Ухвала суду № 66036189, 12.04.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/26/17 Головуючий у 1 інстанції: Лесик В.О. Провадження № 22-ц/773/533/17 Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Осіпука В.В., Русинчука М.М.,

з участю:

секретаря - Лимаря Р.С.

представника відповідача - Мельник В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

В січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд із даним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи вимоги тим, що 01.06.2006 року між нею та банком укладено договір поруки № VOKVSE00000045/1 в забезпечення належного виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань перед банком згідно кредитного договору № VOKVSE00000046 від 01.06.2006 року, відповідно до якого банк надав ОСОБА_4 кредит на суму 10 000 грн. у строк до 01.06.2009 року.

Позивач зазначала, що в серпні 2016 році з її карткового рахунку (для отримання заробітної плати) було списано відповідачем кошти в загальній сумі 5919,43 грн. Оскільки вважає, що порука за вказаним договором припинилась відповідно до вимог ч.4 ст.559 ЦК України, отже списання відбулось в незаконний спосіб, тому з даного приводу вона звернулась до банку з вимогою про повернення коштів, однак їй було відмовлено у задоволенні звернення. У зв'язку із наведеним просила суд стягнути з відповідача безпідставно списані кошти в сумі 5919,43 грн. та судові витрати.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 5919,43 грн. і витрати по сплаті судового збору в сумі 551,20 грн. та в дохід держави - 88 грн.80 коп. судового збору. Щодо стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції в частині стягнення коштів, відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, незаконність та необґрунтованість рішення в цій частині, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі, просила її задовольнити.

Заслухавши пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк», перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дія договору поруки закінчена відповідно до умов цього договору та норм ч. 4 ст.559 ЦК України, а отже списання коштів з рахунку позивача є неправомірним та безпідставним.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними і зробленими у відповідності до зібраних у справі доказів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з вимогами ст. 3, ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Судом встановлено, що 01.06.2006 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № VOKVSE00000046, відповідно до якого банк надав ОСОБА_4 грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 10000 грн. на строк до 01.06.2009 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № VOKVSE00000045/1 від 01.06.2006 року.

Таким чином, банк скористався правом на захист свого порушеного права, пред'явивши позов до боржника.

Згідно з п.5 договору поруки у випадку невиконання боржником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Згідно з роз'ясненнями, наведеними в п. 24 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Як видно з матеріалів справи та підтвердили сторони в суді, жодних повідомлень чи письмових вимог про погашення боргу до позивача ОСОБА_3 як поручителя банком не надсилалось.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення ч. 4 ст. 559 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов'язання встановлений не був.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов'язання за договором поруки у зв'язку з припиненням такого зобов'язання поручителя.

Із матеріалів справи, зокрема п. 12 договору поруки, вбачається, що порука за цим договором припиняється після п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (01.06.2009 р. відповідно до п.1.1. кредитного договору), а тому договір поруки припинений з 02.06.2014 року. Списання коштів з рахунку ОСОБА_3 відбулось після спливу п'ятирічного строку з дня настання терміну повернення кредиту, тобто всупереч вимогам законодавства, оскільки дія поруки позивача за вказаним договором припинилась в силу закону та умов договору .

З матеріалів справи вбачається, що 16 березня 2009 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області було видано судовий наказ про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 7830,09 грн., який було судом скасовано ухвалою від 30 березня 2009 року (а.с.65,70,73).

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2013 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість станом на 30 квітня 2013 року за даним кредитним договором на користь банку у розмірі 31020,62 грн. та судові витрати в сумі 310,51 грн.

Однак в межах терміну дії поруки банком до ОСОБА_3 вимоги чи позови щодо погашення заборгованості не пред'являлись і це підтвердила представник відповідача в судовому засіданні.

Факт списання коштів (автоматичне погашення простроченої заборгованості) з картки поручителя 04.08.2016 р. в сумі 550 грн., 25.08.2016 р. в сумі 4094,83 грн. та 23,48 грн., 30.08.2016 року в сумі 1251,12 грн., а всього на суму 5919,43 грн. доведено в суді відповідними письмовими виписками з рахунків ОСОБА_3 і не заперечується відповідачем. Таке списання суд першої інстанції вірно визнав неправомірним, а тому безпідставно отримані банком кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 1212 ЦК України передбачені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Разом з тим, відсутність покликання позивача та суду на норми ст.1212 ЦК України при вирішенні даного спору при обґрунтуванні стягнення з банку безпідставно списаних грошових коштів, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції та на законність оскаржуваного рішення.

Встановивши, що умовами договору поруки визначено строк дії поруки, колегія суддів відхиляє доводи банку про його чинність через те, що договір не визнано недійсним чи припиненим в судовому порядку, а позивач не звернулась до суду із окремими вимогами щодо припинення поруки, оскільки суд зобов'язаний в межах розгляду даної справи перевірити підстави списання коштів та термін дії зобов'язання, на виконання якого банк стягнув ці кошти.

Отже висновки суду першої інстанції щодо безпідставного стягнення з ОСОБА_3, як з поручителя, коштів на погашення кредитної заборгованості є обґрунтованими.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК України).

Справа судом розглянута повно та об'єктивно, викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, отже підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді