Ухвала суду № 66022164, 11.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/26802/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Ганечко О.М. Коротких А.Ю.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» та Головного територіального управління юстиції у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, за участю третіх осіб: Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК», Приватного підприємства «СЕЛТІК» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи: ПАТ «БГ БАНК» (який є правонаступником ПАТ «Банк Перший»), ПП «СЕЛТІК» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху, за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13491,3 кв.м. за ПАТ «Банк Перший» код ЄДРПОУ 20717958, та всі послідуючі/пов'язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень; зобов'язання реєстратора внести/поновити реєстраційний запис до Державного реєстру речових прав та їх обтяжень про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежиле приміщення хімічного цеху (в літ. Е) за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13 491,3 м 2, за ПП «Селтік» (код ЄДРПОУ 32243688).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено частково: скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху, за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13491,3 кв.м. за ПАТ «Банк Перший» код ЄДРПОУ 20717958, та всі послідуючі/пов'язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа - ПАТ «БГ БАНК» та відповідач - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З досліджених судовою колегією матеріалів справи вбачається, що 16 жовтня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Рябоконь О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 6851995 та внесено про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху (в літ. Е), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, за ПАТ «Банк Перший».

Оскаржуване рішення було прийняте за результатами розгляду заяви з ПАТ «Банк Перший» (надалі - Банк) на підставі договору іпотеки від 29 лютого 2008 року, укладеного між ПП «Селтік» (іпотекодавець) та Банком (іпотекодержатель).

Вважаючи, що спірне рішення прийнято всупереч вимогам законодавства, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Звіт про оцінку предмету іпотеки від 16 вересня 2013 року було визнано, таким, що не може бути використаний, то в даному випадку є підстави вважати, що подані Банком документи під час вчинення реєстраційних дій в жовтні 2013 року були неповні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (надалі - Закон № 1952-IV в редакції станом на жовтень 2013 року).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ч. 1 ст. 3 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації (ч. 4 ст. 9 Закону № 1952-IV).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Умови та порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно встановлені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що Державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус). Орган державної реєстрації прав проводить: державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно за місцем розташування такого майна; державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно незалежно від місця розташування такого майна; облік безхазяйного нерухомого майна. Якщо нерухоме майно розміщене в межах території, на якій діє два і більше органів державної реєстрації прав, державна реєстрація права власності та інших речових прав, облік безхазяйного нерухомого майна проводяться одним з таких органів, обраним заінтересованою особою або уповноваженою нею особою (далі - заявник). Нотаріус проводить державну реєстрацію прав: реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва (нотаріус, яким вчиняється така дія); у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва (нотаріус, яким вчинено таку дію).

Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; 2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 4) свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати; 5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку; 6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком; 8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; 10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 12) заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; 13) закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; 14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону (п. 27 Порядку).

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, подає копії документів, що зазначені в пункті 9 цього Порядку (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування). У разі подання документів заінтересованою особою особисто така особа, крім документів, що зазначені в абзаці першому цього пункту, подає копію реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків (далі - реєстраційний номер облікової картки платника податку), крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України. У разі подання заяви про державну реєстрацію уповноваженою особою, яка діє від імені фізичної особи, така особа, крім документів, що зазначені в абзаці першому цього пункту, подає копію документа, що посвідчує особу, яку вона представляє, та копію реєстраційного номера облікової картки платника податку такої фізичної особи, крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України (п. 28 Порядку).

Пунктом 34 Порядку, встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; 3) звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 5) витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли предметом іпотеки є земельна ділянка та в документах, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, відсутні відомості про її кадастровий номер); 6) заставну (у разі, коли іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої у Державному реєстрі прав заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки є обов'язковим звіт про оцінку предмета іпотеки та наявність письмової вимоги про усунення порушень, яка б відповідала вимогам законодавства та умовам договору іпотеки.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (набрав чинності 07 вересня 2001 року) практичну діяльність з оцінки майна можуть здійснювати суб'єкти оціночної діяльності - зареєстровані в установленому порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 12 вказаного Закону, а також відповідно до п. п. 59, 60 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, звіт про оцінку майна підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Висновок про вартість майна підписується оцінювачем (оцінювачами), який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.

Як вбачається з копії реєстраційної справи, яка міститься в матеріалах справи, третьою особою ПАТ «БГ БАНК» державному реєстратору був поданий звіт про оцінку предмета іпотеки від 16 вересня 2013 року, що складений суб'єктом оціночної діяльності СПД ОСОБА_5

Судом встановлено, що директор ПП «Селтік» звернувся до Фонду державного майна України з листом від 13 червня 2016 року № 06/13 щодо порушень вимог чинного законодавства СПД ОСОБА_5 при складанні Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості нежилого приміщення хімічного цеху (в літ. «Е») загальною площею 13491,30 кв.м, яке належить на праві приватної власності ПП «Селтік» та розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, № 46.

Фондом державного майна України в червні 2016 року було здійснено перевірку Звіту про оцінку предмета іпотеки від 16 вересня 2013 року, що був складений оцінювачем ОСОБА_5 та на підставі якого було прийняте оскаржуване рішення. За результатами перевірки (рецензування) було встановлено, що звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний, що підтверджується листом від 15 липня 2016 року № 10-36-13671.

Крім того, Екзаменаційною комісією Фонду державного майна України на засіданні 28 липня 2016 року було розглянуто питання щодо професійної оціночної діяльності оцінювача СПД ОСОБА_5 (надалі - оцінювач) при складанні Звіту про оцінку предмета іпотеки від 16 вересня 2013 року і за результатами розгляду матеріалів та пояснень оцінювача було прийнято рішення про проходження ОСОБА_5 позачергового навчання за програмою підвищення кваліфікації. Протокольне рішення Екзаменаційної комісії № 88 від 28 липня 2016 року розміщено на сайті Фонду (http://www.spfu.gov.ua/ua/documents/press-list/spf-estimate-examination-session/8443.html).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» від 09 грудня 2011 року № 4107-VI вбачається, що Фонд державного майна України має виключні повноваження у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, а його рекомендації, висновки є обов'язковими для всіх суб'єктів оціночної діяльності, юридичних осіб, тощо.

Разом з тим, Звіт про оцінку іпотечного майна від 16 вересня 2013 року, який був поданий Банком державному реєстратору, відповідно до висновків Фонду державного майна України було визнано, неякісним і непрофесійним та таким, що не може бути використаний.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції судом витребувано та апелянтом - ПАТ «БГ банк» надано для дослідження суду належним чином засвідчені копії письмових доказів, які, на переконання апелянта, свідчать про чинність звіту який було подано для здійснення реєстраційних дій.

З наданих апелянтом копій судових рішень по справі № 911/3668/14 вбачається, що правомірність складення та оформлення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 звіту про незалежну оцінку ринкової вартості нежитлового приміщення хімічного цеху (в літ. «Е» загальною площею 13491,3 кв.м., яке належить на праві приватної власності ПП «Селтік» та розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноткатська, 46, було предметом судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З досліджених у судовому засіданні копій постанови Вищого господарського суду України від 17 червня 2015 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2016 року встановлено, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ПП «Селтік» є те, що в порушення ст. 33 ГПК України, позивачем не доведено протиправність оскаржуваного звіту про оцінку ринкової вартості нежитлового приміщення, який було складено суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 в межах наданих йому повноважень, та який діяв на підставі кваліфікаційного Свідоцтва.

Позивачем ОСОБА_2 на відміну від ПП «Селтік» було доведено протиправність оскаржуваного Звіту про оцінку ринкової вартості нежитлового приміщення, оскільки відповідно до висновку Фонду державного майна України, який міститься в рецензії від 23 червня 2016 року, Звіт про оцінку іпотечного майна від 16 вересня 2013 року було визнано неякісним, непрофесійним та таким, що не може бути використаний.

Дана обставина була предметом розгляду Київським апеляційним господарським судом як нововиявлена. Відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2016 року, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви ПП «Селтік» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року по справі № 911/3668/14, оскільки не може вважатись нововиявленою обставина, яка ґрунтується на преюдиції тих доказів, які вже оцінювались господарським судом у процесі розгляду справи.

З пояснень, наданих учасниками процесу в ході апеляційного розгляду справи, встановлено та матеріалами справи підтверджено, що вартість майна, яке було предметом оцінки у Звіті від 16 вересня 2013 року, була занижена суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 приблизно вдвічі.

Колегія суддів зазначає про те, що при вирішення даного спору слід також звернутись до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), і зважаючи на те, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ ст. 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ЕСНR 1999- V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Так, ст. 1 Протоколу № 1 констатує право будь-якої особи на безперешкодне розпорядження своїм майном.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном (у тому числі щодо права розпорядження майном) повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена у цілому у структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), п/п. 69 і 73, Series А № 52).

Поняття «майно», відповідно до практики ЄСПЛ, може включатись як саме майно, так і право на майно. У справі «Ятрідіс проти Греції» Європейський суд зазначив, що концепція власності у ст. 1 Протоколу №1 має автономний зміст, який не обмежується правом власності на фізичні речі. Деякі інші права та користі, що утворюють майно, також можуть бути правом власності.

В рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2002 року справа «Совтрансавто-Холдинг» (заява № 48553/99) зазначено про те, що стосується права, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1, то такі позитивні зобов'язання можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, також і в таких випадках, коли йдеться про судовий розгляд спору між фізичними чи юридичними особами. Зокрема, це передбачає для Держави зобов'язання забезпечувати судову процедуру, яка повинна містити необхідні процесуальні гарантії та яка, таким чином, дозволяє національним судам ефективно та справедливо вирішувати всі існуючі спори між приватними особами.

Наслідком будь-якого вилучення майна є завдання шкоди. Але для того, щоб відповідати ст. 1 Першого протоколу, фактично завдана шкода не має перевищувати шкоди, якої неможливо уникнути (див. вищезазначене рішення у справах «Раймондо проти Італії» (Raimondo v. Italy), п. 33, та «Юцис проти Литви» (Juces v. Lithuania), заява № 5457/03, п. 36, від 08 січня 2008 року).

В судовому засіданні встановлено, що при укладенні договору іпотеки від 29 лютого 2008 року між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» (правонаступником якого є ПАТ «Банк Перший») та ПП «Селтік» майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху, зазначеного на плані під літерою «Е», загальною площею 13 491,3 кв. м., оцінюється на суму « 72 446 032,5 грн.». При здійсненні останньої оцінки майно оцінюється на суму « 37 588 100 грн.». Суттєва різниця між сумами оцінки « 72 446 032,5 грн.» та « 37 588 100 грн.» завдає шкоду (див. п. 4) інтересам первинного власника майна та обмеженням законних сподівань на користь (див. п. 3), отриману від такого майна, а саме: укладаючи договір іпотеки, сторона очікувала, що у випадку невиконання кредитного зобов'язання, майно буде реалізоване по вартості « 72 446 032,5 грн.» (або приблизній до неї вартості). Натомість, реалізація майна по вартості « 37 588 100 грн.» покладає на особу надмірний тягар (див. п. 2), оскільки - для виконання кредитного зобов'язання необхідно залучати додаткові кошти/майно. Більш того, методика оцінки майна не відповідає вимозі законності втручання у права на мирне володіння майном (див. п. 1) (очевидно, оцінка проведена з порушеннями). Даний факт підтверджується висновком Фонду державного майна України, який міститься в рецензії від 23 червня 2016 року.

Щодо дій державного реєстратора, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону №1952-IV при здійсненні реєстраційних дій державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, наявність виконання вимог правочину, з якими закон та/або договір пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень ст. 24 Закону № 1952-1V у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом та подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року по справі № 826/4261/14 встановлено, що державний реєстратор приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 жовтня 2013 року № 6851995 про реєстрацію права власності за ПАТ «Банк Перший» на об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення хімічного цеху (в літ. Е), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 46, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ч. ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд першої інстанції при винесенні рішення вірно не зазначив про неправомірність дій державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Рябоконь О.І. при здійсненні реєстрації прав та їх обтяжень індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху, за адресою: вул. Червоноткатська, 46, м. Київ, загальною площею 13 491,3 кв.м., за ПАТ «Банк Перший», оскільки державний реєстратор діяв у межах наданих йому чинним законодавством повноважень.

Одночасно, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху, за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13491,3 кв.м. за ПАТ «Банк Перший» код ЄДРПОУ 20717958, та всі послідуючі/пов'язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача в даних правовідносинах.

При розгляді вказаної справи колегією суддів також надано оцінку доводам апелянтів про необхідність залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

З приводу зазначених доводів апелянтів, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Як вбачається з досліджених судовою колегією матеріалів справи, про порушення своїх прав позивач дізналась 10 червня 2015 року під час проведення досудового розслідування у кримінальній справі. Слідчим Деснянського РУГУ МВС України в м. Києві Федяй О.С. позивача повідомлено про те, що 16 жовтня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Рябоконь О.І. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху за адресою м. Київ, вул. Червоноткатська, 46, загальною площею 13 491,3 кв.м., за ПАТ «Банк Перший» код ЄДРПОУ 20717958.

Позивач зазначає, що вказані вище обставини, зумовили погіршення її стану здоров'я, як наслідок у вересні 2015 року було проведено оперативне втручання та в подальшому по листопад 2015 року ОСОБА_2 проходила курс реабілітації.

Для підтвердження викладених обставин, позивачем надано до суду виписки з медичної картки стаціонарного хворого (а.с. 13 - 14).

На думку апелянтів, у позивача була реальна можливість дізнатись про порушення своїх прав під час розгляду Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи № 826/4261/14 за позовом ПП «Селтік» до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Разом з тим, апелянтами не доведено та матеріали справи не містять відповідних доказів наявності умов, за яких особа мала можливість дізнатись про порушення своїх прав у той час, про який зазначено в наданих представниками апелянтів поясненнях.

Відповідно, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з заявленими позовними вимогами.

Крім того, колегія суддів не погоджується з доводами апелянтів стосовно необхідності відмови у задоволенні адміністративного позову з тих підстав, що оскаржуване рішення відповідача не порушує прав та інтересів позивача - ОСОБА_2, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має доведено належними та допустимими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є учасником ПП «Селтік» та має частку статутного капіталу. Відповідно, будь-які дії, вчинювані відносно майна ПП «Селтік», безпосередньо впливають на право позивача володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, що безумовно вказує на порушення прав позивача.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» та Головного територіального управління юстиції у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Ганечко О.М.

Коротких А.Ю.

Повний текст ухвали виготовлено 18 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Ганечко О.М.

Коротких А. Ю.