Рішення № 66042558, 29.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 320/7144/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Пономаренко Л.Е.

Провадження № 22-ц/778/828/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.

Суддів: Крилової О.В.

ОСОБА_2

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 28.12.1982 року по 06.02.1985 року.

У 1982 році при виконанні службових обовязків в Демократичній Республіці Афганістан в результаті підриву на міні він отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обличчя, лівої голені (ЗЧМТ контузія головного мозку 1984 рік), що призвело до погіршення стану здоровя.

У звязку із отриманою травмою порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізувати свої нормальні життєві функції, навички та бажання, не має можливості працювати, відчуває себе втраченим для суспільства та родини. Все це завдає йому моральних страждань.

За результатами огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії йому була встановлена 3 група інвалідності, яка повязана з виконанням ним обовязків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

За ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою шкодою, та доказів, які б свідчили, що у позивача змінився звичний спосіб життя.

Проте, погодитися з таким висновком суду не можна.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 28.12.1982 року по 06.02.1985 року, де велись бойові дії, має право на користування пільгами згідно ст.ст. 7, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с. 7, 8).

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної ВЛК по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, Протокол № 840 від 09.09.2010 року, множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обличчя, лівої голені (контузія головного мозку 1984р.) колишнього військовослужбовця ОСОБА_3 в подальшому призвели до розвитку віддалених наслідків ЗЧМТ контузія головного мозку 1984р.). Поранення, контузія та захворювання, як наслідок перенесеної контузії, повязаної з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 19).

За результатами огляду за висновками медико-соціальної (експертної) комісії позивачу22.08.2012 року первинно було встановлено третю групу інвалідності, що повязано з виконанням ним обовязків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою із акта огляду МСЕК серії АД № 140985.

ОСОБА_3 неодноразово проходив лікування з приводу вищевказаних травм та захворювань, що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворого, виписними епікризами із історії хвороби, консультативними висновками (а.с. 10, 11, 13-16, 18).

При ухваленні рішення колегія суддів виходить із положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт поранення, одержаного в період проходження військової служби, та наслідки такого поранення спричинили позивачу втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживання та хвилювання), душевних страждань, оскільки тривале лікування позначилося на його стані здоров'я.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Слід також зазначити, що отримання позивачем будь-яких виплат, грошової допомоги, пільг, гарантій та компенсацій відповідно до чинного законодавства, не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування моральної шкоди, що прямо передбачено у ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичні або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, особа, якій завдано моральної шкоди, має право на її відшкодування незалежно від інших виплат, які вона отримала, чи могла б отримати.

Частиною 1 статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів дійшла висновку, що встановлена позивачу третя група інвалідності є наслідком поранення, пов'язаного з проходженням військової служби, тому у позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія враховує тяжкість вимушених змін в житті ОСОБА_3, ступінь моральних страждань позивача, тяжкість завданих ушкоджень здоров'ю позивача, відсутність поліпшення його здоров'я, оскільки у 2016 році позивачу повторно встановлена 3 група інвалідності (а.с. 12). Судова колегія зазначає, що протягом багатьох років позивач щодня переживає душевні страждання, тау зв'язку з пораненням та спричиненими внаслідок поранення хворобами він позбавлений нормального життя. Тому, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, на підставі ст.ст. 307, 309 ЦПК України судова колегія вбачає підстави для скасування рішення суду із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Крім того, відповідно доч. 3 ст. 88 ЦПК Україниз Міністерства оборони України в дохід держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у суді першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 1157,52 грн. (551,20 грн. + 606,32 грн.)

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 (тридцять тисяч) грн.

Стягнути з Міністерства оборони України в дохід держави судовий збір в розмірі 1157 (одна тисяча сто пятдесят сім) грн. 52 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: