Ухвала суду № 66025337, 12.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2600/17 Справа № 204/6071/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Черкез Д. Л. Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 про призначення додаткового строку для прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2016 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 про призначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 про призначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2017 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року, батьками якого зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00017100899 від 14 вересня 2016 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_8.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер батько позивача - ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим повторно Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 18 травня 2010 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року померла бабуся позивача - ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Виконкому Нікопольської міської ради Дніпропетровської області 17 квітня 2000 року.

Таким чином встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2 є сином ОСОБА_5 та онуком ОСОБА_8.

Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне їй нерухоме майно.

29 серпня 2016 року позивач звернувся до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом та видачі свідоцтва про право на спадщину на частину квартири АДРЕСА_2, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_9.

Згідно постанови про відмову у вчинення нотаріальної дії від 29 серпня 2016 року, виданої державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_2, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_9, у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Оскільки спадщина відкрилась у 2000 році під час дії положень ЦК УРСР у редакції 1963 року, то до виниклих правовідносин сторін повинні застосовуватися положення ЦУ УРСР від 18.07.1963 року.

Таким чином, судом першої інстанції не прийнято до уваги посилання позивача на п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року, згідно яких визначено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, оскільки твердження позивача про те, що спадщина, яка відкрилася після смерті ОСОБА_9 не була прийнята ніким зі спадкоємців, спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме копією заяви ОСОБА_11 № 1349 від 13.11.2003 року про те, що він спадщину після смерті своєї дружини прийняв та копією свідоцтва про право на спадщину від 13.11.2003 року видану Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою реєстровий номер 3-2771.

За змістом ст.524 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, який був чинним на час смерті ОСОБА_9, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 - 535 ЦК Української РСР.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов'язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Відповідно до ч.1 ст.529 ЦК УРСР у редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно ч.2 ст.529 ЦК Української РСР у редакції 1963 року онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Отже, позивач мав право спадкувати частину спадщини, що успадкував би його батько у випадку якби на час відкриття спадщини він був живим, за правом представлення.

Відповідно до ст.548 ЦК УРСР у редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР у редакції 1963 року встановлюється, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Однак, ні позивач ні його законний представник не звернулися у встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини. Доказів того, що позивач, або його законний представник, його матір - ОСОБА_6 фактично вступили в управління або володіння спадковим майном, позивач суду не надав.

Згідно положень ст.550 ЦК УРСР у редакції 1963 року строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач посилається на те, що на час відкриття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_9, він був неповнолітнім, що він вважає поважною причиною.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини, при цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій.

З пояснень матері ОСОБА_6 вбачається, що вона не звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9, оскільки не була обізнана про це.

Згідно положень ст.60 Кодексу про шлюб і сім'ю від 20.06.1969 року, (що діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9.), визначено, що захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Тобто, законом було передбачено, що для захисту майнових прав малолітньої дитини не передбачалося наявності для його батьків будь-яких особливих повноважень. З наведеного очевидним є висновок про те, що матір позивача, як його законний представник мала право після смерті ОСОБА_9 звернутися з заявою про прийняття спадщини в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2, однак не зробила цього.

Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року помер ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 10.02.2010 року за № 00002036488, який міститься в матеріалах копії спадкової справи № 191/2010.

Після смерті ОСОБА_11 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, яка йому належала наступним чином: 1/2 частини вказаної квартира належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.01.1999 року, виданого Бюро приватизації ВАТ «Дніпропетровський машинобудівний завод» згідно з розпорядженням від 28.01.1999 року за № 3343, а інша 1/2 частина вказаної квартира належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.11.2003 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 та зареєстрованого в реєстрі за № 3-2771.

Вказані обставини встановлені рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24.09.2015 року, а тому відповідно до приписів ч.3 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

19 липня 2002 року, ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року, склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. за реєстровим № 2-1202, в якому заповів все своє майно - ОСОБА_4.

Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_11, була заведена спадкова справа № 191/2010, копія якої знаходиться в матеріалах даної справи.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_6, державний нотаріус Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Лариса Анатоліївна про визнання заповіту недійсним було відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2011 року вищевказане рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська було залишено без змін.Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2011 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2011 року було залишено без змін.

Крім того,судом першої інсьанції встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2015 року вищевказане рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року було змінено в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. В решті рішення суду було залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Дніпорпетровської області від 03 грудня 2015 року було залишено без змін.

Наявність вказаних судових рішень свідчить про те, що позивач неодноразово звертаючись до суду з позовними заявами з метою захисту своїх спадкових справ, був достовірно обізнаний про факт того, що після смерті ОСОБА_9 її частину спадкового майна успадкував її чоловік ОСОБА_11, однак з даною позовною заявою він звернувся лише у вересні 2016 року, хоча мав таку можливість ще з 2011 року, коли йому виповнилося 18 років.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивач був обізнаний про факт прийняття спадщини його дідом ОСОБА_11 після смерті ОСОБА_9 ще з 2011 року, коли він вперше звернувся з позовом до суду про визнання заповіту ОСОБА_11 недійсним.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що на момент смерті бабусі у 2000 році йому було 7 років, а тому він з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини,колегія суддів ставиться критично,оскільки з моменту виповнення йому повноліття у 2011 році, він не скористався своїм правом щодо прийняття спадщини на протязі 5 років.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ч. 1 ст. 218, ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича