Рішення № 66028715, 13.04.2017, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13.04.2017

Справа № 497/2113/16-ц

Провадження № 2/497/87/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого - судді Кодінцевої С.В.,

за участю секретаря Сітченка М.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості у розмірі 74 798.34 гривен та суму судових витрат у розмірі 1378.00 гривен судового збору.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до умов кредитного договору № б/н від 11.01.2011 року, укладеного між позивачем та відповідачем, банк надав останньому кредит у розмірі 8 000.00 гривен у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У порушення вимог кредитного договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту та відсотків нарахованих за користування кредитом відповідач належним чином не виконав, в звязку з чим у нього перед позивачем станом на 30.09.2016 року виникла заборгованість по кредитному договору у розмірі 74798.34 гривен. Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Судовий розгляд проводився в режимі відеоконференції (а.с.117) одночасно з Самарським районним судом м. Дніпропетровська за місцем знаходження представника позивача ОСОБА_2 (а.с.114) та з Печерським районним судом м. Києва за місцем перебування представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_1 (а.с.115-116).

Представник позивача підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Надав додаткові письмові пояснення до позову на спростування заперечень відповідача (а.с.128-133), вважав заперечення відповідача безпідставними, і такими що не заслуговують на увагу.

Стверджував, що сторони домовилися про укладання договору у певній формі, і він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася, що відповідає положенням ч. 2 ст.639 ЦК України. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту, підписується повнолітньою, дієздатною особою, якою підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами. Укладання кредитного договору здійснювалося за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання, що передбачено ст. 634 ЦК України. Підписанням заяви позичальник, тобто відповідач приєднався до запропонованих банком Умовами та Тарифами, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Факт отримання кредитної картки відповідачем підтверджується його фото з кредитною карткою зробленим у відділенні банку, а також відміткою у відповідному полі анкети-заяви. Факт користування відповідачем кредитними коштами підтверджується випискою по рахунку, яка має статус первинного документу, оскільки згідно Переліку типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року за № 578/5 до первинних документів, які фіксують факт виконання державної операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: - касові, банківські документи; - повідомлення банків; - виписки банків; - корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Із наданої позивачем виписки вбачається, що відповідач ОСОБА_3 знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Тобто, користуючись кредитними коштами, відповідачу було добре відомі і зрозумілі умови договору. Відповідач зобовязався в подальшому ознайомлюватися з Умовами та правилами, Тарифами банку на сайті Банку.

Крім того, представник позивача пояснив, що 29.10.2013 року відповідач ОСОБА_3 за допомогою наявної у нього кредитної картки скористався сервісом «Оплата частинами».

Сервіс «Оплата частинами» - це сервіс, який дає можливість клієнту купити товар або послугу в торгово-сервісних підприємствах та/або інтернет-магазинах за 30 секунд в розстрочку за кредитною карткою. Оплата товару або послуги здійснюється шляхом списання щомісячних платежів з катки клієнта.

Умови використання сервісу оплата частинами:

- п. 2.1.1.14.1. Держатель кредитної картки має право користуватися сервісом «Оплата частинами» в торгово-сервісних підприємствах та/або інтернет-магазинах.

- п.2.1.1.14.3.2. При здійсненні клієнтом оплати за товар кредитною картою через сервіс «Оплата Частинами» в торгово - сервісному підприємстві, з яким ОСОБА_4 уклав договір розширеного сервісу з повним відшкодуванням, клієнт доручає Банку щомісячно перераховувати платежі на погашення заборгованості по карті в кількості і розмірі, зазначеному у квитанції терміналу, яка є невід'ємною частиною цих Умов.

- п. 2.1.1.14.7 у разі недостатньої кількості коштів для оплати чергового платежу, наданого по сервісу «Оплата Частинами». Клієнт доручає банку встановити овердрафт на кредитну картку на суму необхідну для сплати чергового платежу.

- 2.1.1.14.8. У разі списання регулярного платежу (крім першого, в момент транзакцїї) за сервісом «Оплата частинами» з картки клієнта за рахунок кредитних коштів додатково утримується комісія 4% від суми такого списання.

ОСОБА_4 - це короткостроковий кредит, який надається Банком Клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його Рахунку в розмірі ліміту кредитування (п. 1.1.1.63 Договору).

Оскільки, під час списання чергового щомісячного платежу по оплаті частинами відповідачем ОСОБА_3 було використано всю суму кредитного ліміту, списання коштів здійснено за рахунок овердрафту, що і спричинило перевищення тіла кредиту над розміром встановленого кредитного ліміту.

Також, на глибоке переконання представника позивача, згідно Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів для погашення заборгованості по кредитним картам для клієнтів передбачений пільговий період, що діє за умови погашення боргу до 25 числа наступного місяця з дати виникнення заборгованості.

Пільговий період кредитування - це установлений банком період з моменту виникнення заборгованості по кредиту, протягом якого нарахування відсотків за користування кредитом проводиться за відсотковою ставкою 0.01% річних (п. 1.1.1.49).

У разі не погашення заборгованості на протязі пільгового періоду за користування Кредитом і ОСОБА_4, тобто позивач нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами Банку.

Оскільки з боку відповідача мало місце не виконання такого обовязку, позивач нараховував відсотки, які розраховувались на підставі відповідних формул, що наведені у поясненнях.

Нарахування пені та штрафів також є правомірних, оскільки передбачено умовами договору.

З огляду на зазначені пояснення представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, про що в справі є відповідні докази (а.с.89, 123). До суду не прибув, причини неявки не повідомив.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, заперечував усі доводи, надавши письмові заперечення (а.с.50-84), та додаткові пояснення до заперечень (а.с.163-164). Підтримав заперечення, та наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, при цьому просив застосувати позовну давність до даного позову.

В обґрунтування заперечень представник зазначала, що:

- позивач надав суду в якості доказу отримання відповідачем кредиту анкету-заяву, яка не містить реквізитів банківської картки, номеру карткового рахунку, умови про збільшення позовної давності, погодження сторонами істотних умов договору. А тому не можливо встановити по якому саме рахунку позивачем зроблено розрахунок заборгованості, неможливо встановити строк дії такої картки, та неможливо встановити строки позовної давності;

- факт надання грошових коштів не підтверджено відповідним платіжним документом, який є єдиним та можливим доказом здійснення платежу;

- позивачем не надано жодних доказів, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг … і складає між відповідачем та позивачем договір, оскільки Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору якщо вони не містять підпису позичальника;

- розрахунок заборгованості позивача базується на його власних припущеннях та не підтверджений первинними документами згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; - не зрозумілим є сума основного боргу в розмірі 10346.58 гривен, тоді як договір був оформлений на кредитну картку з лімітом 8000 гривен; - штраф і пеня є різновидом неустойки, тобто одного і того ж самого виду юридичної відповідальності;

- позивачем не надано даних про причини зміни розміру процентної ставки, а також повідомлення відповідача про зміну процентної ставки та погодження з ним даної дії.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу кредиту, які регулюються параграфами 1, 2 глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобовязаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Згідно ст.530 ЦК України, якщо в зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені).

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 11.01.2011 року відповідач ОСОБА_3 11.01.2011 року отримав кредит у розмірі 8 000.00 гривен у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Договір був укладений шляхом підписання позичальником заяви (а.с.6), яка разом із запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами надання банківських послуг (а.с.9-32, 106) складає кредитний договір, датою укладання якого є дата підписання позичальником заяви.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача щодо не підписання відповідачем ОСОБА_3 договору, необізнаність з умовами та правилами надання банківських послуг, як такі що спростовуються наступним:

В матеріалах кредитної справи є в наявності копія паспорту відповідача серії КЕ № 623221 виданий Болградським РВ ГУМВС України від 26.03.1997 року, яка посвідчена особистим підписом цієї особи, який також є на першій сторінці паспорту (а.с.33). Підпис на анкеті-заяві відповідає підпису відповідача в його паспорті.

Відповідачем було також підписано Довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка універсальна» (а.с.106).

В довіреності від 13.01.2017 року, якою відповідач уповноважив на представлення його інтересів в суді представника ОСОБА_1 значяться ті ж самі дані паспорту ОСОБА_5: паспорт серії КЕ № 623221 виданий Болградським РВ УМВС України в Одеській області від 26.03.1997 року. Підпис відповідача в довіреності та в інших документах наданих суду банком є ідентичним, що видно не озброєним оком (а.с.115, 165).

Згідно довідки позивача при укладанні названого договору між сторонами 11.01.2011 року відповідачу було видано кредитну картку № 5577212913607365 терміном дії - березень 2014 року (а.с.113 зворотна сторінка).

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України зі змінами та доповненнями за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».

ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Проте, у порушення норм закону та умов договору відповідач за вказаним договором зобов'язань належним чином не виконав.

Станом на 30.09.2016 року виникла прострочена заборгованість відповідача перед ПАТ КБ «Приватбанк» по поверненню кредиту у загальному розмірі 74 798.34 гривен, яка складається з наступного:

- 10 346.58 гривен - заборгованість за кредитом;

- 57 463.74 гривен - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 2 950.00 гривен заборгованість за пенею та комісією;

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500.00 гривен штраф (фіксована частина);

- 3538.02 гривен - штраф (процентна складова).

Як вбачається з представленого розрахунку (а.с.4), відповідач ОСОБА_3 користувався коштами ПАТ КБ «Приватбанк» та здійснював виплати за їх користування, остання з яких відбулася 18.03.2014 року.

Обставини здійснення відповідачем ОСОБА_3 виплат ПАТ КБ «Приватбанк», які наведені у розрахунку заборгованості по кредиту, підтверджується наданими позивачем виписками руху коштів по кредитній картці № 5577 ****7365 за період з 26.01.2011 року по 23.01.2017 року (а.с.107-111), за період з 26.01.2011 року по 23.03.2017 року (а.с.144-145).

У відповідності до ч.2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк», даний банк керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг.

У відповідності з ч. 2 ст.639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

При оформленні кредиту заява на отримання кредиту, підписується повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання ч. 2 п.1 ст.30 ЦК України), якою підтверджується, що Позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами.

Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання (ст. 634 Цивільного кодексу). Підписанням заяви Позичальник приєднується до запропонованих банком Умовами та Тарифами.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 207 ЦК України визначено, що правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо її зміст, зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Стаття 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з листами та телеграмами можуть використовуватися і інші засоби звязку, наприклад електронний.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Отже, підписавши заяву та засвідчивши згоду з Умовами та Правилами надання послуг ПАТ КБ «Приватбанк» його клієнтам, відповідач ОСОБА_3 таким чином приєднався до вказаних Умов та Правил, які по суті є публічною офертою (а.с.6, 106).

На підставі підписаної сторонами заяви, що разом з Умовами та Правилами, а також Тарифами, які розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «ПриватБанк» і з якими, відповідач ознайомлений та згодний, відбулося підписання між сторонами договору про надання банківських послуг. Після цього Відповідачу було відкрито картковий рахунок та видана пластикова картка, яка є ключем до цього рахунку (а.с.113 зворотна сторінка).

Протягом наступних 39 місяців після укладення договору б/н від 11.01.2011 року позичальник сплачував кошти за користування кредитом у відповідності з Умовами надання банківських послуг та тарифами, не допускаючи також порушення правил користування платіжною карткою.

Вказані обставини свідчать про те, що 11 січня 2011 року договір між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 дійсно був укладений і банк виконав передбачені договором зобовязання перед позичальником, в той час як позичальник після тривалого виконання прийнятих на себе за договором зобовязань, в подальшому не розриваючи у встановленому порядку даний договір, припинив виконувати покладені на нього договором зобовязання в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 1.1.7.43 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт має право в будь-який момент достроково розірвати цей Договір, повідомивши про це банк шляхом подання відповідної письмової заяви про розірвання договору за формою встановленою ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.22 зворотна сторінка).

Пунктом 1.1.7.12. Умов та правил надання банківських послуг визначено, що Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк (а.с.20).

Згідно з п. 1.1.7.42 Умов та Правил надання банківських послуг сторони визнали, що дія договору закінчується в момент закриття останнього рахунку/депозиту Клієнта, відкритого в рамках договору та підпадаючого під його дію, а також при закінченні використання послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» передбачених договором (а.с.22 зворотна сторінка).

Стаття 1.1.2.15 Умов та правил надання банківських послуг встановлює, що закриття картрахунку не тягне припинення обовязків клієнта погасити заборгованість по рахунку карти (а.с.13).

На підставі Умов та правил надання банківських послуг зазначено, що договір діє без обмеження строку, а у відповідності до п. 1.1.7.3 цих Умов зазначено, що картковий рахунок Відповідача відкритий на невизначений термін (а.с.19 зворотна сторінка).

Суд вважає встановленими обставини укладення договору між сторонами, не настання обставин припинення дії договору (закриття картрахунку або інформування ПАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору), а також обставини, що відповідач допустив прострочення, внаслідок чого виникла заборгованість по тілу кредиту та процентам.

Разом з цим, суд не приймає до уваги заперечення відповідача про відсутність між сторонами договірних відносин через не укладання договору від 11.01.2011 року, та дійшов висновку, що ОСОБА_4 у відповідності до умов договору має підстави, як вимагати з позичальника повернення тіла кредиту і сплату процентів, так і застосовувати неустойку у вигляді штрафів та пені.

Представник відповідача в письмових запереченнях одним з доводів вказала не відповідність законодавству підвищення ПАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку без повідомлення та згоди позичальника процентної ставки за користування кредитними коштами, тобто збільшуючи відсоткову ставку за кредитом, позивач несправедливо змінив умови кредиту, чим дискримінував права споживача (а.с.53).

Згідно з ч. ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як розяснено у абз. 3 п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання про правомірність підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентною ставкою суди повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641-642 ЦК України або в порядку визначеному частиною 6 статті 1056-1 ЦК України.

Згідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невідємних частин договору.

При цьому банк зобовязаний у строк не менше ніж за 7 днів до ведення змін проінформувати про це Клієнта, зокрема у виписці за картрахунком. Якщо протягом 7 днів ОСОБА_4 не отримав від клієнта повідомлення про незгоду останнього зі змінами, то вважається, що Клієнт прийняв нові умови.

Згідно з п. п. 1.1.3.1.9 ОСОБА_4 має право для різних цілей, зокрема про зміну тарифів, встановити контакт з клієнтом, використовуючи будь-які канали звязку: відправлення смс-повідомлення на мобільний телефон Клієнта, поштовий лист, телеграма, повідомлення по електронній пошті, повідомлення в банкоматах і терміналах самообслуговування, друк інформації на чеках POS - терміналах, інші засоби комунікації.

Відповідно до п. 1.1.2.3. до обовязків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам.

При незгоді зі змінами Правил та /або умов банку Клієнт зобовязаний надати ПАТ КБ «ПиватБанк» письмову заяву про розірвання договору та погасити заборгованість, що утворилася перед Банком, в тому числі заборгованість, що утворилася протягом 30 днів з моменту повернення Карт, виданих Держателю та його довіреним особам (п. 2.1.1.5.4.).

З матеріалів справи, наданих заперечень на позов, додаткових письмових пояснень до заперечень, та з пояснень представників сторін, не вбачається, що ОСОБА_3 подавав до ПАТ КБ «Приватбанк» заяву про розірвання договору від 11.01.2011 року.

Разом з тим матеріали справи підтверджують користування відповідачем ОСОБА_3 грошима ПАТ КБ «Приватбанк» та оплату процентів за користування грошовими коштами в розмірі відповідному умовам кредитного договору від 11.01.2011 року.

Виходячи з обізнаності ОСОБА_3 з умовами правилами і тарифами, які разом з заявою, підписаною позичальником складають кредитний договір від 11.01.2011 року, невиконання останнім передбаченого цим договором обовязку отримувати виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам, не є підставою вважати, що ОСОБА_4 не виконав свого обовязку про повідомлення клієнта про зміну тарифів. Виписка про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам є каналом інформативного повідомлення клієнта, який офіційно передбачений умовами договору в якості обовязкового. Застосування ПАТ КБ «ПриватБанк» інших засобів комунікації для передачі клієнту інформації зокрема про збільшення процентної ставки є правом Банку.

01.09.2014 року відповідно до Наказу Банку №СП-2014-6915682 від 18.08.2014 року відсоткова ставка була підвищена до 34.80%, 01.04.2015 рок відсоткова ставка була підвищена до 43.20%, згідно Наказу №СП-2015-6552838 від 18.02.2015 року (а.с.147-154, 156-162).

Відповідач не надав суду доказів про отримання ним виписки (виписок) про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам, зокрема за періоди, що передували зміні Банком процентної ставки за договором від 11.01.2011 року та про відсутність у таких виписках інформації про збільшення розміру процентної ставки.

При таких обставинах, виходячи безпосередньо з умов договору б/н від 11.01.2011 року, вважається, що позивач таким чином погодився зі змінами (збільшенням) розміру процентної ставки запронованої Банком

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_4 в односторонньому порядку всупереч закону збільшив процентну ставку за кредитним договором, зведені виключно до переоцінки встановлених обставин без підтвердження належними доказами.

Також представник відповідача заперечуючи проти позову, зазначила про неможливість одночасного застосування різних видів неустойки за одне й те саме допущене порушення договору - неповернення кредиту і не сплату процентів, що заслуговує на увагу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобов'язання незалежно від виду неустойки (штраф або пеня).

Згідно з ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, головним критерієм в оцінці правомірності застосування штрафу та пені в межах одного договору є перевірка обставин щодо їх одночасного застосування саме щодо одного і того самого виду порушення.

Відповідно до п. 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено нарахування пені у разі виникнення прострочених зобовязань на суму від 100 гривен. Розмір пені передбаченої ПАТ КБ «ПриватБанк» первісно складав 1% від суми заборгованості але не менше 30 гривен на місяць.

В подальшому Наказом СП-2013-6500941 від 28.01.2013 року мінімальний розмір пені був змінений до 50.00 гривен в місяць. у разі виникнення прострочки на суму від 100.00 гривен. Наказом СП-2013-6776448 від 19.09.2013 року у разі виникнення прострочення на протязі одного місяця сплачується пеня в розмірі 50 гривен; у разі виникнення прострочення другий місяць поспіль сплачується пеня в розмірі 100.00 гривен.

Відповідно до п.1.1.5.32 Умов надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів щодо будь-якого з грошових зобовязань передбачених цим договором більше ніж на 120 днів, клієнт зобовязаний сплатити Банку судовий штраф за звернення Банку до суду в розмірі 500.00 гривен + 5% від суми позову.

Пунктом 2.1.1.7.6. Правил користування платіжною карткою визначено, що при порушенні клієнтом строків платежів щодо будь-якого з грошових зобовязань передбачених цим договором більше ніж на 30 днів, клієнт зобовязаний сплатити Банку судовий штраф за звернення банку до суду в розмірі 500.00 гривен + 5% від суми позову.

Тобто, умовами спірного договору, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за прострочення (порушення строків виконання, несвоєчасне виконання) грошових зобовязань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення але не менше встановленого договором (наказів банку) розміру пені за місяць з можливістю збільшення такого мінімального розміру у разі виникнення прострочення за другий місяць поспіль.

У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.32 та 2.1.1.7.6. кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення строків платежів щодо будь-якого з грошових зобовязань передбачених цим договором більше ніж на 30 (120) днів.

Тобто застосування і штрафу і пені повязано з порушенням позичальником строків виконання грошових зобовязань за договором.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання банком положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а відтак про безпідставність вимог банку в цій частині

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2003 цс 15 від 21.10.2015 року, який у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні таких норм права.

Підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України в даному випадку суд не вбачає.

Як вбачається з розрахунку, представленого ПАТ КБ «Приватбанк» пеня в сумі 2950.00 гривен нарахована за період прострочки платежів по тілу кредиту та процентам за користування кредитом з 01.03.2014 року до 30.09.2016 року.

Штраф фіксована частина - 500.00 гривен, та штраф 500.00 гривен + 5% від суми позову = 3 538.01 гривен заявлено за фактом звернення Банку до суду з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту 10 346.58 гривен, процентів (в тому числі прострочених) 57 463.74 гривен та пені 2 950.00 гривен.

Тобто штраф 5% вирахований з сумарної заборгованості по тілу кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені (10346.58 + 57463.74 + 2950.00) = 70760.32 гривен х 5% = 3 538.02 гривен.

Таким чином, штраф вирахований із заборгованості за тими самим платежами, з яких обчислено пеню. При цьому розраховуючи штраф у вигляді процентної складової позивач в базову заборгованість, як вбачається з представленого розрахунку включив і заборгованість по пені. Тобто штраф розрахований з суми, куди увійшла і пеня.

Зазначені обставини свідчать, що заявлені вимоги про стягнення штрафу фактично стосуються стягнення неустойки з неустойки.

Зважаючи на викладене, доводи відповідача та його представника в частині стягнення штрафу в контексті застосування до боржника подвійної відповідальності заслуговують на увагу.

Суд зважаючи на наведене і приймаючи до уваги заперечення відповідача, доходить висновку, що вимоги про стягнення штрафу в сумі 4038.02 гривен (500.00 гривен фіксована частина + 5% заборгованості від суми позову) не можуть бути задоволені.

Щодо заперечень відповідача в частині неправильного застосування банком норм матеріального права в контексті позовної давності, про яку він заявляє, і що є підставою для відмови у позові, то суд звертає увагу на наступне (а.с.53-54)

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно дост.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно дост.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Зі змісту заяви про застосування позовної давності, вбачається, що відповідач просив застосувати позовну давність щодо заявлених банком вимог у повному обсязі.

Як вбачається з довідки позивача строк дії картки 5577212913607365 до 03.2014 року. Тобто строк дії платіжної картки, виданої відповідачу сплив в останній день місяця року, зазначеного у карточці - 31 березня 2014 року.

Відповідно до п. п. 5.6 Умов та правил при відсутності на картрахунку грошових коштів у розмірі достатньому для оплати послуг Банку для продовження дії карти, і за відсутності надходження грошових коштів протягом 3 місяців з моменту закінчення строку дії карти, ОСОБА_4 стягує комісію за обслуговування рахунку за діючими тарифами. При нульовому залишку коштів на неактивному рахунку карти, останній закривається.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту та за процентами за користування кредитними коштами згідно з поданим розрахунком з 01.04.2014 року (дата виникнення прострочення) до 30.09.2016 року включно.

У відповідності до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається з розрахунку заборгованості пеня вперше була нарахована 01.03.2014 року і з наростаючим підсумком до вересня 2016 року загальна сума пені склала 2 950.00 гривен.

До суду з позовом про стягнення пені ОСОБА_4 звернувся 09.11.2016 року. Будь-яких причин, які свідчать про поважність пропуску позивачем строку позовної давності передбаченого ст. 258 ЦК України стосовно вимог про стягнення пені, позивач не навів.

Відмова у вимогах у звязку з пропуском позовної давності є самостійною підставою, яка може бути застосована лише в частині обґрунтованих вимог. У разі, якщо заявлені вимоги безпідставні по суті, то суд має відмовляти у задоволенні таких вимог у звязку з їх необґрунтованістю.

Cуд відмовляє у вимогах про стягнення штрафів, як різновиду неустойки у звязку з їх необґрунтованістю та невідповідністю вимогам ст. 61 Конституції України (подвійна відповідальність за одне й те саме порушення).

Проте вимоги про стягнення пені є обґрунтованими, оскільки відповідач дійсно допустив прострочення зобовязань за кредитним договором в частині тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, що має наслідком нарахування пені.

Однак, з урахуванням строку встановленого ст. 258 ЦК України стягнення пені обмежується 12 місяцями, що передували зверненню до суду з позовом. Всі вимоги поза межами вказаного строку задоволенню не підлягають у звязку пропуском строку позовної давності та відсутністю підстав для його поновлення.

Як вже зазначалося пеня розрахована за період з 01.03.2014 року до 30.09.2016 року. До суду з позовом позивач звернувся 09.11.2016 року. Тому стягнення пені обмежується періодом з листопада 2015 року і до дати останнього нарахування згідно з розрахунком 29.02.2016 року.

Взагалі позивачем заявлено до стягнення пені в сумі 2950.00 гривен, з яких 1850.00 гривен обчислено поза межами строку скороченої позовної давності. Тому стягненню підлягає пеня в сумі 1100.00 гривен.

Суд розяснював сторонам вимоги процесуального закону, а саме, що відповідно до ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 ЦПК України. Доказування не повинно ґрунтуватися на припущеннях. Доказами в розумінні ст.57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановляються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Відповідач не погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості, та не визнаючи суми заборгованості по тілу кредиту, процентам, штрафу та пені, не заявляв клопотання з цього приводу про призначення відповідної судової експертизи і не представив власного розрахунку заборгованості.

При таких обставинах, враховуючи, що обовязок доказування покладається на сторони: позивач надав розрахунок заборгованості, який не спростований відповідачем та його представником, та приймає його у якості доказу.

Таким чином стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту в сумі 10346.58 гривен, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами 57463.74 гривен, пеня з урахуванням застосування за останні 12 місяців, що передували зверненню до суду в межах строку позовної давності 1100.00 гривен, а всього 68 910.32 гривен

В решті заявлених вимог слід відмовити з підстав та мотивів, наведених в цьому рішенні.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як роз`яснено в абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»).

Загальна сума заявлених вимог складає 74 798.34 гривен, судовий збір сплачений в сумі 1378.00 гривен (а.с.1). Згідно з цим рішенням суду задоволено вимог на загальну суму 68 910.32 гривен.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (68 910.32 гривен х 1%), що становить 689.10 гривен

Керуючись ст.ст.11, 16, 509, 525, 526, 530, 536, 610, 629, 1049,1054 ЦК України, ст. 10, 11, 60, 88, 131, 208, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: вул. ОСОБА_6 (колишня назва Леніна), № 55, с. Дмитрівка, Болградський район, Одеська область, паспорт серії КЕ № 623221 виданий 26.03.1997 року Болградським РС ГУДМС України в Одеській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,

на користь Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, № 50 (МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 29092829003111) заборгованість станом на 30.09.2016 року за кредитним договором № б/н від 11.01.2011 року в розмірі 68 910.32 гривен (шістдесят всім тисяч девятсот десять гривен тридцять дві копійки), у тому числі:

- 10 346.58 гривен - заборгованість за кредитом;

- 57 463.74 гривен - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 1 100.00 гривен заборгованість за пенею та комісією;

та суму судових витрат в розмірі 689.10 гривен (шістсот вісімдесят гривен десять копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: С.В. Кодінцева