Постанова № 66022091, 11.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 квітня 2017 року № 826/17607/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-2000» до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-2000» (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання неправомірними та скасування податкової вимоги відповідача від 29.08.2016 року №6097-17 та рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 01.09.2016 року №1618/26-50-17-26 (далі - оскаржувані вимога та рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані вимога та рішення прийняті відповідачем безпідставно, що є порушенням норм чинного законодавства, а тому мають бути визнані неправомірними та скасовані у судовому порядку.

Відповідними ухвалами суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/17607/16 (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні, та відмовлено у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах.

Представник відповідача у відповідне судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи сторона відповідача повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

У ході судового розгляду справи у порядку письмового провадження до суду через канцелярію від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення по суті позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено перевірку позивача, за результатами якої, 28.07.2016 року складено акт №327/26-15-14-02-03/31026542 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, валютного та іншого законодавства за період із 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, згідно з висновками якого, позивачем занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб за 2014 рік у розмірі 190282,00 грн. та несвоєчасно сплачено податок у розмірі 336,31 грн. (термін перерахування - 10.10.2014 року, фактично перераховано -13.10.2014 року).

На підставі акту перевірки, 05.08.2016 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0014151406 (далі - ППР), яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб: податкове зобов’язання - 190282,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 84,00 грн.

У тексті ППР зазначено, що сума нарахованого грошового зобов’язання підлягає сплаті протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання такого рішення (при проведенні адміністративного або судового оскарження - протягом десяти днів, наступних за днем узгодження).

Зважаючи на викладене суд зазначає, що на ППР зроблено відмітку про те, що копія ППР представником позивача отримана 05.08.2016 року. Викладене також підтверджується інформацією, зазначеною представником позивача у позові. Доказів адміністративного та/або судового оскарження ППР представниками позивача суду не надано, як і не надано доказів сплати грошового зобов’язання, нарахованого шляхом прийняття ППР.

Отже, починаючи із 15.08.2016 року сума грошового зобов’язання, нарахованого ППР, вважається узгодженою.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, керуючись нормами ПК України, 29.08.2016 року відповідачем складено оскаржувану податкову вимогу, згідно з якою, станом на 28.08.2016 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов’язаннями становить 98154,23 грн.

01.09.2016 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення про опис майна у податкову заставу.

Позивачем у судовому порядку оскаржуються зазначені вимога та рішення як такі, що прийняті безпідставно. ППР у межах даної справи не оскаржується, у зв’язку з чим оцінка судом надається тільки оскаржуваним вимозі та рішенню.

Так, згідно з пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54, п. 55.1 ст. 55, п. 56.2, п. 56.18 ст. 56, п. 57.3, п. 57.4 ст. 57 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до п. 59.1, п. 59.3 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Згідно з пп. 89.1.2 п. 89.1, п. 89.2 ст. 89 ПК України, право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

З аналізу викладених норм вбачається, що податкова вимога складається контролюючим органом після узгодження визначеного грошового зобов'язання. З дня виникнення у платника податків податкового боргу виникає право податкової застави.

У з’ясовано у ході судового розгляду справи та вже зазначено вище, ППР позивачем не оскаржувалося, сума грошового зобов’язання не сплачена, а тому сума грошового зобов’язання вважається узгодженою із 15.08.2016 року та являється податковим боргом. Оскаржувану вимогу складено 29.08.2016 року, тобто із дотриманням п. 59.3 ст. 59 ПК України.

Таким чином, на підставі викладеного суд приходить до висновку про правомірність складання оскаржуваної вимоги та прийняття оскаржуваного рішення, оскільки на час вчинення таких дій, як і на час прийняття даного судового рішення, грошове зобов’язання, визначене ППР, є узгодженим, у зв’язку з чим за позивачем обліковується податковий борг.

Суд зауважує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту його прав на інтересів, адже вважаючи, що висновки, зроблені відповідачем за результатами перевірки позивача, є помилковими, позивачу необхідно першочергово оскаржити ППР, прийняте на підставі таких висновків. ППР, неоскаржене у встановленому порядку у визначений строк, вважається узгодженим та, як наслідок, є підставою для складання податкової вимоги. У разі скасування ППР податкова вимога буде вважатися відкликаною (п. 60.1 ст. 60 ПК України).

Зокрема, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, якщо податкове зобов’язання не є узгодженим відповідно до положень ПК України, воно не має наслідків для платника податків щодо відповідальності за його несплату. Більше того, у випадку, коли таке зобов’язання є неузгодженим, воно не створює наслідків для визначення інших зобов’язань, а рішення, яким воно визначається, не має юридичної сили для посилання на нього при перевірках даного платника податків чи його контрагентів.

Вказана позиція підтверджується, зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2015 року у справі №810/5745/14.

Встановлення факту неузгодження суми грошового зобов’язання є підставою для визнання протиправною та скасування податкової вимоги, порядок та підстави надсилання якої передбачене ст.59 ПКУ. Аналогічні позиції містять ухвали ВАСУ від 15.07.2015 у справі №10/2652/14, від 11.08.2015 у справі №826/12596/14 тощо.

Разом з тим, як вже зазначено вище, у даному випадку ППР є узгодженим, сума узгодженого грошового зобов'язання вважається податковим боргом, а тому відсутні підстави для визнання протиправною та скасування податкової вимоги та, як наслідок, і для визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-2000» до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв’язку з ухваленням судового рішення на користь суб’єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-2000».

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.І. Келеберда