Ухвала суду № 66024151, 11.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 757/3217/16-ц головуючий у 1-й інстанції: Остапчук Т.В.

апеляційне провадження № 22-ц/796/858/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Головачова Я.В.

суддів: Поливач Л.Д., Шахової О.М.

при секретарі: Горак Ю.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа: ОСОБА_3, про припинення поруки, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 грудня 2013 року між нею та публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") укладено договір поруки на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором від 20 грудня 2013 року. Зазначала, що відповідачем не пред'явлено вимоги до неї, як до поручителя, протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, що є підставою для визнання договору поруки припиненим.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати припиненою поруку відповідно до договору поруки від 20 грудня 2013 року.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2016 року у задоволенні ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2015 року про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" заборгованості за кредитним договором, як підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки вказаним рішенням не вирішувалось питання дійсності договору поруки. Крім того, суд не врахував, що невиконання умов кредитного договору виникло у лютому 2014 року, а з позовом про стягнення кредитної заборгованості до позичальника та поручителя банк звернувся у жовтні 2014 року, тобто після спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

Інші особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом установлено, що 20 грудня 2013 року між ПАТ "РайффайзенБанк Аваль"та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №014/81-1-0-00/6520, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 715 497 грн. 51 коп. строком до 20 грудня 2028 року з відсотковою ставкою 19% річних.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 20 грудня 2013 року між ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" та ОСОБА_5 укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язалась солідарно відповідати перед кредитором за всіма зобов'язаннями ОСОБА_3 за кредитним договором від 20 грудня 2013 року.

Пунктом 7.2 договору поруки встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання забезпечених зобов'язань та зобов'язань поручителя за цим договором.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, 30 серпня 2014 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" направило на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором за вих. №114-0-0-00/15-3624 та №114-0-0-00/15-3625.

Вказані вимоги була залишені без задоволення, у зв'язку з чим у жовтні 2015 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішеням Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року позов ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 768949 грн. 14 коп.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ч. 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Частина 4 ст. 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги),якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення ч. 4 ст. 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений,припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, від 14 вересня 2016 року № 6-1451цс16, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У ч. 4 ст. 559 ЦК України зазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні ст. 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Судом установлено, що 30 серпня 2014 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про повне погашення кредитної заборгованості в 10-денний строк з дня отримання цієї вимоги, тобто строк виконання основного зобов'язання за договором настав через 10 днів з дня отримання боржником вимоги банку.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати зобов'язаний пред'явити позов до поручителя.

Таким чином, якщо кредитор на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року № 6-368цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи, що банк скористався правом вимагати дострокового виконання основного зобов'язання в повному обсязі в серпні 2014 року, колегія суддів вважає, що пред'явлення ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до суду позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у жовтні 2014 року свідчить про дотримання банком встановленого законодавством шестимісячного строку на пред'явлення вимог до поручителя, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання поруки припиненою.

Під час дослідження доказів та встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Твердження апеляційної скарги про те, що невиконання умов кредитного договору вперше виникло у лютому 2014 року, не спростовують висновків Верховного суду України, викладених у постанові № 6-368цс16 від 22 червня 2016 року, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги.

Посилання суду першої інстанції на висновок Верховного суду України у справі № 6-2017цс15 від 3 лютого 2016 року не призвів до неправильного вирішення спору по суті, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: Л.Д. Поливач

О.В.Шахова