Постанова № 66023742, 12.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р. Справа№ 910/15843/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання: Каніковського А.О.

представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_3 (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду міста Києва

від 19.10.2016

у справі №910/15843/16 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Київської міської ради

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада звернулась до господарського суду міста Києва до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з позовом про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 282,7 кв. м. та земельну ділянку орієнтовною площею 0,13 га, територія якої частково потрапляє до прибережної захисної смуги (АДРЕСА_2 у Дарницькому районі м. Києва) та повернути їх Київській міській раді, привівши їх у придатний для використання стан шляхом звільнення їх від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач фактично користується земельною ділянкою орієнтовною площею 0,13 га, територія якої частково потрапляє до прибережної захисної смуги, та земельною ділянкою, на якій розташована нежитлова будівля з прибудовою площею 282,7 кв. м., без документів, що посвідчують право власності на них чи користування ними, оскільки, як зазначає позивач, рішень щодо передачі вказаних земельних ділянок у власність чи користування не приймав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі №910/15843/16 позов задоволено частково. Зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку площею 282,7 кв.м. та земельну ділянку орієнтовною площею 0,13 га, територія якої частково потрапляє до прибережної захисної смуги (АДРЕСА_2 у Дарницькому районі м. Києва) та повернути їх Київській міській раді, привівши їх у придатний для використання стан шляхом звільнення їх від будівель та споруд. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Київської міської ради витрати по сплаті судового збору в розмірі 2756 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі №910/15843/16, постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

На думку скаржника, рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, не зважаючи на наявність в матеріалах справи відомостей набуття відповідачем права власності на об'єкти нерухомості, не надав цьому належної правової оцінки, наслідком чого стало прийняття незаконного рішення. Позовна вимога позивача про зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та повернути її позивачу є порушення права власності відповідача на вказані будівлі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) від 18.01.2017 (з урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017) апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 22.02.2017.

17.01.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

12.04.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) представник відповідача подав додаткові письмові пояснення.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судове засідання 12.04.2017 з'явився представник відповідача; представник позивача в судове засідання не з'явився.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, відтак вважала за можливе провести розгляд справи за відсутності даного представника.

У судовому засіданні 12.04.2017 представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 скасувати, постановити нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши думку представника відповідача, розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 у Дарницькому районі м.Києва, що підтверджується Актом обстеження земельної ділянки від 24.09.2015 № 487/02Я (далі - Акт, Акт обстеження).

Даним Актом встановлено, що земельна ділянка, орієнтовною площею 0,16 га по АДРЕСА_2 у Дарницькому районі м. Києва частково огороджена, на ділянці розташовано комплекс будівель і споруд, які використовуються під заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1». Частина зазначеного комплексу (нежитлова будівля з прибудовою площею 282,7 кв. м.) належить ОСОБА_4 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.04.2013, індексний номер витягу 2671797) (а.с. 11-12).

За твердженням позивача, крім земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля з прибудовою площею 282,7 кв. м., відповідач використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,13 га, територія якої частково потрапляє до прибережної захисної смуги, що затверджена рішенням Київської міської ради від 26.02.2010 № 33/3471 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва». Відтак, оскільки рішень щодо передачі вказаних земельних ділянок у власність чи користування позивач не приймав, тому документи, що посвідчують право власності відповідача на вищезазначені земельні ділянки чи право користування відсутні, у зв'язку з чим у відповідача відсутнє і право користування спірними земельними ділянками.

Рішенням Київської міської ради від 26.02.2010 № 33/3471 затверджено проект прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва у Дарницькому районі.

Згідно із ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За ст. 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 9 ЗК України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу відноситься до повноважень Київської і Севастопольської міських рад.

Відповідно до ст. 84 ЗК України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 123 ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Статтями 123 та 124 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі.

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

За приписами ст.ст. 125 та 126 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 187 Земельного кодексу України передбачено, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 212 ЗК України встановлено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і зазначене підтверджується матеріалами справи, рішення про передачу спірної земельної ділянки відповідачу Київською міською радою не приймалися, право власності чи право оренди земельної ділянки не оформлювалось.

Саме сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів дає підстави для висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині звільнення відповідачем земельної ділянки орієнтовною площею 0,13 га, територія якої частково потрапляє до прибережної захисної смуги (АДРЕСА_2 у Дарницькому районі м.Києва) та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан, оскільки відповідачем не доведено суду факту наявності правовстановлюючих документів на підтвердження наявності прав на користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що позовні вимоги в частині звільнення земельних ділянок у місячний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено такого застереження.

Однак, судом першої інстанції, як справедливо зазначив відповідач в своїй апеляційній скарзі, не надано належної правової оцінки тому факту, що за вказаною адресою зареєстровано на праві приватної власності одноповерхова нежитлова будівля з прибудованою верандою (об'єкт нежитлової нерухомості) за відповідачем, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 19, 103), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 70).

Як вбачається з вказаного вище витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 70), підстава виникнення права власності зазначена - рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08.11.2012 у справі №2602/3232/12, 2/2602/7779/12.

Відповідно до ст. 319 та ст. 328 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Статтею 1 Протоколу 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що, як вбачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово звертався до уповноважених органів публічної влади щодо укладення договору оренди землі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. При здійсненні будь-якого втручання публічних органів у право володіння майном має забезпечуватися "справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями (рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003).

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини при з'ясуванні питання щодо порушення положень статті 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід з'ясовувати наступні питання: 1. Чи є в справі власність або володіння майном у розумінні ст. 1 Протоколу Конвенції ? 2. Чи мало місце втручання у право мирного володіння майном ? 3. Чи втручання "передбачене законом" і чи відповідає такий закон критерію "якості" ? 4. Чи здійснене втручання в "інтересах суспільства" ? 5. Чи дотримано "справедливий баланс" між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном ?

Так, позивачем не доведено що втручання у мирне володіння майном відповідає інтересам суспільства, разом з тим, не може вважатися обґрунтованим втручання у мирне володіння майном, яке особа набула на підставі рішення суду, відтак не може бути підставою для притягнення до відповідальності у вигляді позбавлення цього майна особи, яка порушень щодо набуття у власність не вчинила.

З огляду на викладене, висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині звільнення земельної ділянки площею 282,7 кв. м. та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням не тільки суперечить встановленим судом обставинам справи і нормам чинного законодавства, але і порушує справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав особи та не відповідає конституційному принципу судочинства - верховенству права.

Згідно п. 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню у зв'язку з її необґрунтованістю та безпідставністю, оскільки позивач довідався про порушення дотримання відповідачем вимог земельного законодавства лише після обстеження земельної ділянки, а саме використання земельної ділянки площею 282, 7 кв. м. без належним чином оформлених речових прав на неї (передбачених ст. 126 Земельного кодексу України) та самовільне зайняття земельної ділянки орієнтовною площею 0, 13 га (ст. 211 Земельного кодексу України), про що складено Акт обстеження (а.с.11-12), тобто 24.09.2015, що свідчить про те, що позивач звернувся в межах строків, визначених ст. 257 ЦК України, а відтак підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині звільнення відповідачем земельної ділянки орієнтовною площею 0,13 га, територія якої частково потрапляє до прибережної захисної смуги (АДРЕСА_2 у Дарницькому районі м. Києва) та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан, разом з тим, дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог про звільнення земельної ділянки площею 282,7 кв. м. та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням, оскільки, як зазначалось вище, за вказаною адресою зареєстровано на праві приватної власності одноповерхова нежитлова будівля з прибудованою верандою (об'єкт нежитлової нерухомості) за відповідачем.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки доказам, що призвело до прийняття невірного рішення в частині задоволення позовних вимог про звільнення земельної ділянки площею 282,7 кв. м. та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі №910/15843/16 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про звільнення земельної ділянки площею 282,7 кв. м. та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у вказаних позовних вимогах. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі №910/15843/16 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі №910/15843/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог позивача про звільнення земельної ділянки площею 282,7 кв. м. та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням, прийняти в цій частині нове рішення яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 (02140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку орієнтовною площею 0,13 га, територія якої частково потрапляє до прибережної захисної смуги (АДРЕСА_2 у Дарницькому районі м. Києва) та повернути її Київській міській раді (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141), привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (02140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) витрат по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп.»

4. Стягнути з Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (02140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1 515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/15843/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко