гарантованої суми; 2) 3обов'язати Уповноважену особу Фонду на ліквідацію в AT "ДЕЛЬТА БАНК" Кадирова Владислава Володимировича провести дії щодо включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на виплату гарантованої суми відшкодування коштів за договором банківського вкладу, що знаходяться на рахунках у банку, та подати додаткову інформацію до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення ОСОБА_2 до Загального реєстру вкладників AT «Дельта Банк», як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2016 закрито провадження в адміністративній справі.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, адже підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, при цьому керувався позицією Верховного суду України наведеною у постановах від 16.02.2016 у справі №826/2043/15 та від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14..

На вказане судове рішення позивачем подано апеляційну скаргу, у якій скаржник просить скасувати названу ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів своєї скарги апелянт посилається на те, що відповідач у згадуваному випадку є суб'єктом владних повноважень, а спір у даній справі є публічно правовим, тому його належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи із такого.

У постанові від 15.06.2016 в справі № 826/20410/14 Верховний суд України прийшов до висновку, що спірні правовідносини, які є подібними з даним спором, виникли на підставі цивільно-правової угоди й в силу вимог закону саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати кошти від імені сторони правочину, а тому, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від зазначеної правової позиції Верховного Суду України з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Згідно п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Позивач мотивує позовні вимоги тим, що бездіяльність відповідача щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є протиправною, оскільки вона суперечать вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушує право позивача на отримання гарантованої суми вкладу.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з частинами першою, другою статі 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює низку функцій, як-от: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом (частина перша, пункти 1, 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI).

У межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами (частини перша, друга статі 6 Закону № 4452-VI).

Отже, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спір, предметом якого являється перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виконання покладених на неї владно-управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави на відповідність законам України та іншим нормативно-правовим актам, підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції посилався на правову позицію висловлену у постанові Верховний Суд України від 15.06.2016 (справа № 826/20410/14), відповідно до якої виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 1 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки та банківську діяльність", пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Колегія суддів вважає необхідним відступити від наведеної правової позиції Верховного Суду України з таких мотивів.

Нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон №2343-XII) визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2343-XII банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Тобто, нормами Закону № 2343-XII регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону № 2343-XII законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Натомість, в даній справі спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-УІ.

Закон №4452-VI є спеціальним, нормами якого регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Отже, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону № 2343-XII. Зокрема, відповідно до статті 7 Закону № 2343-XII порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону № 2343-XII є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

У даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону № 4452-VI, якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, у даному випадку, норми Закону № 2343-XII до спірних правовідносин не застосовуються.

Суд також зауважує, що за суб'єктним складом відповідачів та характером виконуваних ними функцій дана справа є публічно-правовим спором.

Викладене, на думку колегії суддів свідчить про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16.02.2016 у справі №826/2043/15 та від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14, та належність розгляду даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір, що виник між сторонами в даному випадку повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки, покладені в основу рішення суду першої інстанції, прийнятого з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду - скасуванню із направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" Кадирова В.В., третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає, як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі (ч. 2 ст. 211 КАС України)

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 18 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.