Ухвала суду № 66037247, 13.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/1673/16-ц Головуючий у І інстанції Войнаренко Л. Ф.Провадження № 22-ц/780/852/17 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 46 13.04.2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Журби С.О., Коцюрби О.П., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння земельній реформі», третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування акту про відновлення меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання недійсним та скасування акту про відновлення меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 30 червня 2013 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння Земельній Реформі» стосовно земельної ділянки ОСОБА_3, розташованої за адресою АДРЕСА_1

На обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції зазначив, що суду не надано доказів про те, що актом про відновлення меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу межових знаків від 30 червня 2013 року були порушені права позивача, а за таких обставин, її позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Суд, закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу у судових дебатах, вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, позивач ОСОБА_2 в січні 1998 року відповідно до рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області №16 від 09 вересня 1997 року, отримала державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, розміром 0,227 га, що розташована по АДРЕСА_2

ОСОБА_3, в свою чергу, 20 жовтня 2011 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №506 від 03 червня 2006 року отримав державний акт серії НОМЕР_2 кадастровий номер НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку, розміром 0,1250 га, що розташована по АДРЕСА_3, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

При цьому, право власності відповідача ОСОБА_3 на земельну ділянку, розміром 0,1250 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована в АДРЕСА_4 виникло у порядку спадкування після ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №506 від 03 червня 2006 року, за яким відповідач успадкував земельну ділянку за вказаною адресою, розміром 0,250 га за державним актом від 3 травня 2007, року, яку за його заявою розділено на дві земельні ділянки, одна з яких, розміром 0,125 га.

Отже, відповідач в розумінні ст. 125 ЗК України у законний спосіб набув права власності на вказану земельну ділянку ( а.с. 53-56 ).

При цьому, рішенням апеляційного суду Київської області від 10 червня 2008 року, що набрало законної сили, встановлено, що житловий будинок позивач збудувала після приватизації земельної ділянки ОСОБА_5, спадкодавцем ОСОБА_3 ( а.с. 38-40, 41-42, 43-44, 45-46 ).

За заявою землевласника - ОСОБА_3 30 червня 2013 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Сприяння Земельній реформі» ОСОБА_6, в присутності позивача, співробітника міліції, проведені відповідні роботи та складений акт про відновлення меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків на підставі державного акту серії НОМЕР_4 кадастровий номер НОМЕР_3 ( а.с. 7, 64, 84 ).

При цьому, як зазначено в акті, ніяких претензій при відновленні зовнішньої межі не заявлено. Межі відновлені і не викликають суперечливих питань. Межові знаки показані на місцевості та передані на зберігання землевласнику представником виконавця ( там же ).

Акт про відновлення меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків, на переконання апеляційного суду, повністю відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, положенням ст. 107 ЗК України, п.п. 3.9., 4.3. Інструкції про встановлення ( відновлення ) меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості ) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом №376 Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року та не порушує законних прав та інтересів ОСОБА_2.

Незважаючи на це, позивач 29 квітня 2016 року звернулась до суду із названими позовними вимогами ( а.с. 2-5 ).

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд, з точки зору суду другої інстанції, правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини, прийшов до висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог і, з додержанням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 16 ЦК України, ст.ст. 107, 152 ЗК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 212-215 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі.

А тому, доводи ОСОБА_2 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, п. 3.12. Інструкції про встановлення ( відновлення ) меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості ) та їх закріплення межовими знаками, ст. 213 ЦПК України, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції та повністю спростовуються зазначеними належними та допустимими доказами по справі.

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про те, що апелянт не була належним чином повідомлена про дату та час відновлення межових знаків, на переконання апеляційного суду та у силу викладеного, правового значення для правильного вирішення справи не мають та не спростовують висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог і не є підставою, у даному разі, для задоволення апеляційних вимог.

При цьому, матеріали справи містять докази участі позивача при виконанні робіт представником відповідача по відновленню межових знаків ( а.с. 84 ), які суд відносить до числа належних та допустимих.

Твердження апелянта про те, що вона була позбавлена можливості завчасно подати пояснення та документи спеціалісту, які могли вплинути на результат оскаржуваного акту, з точки зору суду другої інстанції, не свідчить про обгрунтованість заявлених апеляційних вимог, так як ОСОБА_2 могла надати їх пізніше, в т.ч. і під час судового розгляду.

Відсутність у акті даних про повідомлення суміжного землекористувача щодо проведення відповідних робіт, на переконання суду другої інстанції, не змінює його правову природу та не свідчить, у силу викладеного, про обгрунтованість заявлених, як позовних, так і апеляційних вимог.

Таким чином, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, а тому оскаржуване рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Окрім цього, згідно вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння земельній реформі», третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування акту про відновлення меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

О.П. Коцюрба