Постанова № 66022161, 18.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4477/16 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Росер» (далі - Позивач, ТОВ «Росер») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Відповідач, Білоцерківська ОДПІ) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.01.2017 року №0000021401.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, а тому позовні вимоги є повністю обґрунтованими. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем не подано жодних доказів безтоварності господарських операцій Позивача з ТОВ «Ідеал Інвест» та ТОВ «Вейсес», на підставі яких ТОВ «Росер» було сформовано податковий кредит у період з червня по липень 2015 року.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення, вказуючи, що податкова накладна від 22.07.2015 року №228 складена ТОВ «Вейсес» до моменту виникнення податкового зобов'язання. Крім того, звертає увагу суду на неможливість встановлення кінцевих виконавців послуг за укладеними Позивачем з ТОВ «Ідеал Інвест» та ТОВ «Вейсес» договорами, що, на переконання Білоцерківської ОДПІ, свідчить про відсутність реального здійснення господарських операцій.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за їх відсутності у відкритому судовому засіданні без фіксування останнього за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у грудні 2016 року працівниками Білоцерківської ОДПІ на підставі направлення наказів від 30.11.2016 року №1178 (т. 1 а.с. 40) і від 08.12.2016 року №2204 (т. 1 а.с. 41) та направлення на перевірку від 01.12.2016 року №562 та згідно пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Росер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Ідеал-Інвест» та ТОВ «Вейсес» за період з 01.06.2015 року по 31.07.2015 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 233 089,00 грн., у тому числі за червень 2015 року - 75 965,00 грн. та липень 2015 року - 157 124,00 грн.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 16.12.2016 року №1006/10-02-14-01/35942281/115 (т. 1 а.с. 11-20), висновки якого за результатами розгляду заперечень Позивача від 23.12.2016 року №61/12 (т. 1 а.с. 55-53) рішенням Білоцерківської ОДПІ від 28.12.2016 року №13904/10/10-02-14-01 (т. 1 а.с. 60) залишені без змін.

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 03.01.2017 року винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000021401, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 291 361,00 грн., у тому числі за основним платежем - 233 089,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 58 272,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а також рішенню суду першої інстанції, колегією суддів враховується, що, за даними Білоцерківської ОДПІ, у червні 2015 року Позивачем до складу податкового кредиту було включено 82 833,34 грн. за наслідками господарських відносин з ТОВ «Ідеал-Інвест» та у липні 2015 року - 150 256,17 грн. за наслідками господарських відносин з ТОВ «Вейлес».

Вирішуючи питання про реальність виконання господарських зобов'язань між Позивачем та кожним з вказаних контрагентів, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ «Ідеал Інвест» (Експедитор) та ТОВ «Росер» (Клієнт) укладено договір транспортного експедирування №15 від 10.06.2015 року (т. 1 а.с. 78-84), за умовами якого Експедитор зобов'язується за плату та за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів наземним та водним транспортом.

Виконання зобов'язань за вказаним договором, на переконання суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів надання послуг (т. 1 а.с. 65, 68), рахунків на оплату (т. 1 а.с. 66, 69), податкових накладних (т. 1 а.с. 67, 70).

Крім того, між ТОВ «Вейсес» (Експедитор) та ТОВ «Росер» (Клієнт) укладено договір транспортного експедирування №15 від 10.06.2015 року (т. 1 а.с. 97-104), за умовами якого Експедитор зобов'язується за плату та за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів наземним та водним транспортом.

Виконання зобов'язань за вказаним договором, на переконання суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: акта надання послуг (т. 1 а.с. 85), рахунку на оплату (т. 1 а.с. 86), податкової накладної (т. 1 а.с. 87), платіжних доручень (т. 1 а.с. 105-108).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських відносин Позивача з ТОВ «Ідеал Інвест» та ТОВ «Вейсер» немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагентів. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.

Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас, суд першої інстанції не звернув увагу, що у матеріалах справи відсутні: заявки про надання послуг, що прямо передбачено п. 3.1 вказаних договорів; додатки до договорів із зазначенням вартості послуг експедитора та інших умов, обов'язковість яких передбачена умовами договорів (п. 3.2 договорів); докази направлення експедиторам передбачених п. 3.3 та п. 3.4 договорів документів.

Крім того, всупереч вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення від 24.05.1995 року №88 акти надання послуг не місять інформації щодо місце складання, змісту та обсягу господарської операції. Згідно акту надання послуг від 30.06.2015 року №248 та від 30.06.2015 року №295 ТОВ «Ідеал Інвест» були надані ТОВ «Росер» транспортно-експедиційні послуги на станції «Брянськ-Льговський» та Актобе (КЗХ). Крім того, зі змісту акту надання послуг від 31.07.2015 року №276 ТОВ «Вейсес» були надані ТОВ «Росер» послуги з користування вагонами на станції Гребінки. Водночас, які саме послуги були надані, їх зміст та розшифровка у матеріалах справи відсутні.

Поряд з цим, судова колегія також зауважує, що ТОВ «Росер» не зазначено про причини та господарську доцільність, що стали підставою для необхідності залучення до виконання робіт ТОВ «Ідеал Інвест» та ТОВ «Вейсес» оскільки основною діяльністю Позивача є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту. Викладене, у свою чергу, свідчить про відсутність ділової мети у вказаних господарських операціях, які, насамперед, спрямовані на мінімізацію податкових зобов'язань Позивача.

Поряд з іншим, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як вірно підкреслив Апелянт, однак не було враховано судом першої інстанції, податкова накладна №228 (т. 1 а.с. 87) виписана ТОВ «Вайсес» Позивачу 22.07.2015 року, у той час як рахунок на оплату №379 був виставлений ТОВ «Росер» лише 25.07.2015 року (згідно умов п. 4.1 договору сторони домовилися працювати за 100% передоплатою), а перша частина оплати зобов'язань за договором здійснена Позивачем 27.07.2015 року згідно платіжного доручення №3641 (т. 1 а.с. 105) на суму 172 000,00 грн. Тобто, ще до документального оформлення виконання послуг Позивачем вже було включено суму ПДВ у розмірі 150 256,00 грн. до складу податкового кредиту за липень 2015 року.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Однак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, при вирішенні питання про правомірність формування податкових зобов'язань суд повинен встановити, насамперед, реальність господарської операції, про що мають свідчити належним чином оформлені первинні документи. При цьому чинне законодавство передбачає перелік необхідних первинних документів з огляду на предмет господарських відносин.

При цьому, колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Отже, враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагентів послуг, а також його руху у подальшому та використання у власній господарській діяльності, колегія суддів приходить до висновку про помилковість твердження Київського окружного адміністративного суду про наявність у ТОВ «Росер» правових підстав для формування податкового кредиту за наслідкам відносин з ТОВ «Вейсес» та ТОВ «Ідеал Інвест».

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було допущено порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Білоцерківської ОДПІ задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Згідно приписів ст. 198 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову.

Відповідно до ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про правомірність податкового повідомлення-рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 року задоволено клопотання Білоцерківської ОДПІ та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2017 року у розмірі 4 807,46 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 4 807,46 грн.

Керуючись ст.ст. 41, 88, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - задовольнити повністю.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати, ухваливши нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (09117, Київська обл., м. Біла Церква, б-р. 50-річчя Перемоги, 12, код ЄДРПОУ 39468482) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 4 807 (чотири тисячі вісімсот сім) гривень 46 копійок на рахунок Державної судової адміністрації України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: ГУ ДКC України у м. Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31215256700001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.