Рішення № 66023978, 10.04.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р.Справа № 922/72/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт.Покотилівка Харківського району Харківської області, про стягнення 248057,24 грн. за участю представників:

позивача - не зявився;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ, звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт.Покотилівка Харківського району Харківської області, заборгованості по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00004247 від 23.01.2012р. у розмірі 30808,82 грн., плати за фактичний час користування обєктом лізингу в розмірі 35439,36 грн., збитків у розмірі 169221,77 грн., пені у розмірі 1548,09 грн., 3% річних у розмірі 1580,76 грн., інфляційних витрат у розмірі 9461,44 грн., що разом становить 248060,24 грн. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. (суддя Доленчук О.Д.) строк розгляду спору було продовжено на 15 днів - до 18.03.2017р.

У зв'язку з відставкою судді Доленчука Д.О., на підставі розпорядження керівника апарату суду ОСОБА_1 було проведено повторний автоматичний розподіл справи № 922/72/17 та призначено її до розгляду судді Кухар Н.М.

У судове засідання, яке відбулося 10.04.2017р., представник позивача не з'явився, але направив на електронну адресу суду клопотання про проведення судового засідання без участі представника ТОВ "Порше Лізинг Україна".

03.01.2017р., у зв'язку з технічною помилкою, допущеної при підготовці позовної заяви в частині визначення місяця по заборгованості за лізинговими платежами, позивачем було подано до суду уточнену позовну заяву. При цьому, сума заборгованості була залишена позивачем без змін.

У попередніх судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням внесених уточнень, у повному обсязі.

Суд визнав за можливе прийняти уточнену позовну заяву позивача, як обґрунтовану, та продовжив розгляд справи з її урахуванням.

У зв'язку із розбіжностями в сумі збитків, зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях від 20.01.2017р., а також невідповідністю ціни позову загальній сумі заявлених до стягнення майнових вимог, ухвалою господарського суду від 14.03.2017р. позивача було зобов'язано надати суду окремий від позовної заяви детальний розрахунок позовних вимог із визначенням сум по кожній із заявлених вимог та їх загальної суми (ціни позову).

Проте, позивач вимоги ухвали суду не виконав, витребувані документи не надав.

Представник відповідача у судове засідання не зявився. Копія ухвали про відкладення розгляду справи, надіслана на адресу відповідача: 62458, Харківська область, Харківський район, смт.Покотилівка, вул.Фрунзе, буд. 18 (згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань), повернута до господарського суду без вручення адресатові за не запитом.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання (за місцезнаходженням згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), проте не скористався наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правами на участь у судовому засіданні, а також не надав суду жодного доказу в обґрунтування заперечень проти позову або на підтвердження належного виконання договірних зобов'язань, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

23.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост ман" (відповідачем) було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00004247, згідно умов якого позивач, як лізингодавець, зобов'язався передати у розпорядження відповідача, як лізингоотримувача, транспортний засіб типу Ford Translt 2.2 TDCI, 2011 року виробництва, шасі № WFOXXXTTFXBJ39955, двигун № НОМЕР_1 (надалі - об'єкт лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі - план відшкодування), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 29274,11 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5854,82 доларів США.

12.01.2015р. між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1/1 до Договору про фінансовий лізинг № 00004247 від 10.12.2012р., відповідно до якої строк кредиту продовжено на 84 місяці, а також викладено Графік погашення кредиту в новій редакції.

Відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі Умови лізингу), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

За умовами п. 6.3. Умов лізингу Лізингові платежі, передбачені цим Договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом банку, який буде обрано за рішенням Позивача, (в даному випадку - ПАТ "Креді ОСОБА_2"), чинним на дату виставлення рахунка.

Згідно п. 6.5. Умов лізингу, щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі - План відшкодування).

Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати Договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Як зазначено у п. 12.9. Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Згідно п. 13.1. Умов лізингу, якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкту лізингу, позивач має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди відповідача. При цьому, на підставі п. 13.6. Умов лізингу, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням об'єкту лізингу.

У випадку прострочення платежів за Договором, згідно з п. 8.2. Умов лізингу, до відповідача застосовуються наступні санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу;

- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем відповідно до Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з січня 2015 року почав порушувати умови Договору, сплачуючи лізингові платежі з порушення встановленого в Плані відшкодування строку, внаслідок чого станом на 25.11.2016р. у нього утворилась наступна заборгованість перед позивачем:

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1903,98 грн. (згідно рахунку № 00254961 від 13.01.2015р., належного до сплати, відповідно до Плану відшкодування, не пізніше 15.01.2015р.);

- несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 8498,95 грн. (згідно рахунку № 00256801 від 02.02.2015р., належного до сплати, відповідно до Плану відшкодування, не пізніше 15.02.2015р.);

- несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 10518,50 грн. (згідно рахунку № 00262495 від 06.03.2015р., належного до сплати, відповідно до Плану відшкодування, не пізніше 15.03.2015р.);

- несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 9887,39 грн. (згідно рахунку № 00268257 від 06.04.2015р., належного до сплати, відповідно до Плану відшкодування, не пізніше 15.04.2015р.

Таким чином, загальна сума невиконаних грошових зобов'язань відповідача за лізинговими платежами складає 30808,82 грн.

Згідно п. 12.6.1. Умов лізингу, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Пунктом 12.6.13. Умов лізингу передбачено, що за винятком обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку Позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких Відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за Договором, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.

Як зазначено вище, відповідач почав порушувати зобов'язання по сплаті лізингових платежів згідно Плану відшкодування з січня 2015 року.

Відповідно до п. 8.3. та 8.3.1. Умов лізингу, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 (десять) робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимог щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Договору в односторонньому порядку, за п. 12.6.1.

У п. 12.6.1. Умов лізингу визначено, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Як зазначає позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивачем на його адресу були надіслані наступні нагадування:

- 03.04.2015р. - перша платіжна вимога;

- 20.04.2015р. - друга платіжна вимога;

- 29.05.2015р. відповідачу було направлено третю вимогу-повідомлення від 05.05.2015р. про розірвання договору з вимогою повернути об'єкт лізингу на користь позивача. Вимога не була отримана позивачем та повернута позивачу, у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Проте доказів направлення вищевказаних вимог позивачем суду не надано.

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання повідомлення/вимоги відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Згідно п. 12.13. Умов лізингу, у випадках, передбачених п. 12.6. та 12.12., Договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Оскільки вимога була направлена позивачем відповідачу 29.05.2015р., то згідно п. 12.13. Умов лізингу, Договір вважається розірваним 12.06.2015р.

Відповідно до п. 12.9. Договору, у разі дострокового припинення Договору з боку позивача, відповідач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

Крім того, відповідно до вимоги, відповідачу встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання вимоги.

Зважаючи на те, що Вимога вважається отриманою 12.06.2015р., останнім днем погашення заборгованості мало бути 17.06.2015р., поверненням об'єкта лізингу - 26.06.2015р.

Станом на день направлення Вимоги від 05.05.2015р. відповідач був зобов'язаний сплатити позивачеві заборгованість за Договором у розмірі 19035,36 грн., а саме: несплачені лізингові платежі у розмірі 30808,82 грн.; штрафні санкції за прострочення терміну сплати платежів у розмірі 1762,72 грн. Але станом на день подання позову до суду відповідач своїх зобовязань за Договором не виконав.

Також, всупереч умовам Договору, відповідачем не було повернуто об'єкт лізингу. Отже він продовжував неправомірно їм користуватися.

Відповідно до п. 6.17. Умов лізингу, сторони погодили, що у випадку розірвання Договору/відмови від Договору за ініціативою позивача, відповідно до пункту 12 Контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Таким чином, відповідач повинен компенсувати позивачу плату за фактичний час користування об'єктом лізингу, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення 35439,36 грн. за період з травня 2015 року по серпень 2015 року, у вигляді:

- щомісячного лізингового платежу за травень 2015 року на суму 8871,73 грн., належного до сплати, відповідно до Плану відшкодування, не пізніше 15.05.2015р.;

- щомісячного лізингового платежу за червень 2015 року на суму 8845,22 грн., належного до сплати, відповідно до Плану відшкодування, не пізніше 15.06.2015р.;

- щомісячного лізингового платежу за липень 2015 року на суму 8846,06 грн., належного до сплати, відповідно до Плану відшкодування, не пізніше 15.07.2015р.;

- щомісячного лізингового платежу за серпень 2015 року на суму 8876,35 грн., належного до сплати, відповідно до Плану відшкодування, не пізніше 15.08.2015р.

Проте, суд встановив, що позивачем невірно визначено період користування об'єктом лізингу.

Як було зазначено вище, відповідно до умов п. 12.9. Договору, лізингоодержувач повинен повернути об'єкт лізингу впродовж 10-ти робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

Оскільки вимога вважається отриманою відповідачем 12.06.2015р., останнім днем повернення об'єкта лізингу мало бути 26.06.2015р.

Таким чином, користування об'єктом лізингу до 26.06.2015р. здійснювалось відповідачем на умовах Договору, а тому вимоги позивача щодо стягнення плати за користування об'єктом лізингу після припинення Договору за травень та червень 2015 року в загальній сумі 17716,95 грн. є безпідставними.

Отже, відповідач зобов'язаний компенсувати позивачу плату за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з липня по серпень 2015 року в загальній сумі 17722,41 грн.

Згідно ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 цього ж кодексу, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Положеннями ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Враховуючи вищевикладені обставини та норми закону, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00006350 від 10.12.2012р. в розмірі 30808,82 грн., а також плати за фактичний час користування в розмірі 17722,41 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши вимоги про стягнення пені в розмірі 1548,09 грн., 3% річних в розмірі 1580,76 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9461,44 грн., суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У п.п. 8.2.1. п. 8.2. Умов лізингу, що є невід'ємним Додатком до Договору про фінансовий лізинг, передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Перевіривши правильність та правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 1548,09 грн., 3% річних в розмірі 1580,76 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9461,44 грн., суд визнав позовні вимоги в цій частині також правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача, відповідно до положень ст. 22 ЦК України, збитки в розмірі 169221,77 грн., з яких:

- (реальні збитки) в розмірі 36586,39 грн., які складаються з юридично-консультаційних послуг.;

- (упущена вигода) в розмірі 132632,38 грн., що на думку позивача, є різницею між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу.

Таким чином, загальний розмір заявлених до стягнення збитків фактично становить 169218,77 грн., а не 169221,77 грн., як заявлено позивачем у позовній заяві.

Розглянувши вищевказані вимоги позивача, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень ст. 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно ч. 2 ст. 224 ГК України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 ЦК України та статті 224 ГК України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд зазначає, що визначена в якості реальних збитків сума складається з витрат, необхідність понесення яких позивачем для відновлення свого порушеного права не доведена, а також податку на додану вартість, сплата якого відповідно до наведених норм, не віднесено до складу збитків.

Проте, позивачем не надано доказів необхідності понесення цих витрат та доказів сплати цієї суми податку на додану вартість.

При цьому, суд зауважує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 ЦК України та статті 224 ГК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Відтак, суд дійшов висновку, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є його правом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Контрактом) не відповідають вимогам статті 22 ЦК України та статті 225 ГК України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 36586,39 грн. (з урахуванням ПДВ) є безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Вказані висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 29.12.2015р. у справі № 911/1623/15.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 132632,38 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, які, на думку позивача, складають різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкта лізингу, однак позивач жодного розрахунку даної вимоги до суду не надав.

Тобто, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковою умовою для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні даних збитків.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 132632,38 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті лізингових платежів в розмірі 30808,82 грн., плати за фактичний час користування у розмірі 17722,41 грн., пені в розмірі 1548,09 грн., 3% річних в розмірі 1580,76 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9461,44 грн., всього: 61121,52 грн. В решті позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 193, 224, 230, 292 Господарського кодексу України, ст. ст. 6, 11, 22, 509, 525-526, 530, 546, 549, 610-612, 623, 625, 627-629, 806, 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, код ЄДРПОУ 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1В, офіс В, код ЄДРПОУ 35571472) - заборгованості по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00006350 від 10.12.2012р. в розмірі 30808,82 грн., плати за фактичний час користування у розмірі 17722,41 грн., пені в розмірі 1548,09 грн., 3% річних в розмірі 1580,76 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9461,44 грн.; витрати з оплати судового збору в розмірі 916,82 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог у позові відмовити.

Повне рішення складено 14.04.2017 р.

Суддя ОСОБА_3