Постанова № 66045679, 12.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2017 року № 826/7444/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., суддів - Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1.) з позовом до Державної казначейської служби України (надалі - відповідач або ДКС України), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання рішень судів по стягненню та перерахуванню позивачу грошових коштів в частині судових рішень, що вказані в цьому адміністративному позові;

- зобов'язати відповідача відповідно до п.п. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI здійснити нарахування по вказаним судовим справам сум інфляції та компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішеннями судів;

- стягнути з відповідача належні позивачеві за рішеннями судів кошти, з урахуванням інфляції за 2009 - 2015 роки та компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу;

- зобов'язати відповідача, в місячний строк, з дня набрання чинності рішенням суду, надати суду звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після отримання 13.08.2014, 04.09.2014 та 26.09.2014 пакетів документів з судовими рішеннями та виконавчими листами (а саме: постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 28.09.2009 у справі № 2а-1835/09, яка набрала законної сили 09.10.2009, та доданим до цього судового рішення виконавчим листом від 19.10.2009; постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 07.12.2009 у справі № 2а-3003/09, яка набрала законної сили 17.05.2011, та доданим до цього судового рішення виконавчим листом від 30.06.2011; постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 26.11.2010 у справі № 2а-1326/10, яка набрала законної сили 20.09.2011, та доданим до цього судового рішення виконавчим листом від 13.10.2011; постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 24.06.2011 у справі № 2а-1973/11, яка набрала законної сили 24.05.2012, та доданим до цього судового рішення виконавчим листом від 20.07.2012) ДКС України не виплатило грошові кошти, які були присудженні ОСОБА_1 згідно перелічених рішень судів і виконавчих листів, а тому зазначена бездіяльність є протиправною, а позов підлягає задоволенню.

В подальшому позивач подав до канцелярії суду заяви про збільшення розміру позовних вимог від 18.01.2017, доповнення до позову від 27.02.2017 і заяву про збільшення розміру позовних вимог від 14.03.2017, згідно яких додатково просив:

- зобов'язати відповідача відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІI здійснити нарахування по судовим справам № 2а-1835/09, № 2а-3003/09, № 2а-1326/10 і № 2а-1973/11 сум інфляції за 2009 - 2016 у зв'язку з порушенням строку виплати коштів за рішеннями судів, та виплатити їх позивачу протягом місяця з дня прийняття постанови суду у цій справі;

- стягнути з відповідача належні позивачеві за вказаними рішеннями судів кошти, з урахуванням компенсації за 2015 - 2016 роки та січень-лютий 2017 року в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в загальній сумі 62 630,31 грн.;

- стягнути з відповідача суму коштів у розмірі 105 696,09 грн., присуджених на користь позивача згідно наступних судових рішень: постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 28.01.2011 у справі № 2а-164/11, яка набрала законної сили 31.03.2011; постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 19.03.2012 у справі № 2610/1687/2012, яка набрала законної сили; постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 10.02.2012 у справі № 2а-35/12, яка набрала законної сили; постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 01.03.2012 у справі № 2а-290/12, яка набрала законної сили 29.03.2013, і згідно виконавчого листа Голосіївського районного суду міста Києва від 01.12.2014 № 752/16075/14ц (справа № 6-а-752/179/14), матеріалів судової справи № 752/4355/15а (провадження № 2а-752/153/15), в тому числі постанови суду та виконавчого листа від 30.06.2015, та ухвали суду від 19.10.2015 у справі № 6-а-/75246/15;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити по вказаним судовим справам суми інфляції за 2008 - 2016 роки та компенсації за порушення строку виконання перелічених судових рішень;

- стягнути з відповідача на користь позивача шляхом зарахування на його особистий рахунок, моральну шкоду в сумі 178 467 грн. з урахуванням індексу інфляції;

- звернути постанову суду в даній справі до негайного виконання.

У судовому засіданні 22.03.2017 позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі (з урахуванням заявлених заяв про збільшення розміру позовних вимог та доповнення до позову).

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином,.

В наданих суду запереченнях представник відповідача посилався на те, що ДКС України відповідно до наданих законом повноважень, здійснює виконання рішень судів і виконавчих листів, виключно у порядку черговості надходження таких документів та у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Таким чином, наразі за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», на яку Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було передбачено лише 144,75 млн. гривень, Казначейство з незалежних від нього причин не має можливості здійснити перерахування коштів за рішеннями судів, поданими до Казначейства протягом квітня-липня 2013 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача в судове засідання, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як повідомив позивач, ним до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі по тексту - ГУ ДКС України у м. Києві) 30.07.2014, 26.09.2014 та 25.09.2015 були подані наступні судові рішення та виконавчі листи для забезпечення їх виконання у встановленому чинним законодавством порядку:

- постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 28.09.2009 у справі № 2а-1835/09 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про бездіяльність та зобов'язання вчинити дії (яка набрала законної сили 09.10.2009), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 19.10.2009 у справі № 2а-1835/09 та ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 07.04.2014, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 3 106 грн.;

- постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 07.12.2009 у справі № 2а-3003/09 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити виплати (яка набрала законної сили 17.05.2011), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 30.06.2011 у справі № 2а-3003/09 та ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 07.04.2014, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 20 946 грн.;

- постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 26.11.2010 у справі № 2а-1326/10 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління соціального захисту населення у м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування соціальних виплат та відновлення порушених прав (яка набрала законної сили 20.09.2011), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 13.10.2011 у справі № 2а-1326/10 та ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 04.03.2014, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 4 522 грн.

- виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 01.12.2014 № 752/16075/14ц (справа № 6-а-752/179/14), згідно якого на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 4 838 грн. Перелічені документи в серпні 2014 року направлені ГУ ДКС України у м. Києві до ДКС України, де були зареєстровані 04.09.2014 за № 10-8584, 13.08.2014 за № 10-7958 та відповідно 04.09.2014 за № 10-8585.

26.09.2014 та 22.11.2015 позивач разом із відповідними заявами подав безпосередньо до ДКС України наступні матеріали:

- постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 24.06.2011 у справі № 2а-1973/11 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління соціального захисту населення, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії (яка набрала законної сили 24.05.2012), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 30.07.2012 у справі № 2а-1973/11 та ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 07.04.2014, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 4 838 грн., шляхом їх списання з відповідного рахунку ДКС України. Вказані документи були зареєстровані відповідачем в той же день;

- постанову Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/4355/15а (провадження № 2а-/752/153/15), виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва від 30.06.2015 та ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19.10.2015 № 6-а-/752/46/15, згідно яких на користь ОСОБА_1 за рахунок Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат присуджено стягнути 4 872 грн.

Також, з тексту постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2017 у справі № 826/9879/16 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДКС України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, яка набрала законної сили 16.03.2017 в порядку ч. 3 ст. 254 КАС України, суд з'ясував, що 14.01.2015 Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві передало ГУ ДКС України у м. Києві для подальшого виконання згідно акта № 1 приймання-передавання за 4-ий квартал 2014 року (перша черга) пакет документів, в тому числі серед них: постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 28.01.2011 у справі № 2а-164/11 про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 3 538 грн.; постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 19.03.2012 у справі № 2610/1687/2012 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 58 375,25 грн.; постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 10.02.2012 у справі № 2а-35/12 про стягнення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 12 010,84 грн.; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 у справі № 2а-290/12 про стягнення з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 4 202 грн.

В силу норми ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2017 у справі №826/9879/16 повторному доказуванню при розгляді цієї справи не підлягають.

Факт наявності в провадженні ДКС України матеріалів по виконанню перелічених судових рішень у справах № 2а-1835/09, № 2а-1326/10, № 2а-3003/09 та № 2а/1973/11 про присудження сум коштів на користь позивача, визнається відповідачем в тексті його заперечень. Також представником відповідача 04.08.2016 та 13.03.2017 до матеріалів справи надана письмова інформація про стан виконання судових рішень на користь стягувача ОСОБА_1, - у вигляді роздруківок з автоматизованої інформаційної системи ДКС України. За даними останніх на виконанні в ДКС України перебувають, зокрема, такі виконавчі документи, що стосуються позивача: № 2а-1835/09 ві 19.10.2009 на суму 3 106 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 30.07.2014; № 2а-126/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 30.07.2014; № 2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 30.07.2014; № 752/16075/14-ц, 2-/1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 04.12.2014; № 2610/1687/2012 від 13.03.2012 на суму 58 375,25 грн., Шевченківський районний суд м. Києва, дата надходження - 14.01.2015; № 2-а-164/11 від 31.03.2011 на суму 3 538 грн., Київський апеляційний адміністративний суд, дата надходження - 14.01.2015; № 2-а-35/12 від 10.02.2012 на суму 12 010,84 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 14.01.2015; № 2а-290/12 від 29.03.2013 на суму 4 202 грн., Київський апеляційний адміністративний суд, дата надходження - 14.01.2015; № 752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 25.09.2015; № 752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн., Голосіївський районний суд м. Києва, дата надходження - 30.11.2015.

У травні 2015 року та в лютому 2016 року ОСОБА_1 звертався до ДКС України із письмовими заявами з питання виплати присуджених йому коштів за судовими рішеннями по справах № 2а-1835/09, № 2а-3003/09, № 2а-1326/10, № 2а-1973/11.

У відповідь ДКС України своїми листами від 26.05.2015 № 5-13/911-15248 та від 29.02.2016 № 5-13/1057-3430 повідомило позивача про те, що на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» знаходяться виконавчі листи Голосіївського районного суду м. Києва по справах № 2а-1835/09, № 2а-3003/09, № 2а-1326/10 і № 2а-1973/11. Відповідно до абз. 2 пп. 1 п. 9 розд. VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, зокрема, за черговістю надходження таких рішень. При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» на поточний рік за вказаною бюджетною програмою передбачено лише 150 млн. грн.., а відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» на поточний рік передбачено 144,75 млн. грн. Оскільки на відповідні дати на виконанні в Казначействі знаходяться рішення судів на суми коштів, що більше ніж в два рази перевищують закладені в бюджеті, та такі рішення надійшли та були зареєстровані раніше ніж виконавчі документи заявника, то останні будуть виконанні в порядку черговості.

Не погоджуючись з правомірністю такої правової позиції відповідача, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів на своєчасне отримання коштів за судовими рішеннями та виконавчими документами звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст.ст. 129 і 129-1 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (що набрав чинності з 1 січня 2013 року) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону (далі по тексту - Закон № 4901-VI) виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI, інвентаризації та погашення заборгованості за такими судовими рішеннями врегульований постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» від 03.09.2014 № 440.

Так, п.п. 3, 4, 13, 15 і 20 цього Порядку передбачено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Заявник подає до органу державної виконавчої служби: заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію); копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків) та копію паспорта громадянина України.

Передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання за встановленою формою. Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості.

Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі по тексту - Порядок № 845) під «безспірним списанням» розуміються операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктами 6 - 8 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Виконавчі документи пред'являються до виконання протягом одного року з дня, що настає за днем набрання рішенням про стягнення коштів законної сили, якщо інше не передбачено законом.

У разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку приймають їх до розгляду та реєструють у відповідному журналі. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.

Стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку (п. 24 Порядку № 845).

Згідно з абз.1 п. 25 Порядку № 845, безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Пунктом 33 вказаного Порядку передбачено, що у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з пп. 1 п. 47 цього Порядку.

Процедура безспірного списання коштів з державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів визначена п.п. 47 - 52 Порядку.

Безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством України відповідно до п. 47 Порядку № 845 на підставі поданих органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Тобто, безспірне списання коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів здійснюється у разі неможливості здійснити таке списання відповідно до п. 24 Порядку № 845.

Відповідно до п. 48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Пунктом 49 Порядку №845 також закріплено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Суд встановив, що ДКС України були передані виконавчі документи №2а-1835/09 від 19.10.2009 на суму 3 106 грн., №2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., №2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., №2а-1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., №2610/1687/2012 від 13.03.2012 на суму 58 375,25 грн., №2-а-164/11 від 31.03.2011 на суму 3 538 грн., №2-а-35/12 від 10.02.2012 на суму 12 010,84 грн., №2а-290/12 від 29.03.2013 на суму 4 202 грн., №752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., №752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн. для проведення безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 з державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

За приписами норми ч. 4 ст. 3 Закону №4901-VI, що кореспондується з ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

При цьому, за змістом положень указу Президента України 13.04.2011 № 460/2011 «Про Положення про Державну казначейську службу України» таким центральним органом виконавчої влади є Державна казначейська служба України (Казначейство України).

Як свідчать наявні матеріали справи та не заперечується відповідачем, позивачем подані всі необхідні документи та відомості для проведення виплат коштів за переліченими вище виконавчі документи (а саме: №2а-1835/09 від 19.10.2009 на суму 3 106 грн., №2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., №2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., №2а-1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., №2610/1687/2012 від 13.03.2012 на суму 58 375,25 грн., №2-а-164/11 від 31.03.2011 на суму 3 538 грн., № 2-а-35/12 від 10.02.2012 на суму 12 010,84 грн., № 2а-290/12 від 29.03.2013 на суму 4 202 грн., № 752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн.).

Враховуючи дані роздруківок з автоматизованої інформаційної системи ДКС України, листів відповідача від 26.05.2015 № 5-13/911-15248 і від 29.02.2016 № 5-13/1057-3430, які наявні у матеріалах справи, та висновки постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2017 у справі № 826/9879/16 в частині допущення ГУ ДКС України у м. Києві протиправної бездіяльності при виконанні виконавчих документів № 2610/1687/2012 від 13.03.2012 на суму 58 375,25 грн., № 2-а-164/11 від 31.03.2011 на суму 3 538 грн., № 2-а-35/12 від 10.02.2012 на суму 12 010,84 грн., № 2а-290/12 від 29.03.2013 на суму 4 202 грн., - а саме не направлення таких виконавчих документів до Казначейства відповідно до п. 47 Порядку № 845, суд приходить до висновку, що з моменту надходження виконавчих документів № 2а-1835/09 ві 19.10.2009 на суму 3 106 грн., № 2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., № 2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., № 2а-1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн. до ДКС України, та прийняття їх відповідачем до виконання спливло більше трьох місяців, що вочевидь повинно було бути достатнім строком для виконання таких виконавчих документів, однак, незважаючи на такий тривалий час перебування цих судових рішень і виконавчих листів на виконанні вони реалізовані так і не були.

Ці обставини визнаються відповідачем та засвідчуються даними розділу «Виконання судових рішень» в електронному сервісі «Пошук справ, які знаходяться на виконанні», розміщеного на офіційному веб-сайті Казначейства (www.treasury.gov.ua/main/uk/publish/category/215170), де за пошуковим запитом суд встановив наявність загальної інформації про черговість надходження виконавчих документів ОСОБА_1 та сум коштів за судовими рішеннями, що надійшли раніше тих чи інших виконавчих документів позивача.

При цьому, інформацію про черговість виконання виконавчих документів позивача в межах тої чи іншої черги згідно п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI відповідач до суду не надав, а відповідний розділ веб-сайту не містить.

На обґрунтування поважності причин невиконання виконавчих документів на користь позивача відповідач посилався на те, що в силу абз. 2 пп. 1 п. 9 розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та п. 3 Порядку № 845, передбачене безспірне списання коштів державного бюджету виключно за черговістю надходження таких документів і в межах бюджетних асигнувань. Зокрема, згідно Законів України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та «Про Державний бюджет України за 2016 рік» на поточні роки за програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» передбачалося недостатньо коштів, що, в свою чергу лише сприяло накопиченню заборгованості з виконання виконавчих документів Казначейством.

Відповідно до п. 49 Порядку ДКС України у 2016 році направило листи на адресу Міністра фінансів України (від 08.04.2016 № 5-05/1873-6267), Міністерства фінансів України (від 15.04.2016 № 5-05/2009-6681, від 22.01.2016 № 5-05/397-1227) та Прем'єр-міністра України (від 12.03.2016 № 5-03/1290-4151) з проханням збільшити видатки бюджету для погашення заборгованості за рішеннями судів (копії цих листів наявні у матеріалах справи).

Як наслідок у Законі України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було передбачено на поточний рік виділити за вказаною бюджетною програмою 500 млн. грн., що надасть змогу виконати виконавчі документи позивача в порядку черговості.

З правовою позицією відповідача про те, що відсутність відповідних бюджетних призначень може бути легітимною підставою для невиконання відповідачем у законодавчо встановлені строки покладених на нього функцій, пов'язаних з виконанням рішень судів, в тому числі тих, що стосуються позивача, суд не погоджується з наступних мотивів.

Суд враховує те, що обов'язковість судових рішень гарантується ст. 129-1 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини (остання в силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, поряд з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовується судами при розгляді справ як джерело права). Зокрема, у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Суд вважає, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

У контексті вищезазначеного, суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини, що наведені у його наступних рішеннях. Згідно рішення у справі «Ромашов проти України»: саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції.

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України»).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України»).

Також у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Отже, підсумовуючи наведені позиції Європейського суду з прав людини можна дійти правового висновку про те, що виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах. Відповідно судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню у встановлений законом строк.

У розглядуваному випадку суд зважає на особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу, визначених ст. 3 Закону № 4901-VI, відповідач не позбавлений можливості в межах відповідних бюджетних призначень списати кошти з рахунків такого державного органу.

Під час розгляду справи у суді жодні документальні докази відсутності у ДКС України відповідно до ст. 3 Закону № 4901-VI реальної можливості здійснити списання коштів з рахунків боржників (державних органів) в межах відповідних бюджетних призначень, та/або отримання такої інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржників від органом Казначейства (ГУ ДКС України у м. Києві) відповідач до суду не надав.

Посилання відповідача на п. 3 Порядку № 845, за яким рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються у порядку черговості надходження таких документів, на думку суду, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для порушення законодавчо встановленого строку виконання судового рішення.

Так, вказана норма не встановлює жодних винятків для недотримання приписів ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI щодо тримісячного строку для перерахування стягувану коштів та підлягає застосуванню виключно у системному взаємозв'язку із зазначеним законодавчим положенням.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України про те, що: «... на час звернення позивача до суду минуло більш ніж три місяці з дня надходження виконавчого документа для виконання. Відсутність відповідних бюджетних призначень не може бути підставою для невиконання відповідачем покладених на нього функцій, пов'язаних з виконанням рішень судів». На основі цієї позиції суд касаційної інстанції підтримав висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка проявилася у невчиненні жодних дій щодо виконавчого документа, який надійшов до нього на виконання (ухвала від 06.07.2015 у справі №826/3236/15, та довідка цього суду від 29.09.2016 про результати узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган або державна установа, підприємство, організація).

З огляду на це суд приходить до висновку, що відповідач всупереч вимог ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 і ч. 2 ст. 72 КАС України, як суб'єкт владних повноважень, не довів наявність у нього обґрунтованих обставин, що стали перешкодою для виконання рішень судів у встановлений законом строк.

Отже, враховуючи положення ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI, суд приходить до обґрунтованого висновку, що ДКС України порушено граничні строки виконання виконавчих документів: №2а-1835/09 від 19.10.2009 на суму 3 106 грн., №2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., № 2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., №752/16075/14-ц, 2-/1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., №752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн., що свідчить про бездіяльність при виконанні цих рішень судів/виконавчих листів щодо стягнення коштів на користь ОСОБА_1

Таким чином, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позовної вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності ДКС України, що полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчих документів: № 2а-1835/09 від 19.10.2009 на суму 3 106 грн., № 2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., № 2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., № 752/16075/14-ц, 2-/1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн., оскільки матеріалами справи засвідчується, що відповідач свої обов'язки згідно ч. 1, 4 ст. 3 Закону № 4901-VI не виконав.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

В силу приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема: про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

За таких обставин, оскільки під час розгляду справи судом встановлено факт протиправної бездіяльності Казначейства при виконанні виконавчих документів на користь позивача, то суд вбачає наявність підстав для зобов'язання відповідача в порядку ч. 1 ст. 3 Закону № 4901-VI здійснити дії щодо виконання виконавчих документів № 2а-1835/09 від 19.10.2009 на суму 3 106 грн., № 2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., № 2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., № 2а-1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату по судовим рішенням сум інфляцій та компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішеннями судів, та стягнення з відповідача сум коштів суд зазначає наступне.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» впроваджено механізм компенсації, внаслідок порушення Державною казначейською службою України строків перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.

Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що у разі якщо Державна казначейська служба України протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується Державною казначейською службою України (ч. 2 ст. 5 цього Закону).

Аналіз положень Закону № 4901-VI та Порядку № 845, свідчить про те, що перебіг тримісячного строку починається з моменту, коли Державна казначейська служба України отримала до виконання відповідне судове рішення.

З огляду на ту обставину, що у матеріалах справи відсутні докази щодо точної дати отримання відповідачем виконавчих документів № 2а-1835/09 від 19.10.2009 на суму 3 106 грн., № 2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., № 2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., № 2а-1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн., а підтвердженням їх надходження до Казначейства є листи відповідача від 26.05.2015 № 5-13/911-15248 та від 29.02.2016 № 5-13/1057-3430 та роздруківки з автоматизованої інформаційної системи ДКС України, то суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до ДКС України до моменту виконання зазначених виконавчих документів.

Одночасно суд не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням грошових зобов'язань за час прострочення виконання грошового зобов'язання, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 цього Кодексу цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Враховуючи обставини справи та наведені правові норми, суд вбачає, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків між позивачем та відповідачем відсутні, а тому приходить до висновку що між позивачем та відповідачем не існують цивільні відносини, зокрема зобов'язального характеру.

За таких підстав норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин, що виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, не застосовуються, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15.

Згідно з ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 178 467 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі ст. 1173 цього Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у п.п. 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем під час розгляду справи не зазначено якими доказами підтверджуються обставини заподіяння йому моральної шкоди. Отже, враховуючи викладене, позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати до Окружного адміністративного суду міста Києва звіт про виконання постанови суду по даній справі суд відзначає, що згідно з ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В даному випадку, оскільки суд в ході розгляду даної справи дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити дії щодо виконання виконавчих документів, при цьому, станом на момент розгляду даної справи відсутні докази невиконання відповідачем в майбутньому даної постанови, а відтак суд не вбачає необхідності у зобов'язанні відповідача (суб'єкта владних повноважень) подати звіт про виконання цього судового рішення.

Щодо вимоги позивача звернути дане рішення суду до негайного виконання, то суд відзначає, що перелік постанов, які підлягають негайному виконанню, встановлені ст. 256 КАС України. За змістом вказаної статті Кодексу рішення суду у справі не відноситься до таких, а тому вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчих документів № 2а-1835/09 від 19.10.2009, № 2а-1326/10 від 13.10.2011, № 2а-3003/09 від 30.06.2011, № 2а-1973/11 від 01.12.2014, № 752/16075/14-ц від 01.12.2014, № 752/4355/15-а від 30.06.2015, про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів.

Зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчих документів № 2а-1835/09 від 19.10.2009 на суму 3 106 грн., № 2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., № 2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., № 2а-1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн.

Зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів № 2а-1835/09 від 19.10.2009 на суму 3 106 грн., № 2а-1326/10 від 13.10.2011 на суму 4 522 грн., № 2а-3003/09 від 30.06.2011 на суму 20 946 грн., № 2а-1973/11 від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/16075/14-ц від 01.12.2014 на суму 4 838 грн., № 752/4355/15-а від 30.06.2015 на суму 4 872 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Літвінова А.В.

Суддя Мазур А.С.