Ухвала суду № 66027707, 13.04.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/17352/16-ц Провадження № 22-ц/772/190/2017Головуючий в суді першої інстанції Овсюк Є. М.Категорія 54Доповідач Денишенко Т. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Він-ницької області в складі:

головуючої судді Денишенко Т.О.,

суддів Берегового О.Ю., Луценка В.В.,

за участі секретаря Торбасюк О.І., представника апелянта, відповідача Вінниць-кого обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансера ОСОБА_3, позивачки ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5, розглянувши у від-критому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_4 до Вінницького обласного клінічного

шкірно-венерологічного диспансера про визнання незаконним, скасу- вання наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнен-

ня середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою представника відповідача Вінницького обласного клі-нічного шкірно-венерологічного диспансера ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

12 серпня 2016 року ОСОБА_4 звернулася у Вінницький міський суд Він-ницької області з позовом до Вінницького обласного клінічного шкірно-венеро-логічного диспансера про визнання незаконним, скасування наказу про звіль-нення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середьомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Позов мотивований тим, що позивачка працювала у відповідача на посаді лікаря-дерматовенеролога стаціонарного дерматовенеро-логічного відділення № 1 з 13 березня 2001 року. Наказом головного лікаря диспансеру від 03 серпня 2016 року № 130-к вона звільнена з роботи з 0,25 ставки посади лікаря-дерматовенеролога у зв'язку зі скороченням штату та чи-сельності працівників за пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України. Позивачка вважає цей наказ незаконним з тих підстав, що, на її думку, взагалі відсутні правові підстави для скорочення працівників диспансера. Зо-крема, підстав для видання головним лікарем наказу від 28 квітня 2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» не було. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 23 лютого 2000 року № 33 «Про штатні нормати-ви та типові штати закладів охорони здоров'я» з наступними змінами має реко-мендаційний характер, а з рішення Вінницької обласної ради від 16 грудня 2015 року № 22 «Про обласний бюджет на 2016 рік» вбачається відповідність фонду оплати праці медичних працівників кількості штатних посад і чисельності пра-цівників.

Наказ головного лікаря Вінницького обласного клінічного шкірно-венероло-гічного диспансера від 28 квітня 2016 року № 43 «Про зміни в організації ви-робництва і праці» вводився в дію 01 серпня 2016 року, однак у ньому відсутні посадові оклади працівників, штатний розпис належним чином не затвердже-ний, скорочення ним 11,75 штатних посад невмотивовано з огляду на дозвіл Де-партаменту охорони здоров'я та курортів Вінницької обласної державної адмі-ністрації на скорочення лише 10,5 штатних посад.

Процедура звільнення ОСОБА_4 з роботи порушена через неврахування відмови профспілкового органу у наданні згоди на звільнення. Позивачка є чле-ном профспілкового комітету диспансеру з січня 2015 року, тому згоду на її звільнення з роботи мав би дати обласний комітет Вінницької обласної органі-зації профспілки працівників охорони здоров'я України, який у наданні такої згоди постановою від 14 липня 2016 року № Пр-7-2/2 відмовив, що виключає можливість звільнення її з роботи з підстави, визначеної роботодавцем.

При звільненні з роботи ОСОБА_4 не було дотримано вимог законодав-ства щодо врахування переважного права на залишення на роботі. Комісією по розгляду кандидатур, які мають переважне право на залишення на роботі, 24 та 26 травня 2016 року проведені засідання, де розглядалося питання щодо визна-чення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі. Кандидатура ОСОБА_4 не розглядалася, хоча вона має вищу освіту, безперервний стаж у 17 років, належну якість роботи, заохочення у диспансері, утримує неповноліт-ню дитину, в сім'ї немає інших осіб із самостійним заробітком.

Скорочення працівників диспансеру здійснено неповноважною особою. Вінницький обласний шкірно-венерологічний диспансер є спільною власністю територіальних громад області, управління якою здійснює Вінницька обласна рада. Наказом від 28 квітня 2016 року № 43 «Про зміни в організації виробниц-тва і праці» фактично здійснена реорганізація диспансеру, що є поза межами повноважень головного лікаря; це питання могло бути вирішене на пленарному засіданні обласної ради.

Позивачка стверджує про відсутність у головного лікаря диспансеру Трет'-якова М.С. повноважень посадової особи, оскільки розпорядження голови об-ласної ради від 06 червня 2014 року № 178 про призначення його на посаду го-ловного лікаря диспансеру не затверджене на пленарному засіданні сесії облас-ної ради.

За викладених мотивів ОСОБА_4 просила суд її позов задоволити у пов-ному обсязі, визнати незаконними і скасувати накази головного лікаря Вінниць-кого обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру від 28 квітня 2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці», від 03 серпня 2016 року № 130-к «Про звільнення з роботи», поновити її на роботі на посаді лікаря-дерматовенеролога з 03 серпня 2016 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року позов задоволений частково. Визнаний незаконним і скасований на-каз Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру від 03 серпня 2016 року № 130-к «Про звільнення з роботи» ОСОБА_4 з посади лікаря-дерматовенеролога диспансера, зобов'язано відповідача поновити ОСОБА_7 на попередній посаді лікаря-дерматовенеролога диспансера з 03 серп-ня 2016 року. Стягнуто з ВОКШВД на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2016 року по день поновлення на роботі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а та-кож на користь держави судовий збір в розмірі 1378,00 гривень. Рішення в час-тині поновлення ОСОБА_4 на попередній посаді лікаря-дерматовенеролога диспансера з 03 серпня 2016 року, а також в частині стягнення середньомісяч-ного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущене до негайно-го виконання. В частині позову про визнання незаконним і скасування наказу ВОКШВД від 28 квітня 2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» - відмовлено ( а. с. 150-156 ).

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 грудня 2016 року стягнуто з ВОКШВД на користь ОСОБА_4 за час вимуше-ного прогулу з 04 серпня 2016 року по 23 листопада 2016 року 3417,91 гривень, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один мі-сяць у розмірі 920,00 гривень допущене до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 551,20 гривню судового збору з оплати позов-ної заяви про визнання незаконним і скасування наказу ВОКШВД від 28 квітня 2016 року № 43 ( а. с. 178 ).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням у справі, представник ВОКШВД ОСОБА_3 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане судове рішення від 23 листопада 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення про від-мову у задоволенні позову у повному обсязі ( а. с. 160-162 ). Апелянтка посила-ється на ухвалення оскаржуваного рішення за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків суду обставинам справи, допущення судом порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення та заперечення на апеляційну скаргу осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, проаналі-зувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність і обґрунтова-ність оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до норм статей 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути за-конним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рі-шення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими дока-зами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведе-ність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 13 березня 2001 року по 03 серпня 2016 року працювала у ВОКШВД на посаді лікаря-дерматовенеролога стаціо-нарного дерматовенерологічного відділення № 1. Згідно з наказом від 01 люто-го 2006 року № 13 вона працювала на 0,25 ставки. Ці факти підтверджуються записами у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1. На звітно-виборних зборах трудового колективу 28 січня 2015 року ОСОБА_4 була обрана до складу профспілкового комітету диспансера. Наказом головного лікаря ВОКШВД від 03 серпня 2016 року № 130-к позивачка звільнена із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників, у день звіль-нення з нею проведений повний розрахунок та видана трудова книжка. За два місці до звільнення ОСОБА_4 попередили про наступне вивільнення, однак від підпису про ознайомлення з цим наказом вона відмовилася, про що 03 черв-ня 2016 року складений відповідний акт. Інша робота позивачці не пропонува-лася у зв'язку з відсутністю посад за відповідною професією ( спеціальністю ).

Керуючись частиною другою статті 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постано-ві від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, роз'ясненнями пункту 19 по-станови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд першої інстанції дійшов висновку про наявність законних підстав для визнання звільнення ОСОБА_4 з роботи незаконним, здійсненим з порушенням норм чинного трудового зако-нодавства України.

28 квітня 2016 року головним лікарем ВОКШВД виданий наказ № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» ( а. с. 22-23 ), відповідно до якого пе-редбачені зміни в організації виробництва та праці шляхом скорочення посад, штатних одиниць. Цей наказ був виданий, як вбачається з його змісту, зокрема, на виконання наказів Міністерства охорони здоров'я України від 23 лютого 2000 року № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здо-ров'я», Департаменту охорони здоров'я та курортів Вінницької облдержадміні-страції від 24 березня 2015 року № 345 «Про результати проведення перевірки Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру», листів Департаменту від 03 листопада 2014 року № 01-16/718, від 28 серпня 2015 року № 11/3606, доручення голови Вінницької облдержадміністрації В.Коровія від 26 лютого 2016 року № 0101-11/1359 щодо оптимізації штатної чисельності, ме-режі та контингентів бюджетних установ та закладів у 2016 році, акту ревізії фі-нансово-господарської діяльності ВОКШВД за період з 01 серпня 2013 року по 31 січня 2016 року, складеного Державною фінансовою інспекцією у Вінниць-кій області від 01 квітня 2016 року за № 04-13/5, попередження цієї інспекції про неналежне виконання бюджетного законодавства від 15 квітня 2016 року № 02-04-28-14/1985.

Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність наказу від 28 квіт-ня 2016 року № 43, оскільки він був виданий головним лікарем ВОКШВД на виконання доручень і приписів вищестоящих органів з метою оптимізації штат-ної чисельності та штату працівників диспансеру. Саме головний лікар як керів-ник медичного закладу уповноважений затверджувати структурний та штатний розпис диспансеру у межах граничної чисельності і фонду оплати праці, тому підстав для визнання даного наказу незаконним, його скасування немає жодних законних підстав.

Суд першої інстанції детально проаналізував дотримання роботодавцем ви-мог статей 42, 42-1, 184 КЗпП України при звільненні з роботи позивачки та об-грунтовано зазначив наступне.

Створена наказом головного лікаря ВОКШВД комісія з розгляду кандида-тур, які мають переважне право на залишення на роботі, провела два засідання 24 та 26 травня 2016 року. На цих засіданнях кандидатура ОСОБА_4 не роз-глядалася, тому залишилося не виясненим питання чи має або не має вона пере-важного права на залишення на роботі. Заперечення в цій частині спору пред-ставника диспансера ОСОБА_3 про те, що кандидатура ОСОБА_4 на засіданні комісії обговорювалася, судом до уваги не прийняті, оскільки в прото-колі засідань комісії відповідні дані відсутні, не відображені, а значить такі фактичні дані не мали місця.

Суд першої інстанції підкреслив, що відповідно з нормами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України може бути здійснене лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, а в разі, коли працівник є членом профспілкового комітету, на його звільнення у відповідності з частиною сьомою статті 43-1, статті 252 КЗпП України, статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» потрібна згода вищого профспілкового органу, яким є Вінницька обласна організація профспілки працівників охорони здоров'я. Оскільки ОСОБА_4, як вказувалося вище, була обрана в члени профспілкового комітету пер-винної профспілкової організації диспансеру, то згода на її звільнення з роботи запитувалася роботодавцем в установленому порядку.

Протоколом № 11 засідання профспілкового комітету диспансеру від 11 липня 2016 року у наданні згоди на звільнення ОСОБА_4 із займаної посади відмовлено з обгрунтуванням причин такої відмови. Постановою Президії об-ласного комітету профспілки працівників охорони здоров'я від 14 липня 2016 року № Пр 7-2/2 на звернення головного лікаря ВОКШВД також відмовлено у наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачкою у справі, про що у триденний термін було повідомлено керівника диспансера.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відмови профкому дис-пансера та Президії Вінницького обласного комітету працівників охорони здо-ров'я у наданні згоди на звільнення з роботи ОСОБА_4 є належно обгрунто-ваними, такими, що врахували всі фактичні обставини щодо позивачки і робо-тодавцем, відповідачем у справі ці відмови проігноровані безпідставно.

Так суд дійшов вірного висновку щодо необхідності задоволення позову ОСОБА_4 в частині визнання незаконним, скасування наказу про її звільнен-ня з роботи з відповідними наслідками незаконності такого звільнення.

З рішенням суду слід погодитися, воно є правильним, об'єктивним, таким, що грунтується на нормах чинного трудового законодавства України.

Оскаржуючи рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року, представник ВОКШВД ОСОБА_3 вказує, що су-дом проігноровано показання свідка ОСОБА_9 щодо пропуску профкомом диспансеру триденного строку на подання роботодавцеві свого рішення щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивачки з роботи. Також суд не прий-няв до уваги посилання апелянтки на необгрунтованість відмови профкому, від-сутність у відмовах як профкому, так і вищестоящого профспілкового органу зазначення будь-яких доказів, документів, на підставах яких було здійснено ці відмови в наданні згоди на звільнення з роботи ОСОБА_4 Також апелянтка, висловлюючи сумніви у кворумі профспілкових органів, уповноважених на прийняття рішень з питань надання згоди на звільнення працівників з роботи чи відмови у такій згоді, посилається на неналежне оформлення протоколів як рі-шень профспілкових органів, невідповідність їх вимогам частини сьомої статті 43 КЗпП України. Окремо у скарзі зазначається про відсутність в судовому рі-шенні розрахунку суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на ко-ристь позивачки у разі її поновлення на роботі, не перевірення судом факту ле-галізації первинної профспілкової організації ВОКШВД.

З доводами апеляційної скарги погодитися не можна, вони не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать доказам, наявним у справі, спросто-вуються дослідженими доказами під час перевірки рішення суду першої інстан-ції на предмет його законності й обгрунтованості судом апеляційної інстанції.

Суд дійшов вірних висновків стосовно необгрунтованості вимог ОСОБА_4 щодо визнання незаконним і скасування наказу головного лікаря ВОКШВД ОСОБА_10 від 28 квітня 2016 року № 43 «Про зміни в організа-ції виробництва і праці», її доводів стосовно неправомочності керівника медич-ного закладу, відсутності правових підстав для вдосконалення, оптимізації штатної чисельності, структури диспансеру. В цій частині позиція позивачки є безпідставною, надуманою, такою, що на увагу не заслуговує.

По суті поновлення ОСОБА_4 на 0,25 ставки на посаді лікаря-дерматове-неролога стаціонарного дерматовенерологічного відділення № 1 ВОКШВД суд першої інстанції ухвалив законне, об'єктивне рішення.

На виконання ухвали судді Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року ( а. с. 168-169 ) судом першої інстанції 28 грудня 2016 року ухвалене додаткове рішення стосовно стягнення на користь позивачки конкрет-но визначеної суми у розмірі 3417,91 гривень середнього заробітку за час виму-шеного прогулу. У даному додатковому рішенні здійснений розрахунок стягну-тої суми, який під час розгляду справи апеляційним судом жодною із сторін у справі не оспорювався.

Дійсно, з аналізу частини сьомої статті 43 КЗпП України, частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльнос-ті» слідує висновок про право власника на звільнення працівника у разі необ-ґрунтованості рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на таке звільнення. Обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права. У зв'язку з цим суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового ор-гану на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України в по-станові від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, суд, розглядаючи трудо-вий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавтсвом вимог для звільнення.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні надав оцінку обгрунтованос-ті рішення як профкому первинної профспілкової організації, так і вищестоящої профспілкової організації щодо відмови у наданні згоди на звільнення з роботи ОСОБА_4 З оцінкою, викладеною в судовому рішенні, слід погодитися. При цьому не можна не брати до уваги наявні в матеріалах справи довідки, що дово-дять входження позивачки до складу профспілкового комітету первинної проф-спілкової організації працівників ВОКШВД, повторну постанову Президії обко-му профспілки працівників охорони здоров'я від 05 квітня 2017 року про відмо-ву у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_4 згідно пунк-ту першого статті 40 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача не грунтуються на за-коні.

Колегія суддів апеляційного суду зауважкє, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, за-явлених у суді першої інстанції.

Відповідно з частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Ко-дексом.

Оскаржуване судове рішення від 23 листопада 2016 року ухвалене з дотри-манням відповідних положень трудового законодавства України, суд не поми-лився у визначенні правовідносин, що склалися між сторонами у справі, засто-сував ті норми матеріального права, що регулюють дані правовідносини, дав повну, об'єктивну оцінку показанням допитаного свідка, доводам та доказам сторін, вірно застосував норми ЦПК України. Відповідно до норм статті 212 ЦПК України судове рішення належним чином вмотивоване, тому підстав для задоволення апеляційної скарги, доводами якої не спростовуються висновки суду першої інстанції, судова колегія не знаходить.

Статтею 308 ЦПК України визначено, що апеляційний суд відхиляє апеля-ційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись нормами статей 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів апеляційного суду -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача Вінницького обласного клініч-ного шкірно-венерологічного диспансера ОСОБА_3 відхи-лити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошен-ня, однак вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціа-лізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча:/підпис/

Судді:/підписи/

Згідно з оригіналом: