Постанова № 66020484, 18.04.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5639/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

суддів: Свиди Л.І., Бжассо Н.В.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідачі:

Міністр оборони України,

Міністерство оборони України: Добров Ю.І. (представник за довіреністю)

Військова частина А0456: Семенець М.І. (представник за довіреністю)

Військова частина А 3519: не з'явився

третя особа:

Державна казначейська

служба України: не з'явилася

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, військової частини А 3519, військової частини А0456, третя особа Державна казначейська служба України про визнання протиправним та скасування рішення від 10.10.2016 р., зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 квітня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Міністра оборони України від 10.10.2016 р. (прийнято ним по доповідній записці начальника Генерального штабу Збройних Сил України), яким визначено виплату позивачу, як кадровому офіцеру Збройних Сил України, грошового забезпечення лише за частину часу вимушеного прогулу, в якому він перебував з 08.10.2009р. по 20.05.2015р. в результаті незаконного звільнення з військової служби;

зобов'язати Міністра оборони України у порядку, встановленому чинним законодавством України, прийняти рішення про виплату позивачу грошового і матеріального забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 08.10.2009р. по 20.05.2015р. включно та оформити це рішення належним службовим документом;

зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.07.2014р. по 20.05.2015р. Нарахування грошового забезпечення здійснити в обсязі, за складом і з підстав, як це визначено пунктом 12 резолютивної частини постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. у адміністративній справі № 2а-6803/09/1570, яка набрала законної сили. Виплатити позивачу в повному обсязі грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з цього грошового забезпечення;

зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти як компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі позивачу, як капітану I рангу, за нормами забезпечення речовим майном згідно чинного на той час законодавства України, за частину часу вимушеного прогулу з 25.07.2014р. по 20.05.2015р. включно. Виплатити в повному обсязі грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з цього грошового забезпечення;

зобов'язати Міністерство оборони України здійснити відповідно до чинного законодавства України індексацію грошових коштів на момент виплати позивачу коштів за час вимушеного прогулу з 25.07.2016р. по 20.05.2015р. включно;

стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача на відшкодування заподіяної йому протиправним рішенням Міністра оборони України моральної шкоди в розмірі 500 (п'ятсот) тисяч гривень;

зобов'язати військові частини А 3519 та А0456 у порядку, встановленому чинним законодавством України, виплатити помісячно в хронологічному порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з грошових коштів, вказаних в пунктах 3-5 позовних вимог за період з 25.07.2014р. по 20.05.2015р. включно, подавши з цього приводу щодо позивача, як застрахованої особи, у встановлені строки всі необхідні звітні документи за вищевказаний період у відповідні органи України.

Під час судового розгляду до участі у справі залучено в якості відповідачів військову частину А 3519, військову частину А0456 та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державну казначейську службу України.

Ухвалою суду від 03.01.2017 р. залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, військової частини А 3519, військової частини А0456, третя особа Державна казначейська служба України в частині позовних вимог щодо зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти як компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі позивачу, як капітану I рангу, за нормами забезпечення речовим майном згідно чинного на той час законодавства України, за частину часу вимушеного прогулу з 25.07.2014р. по 20.05.2015р. включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. в адміністративній справі № 2а-6803/09/1570 визнано протиправним та скасовано наказ Міністра оборони України № 666 (по особовому складу) від 17.08.2009р. про звільнення з військової служби в запас. Позивач зазначає, що вказаним рішенням його поновлено на військовій службі з 08.10.2009 р. На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. в адміністративній справі № 2а-6803/09/1570 наказом Міністра оборони України № 150 (по особовому складу) від 05.03.2015р. його призначено на посаду у Командуванні Військово-Морських Сил Збройних Сил України, наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 88 (по стройовій частині) від 21.05.2015р. зараховано до списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а згідно наказу № 93 (по стройовій частині) від 21.05.2015р. він приступив до виконання обов'язків на посаді, відтак, на думку позивача, 20.05.2015р. є днем його фактичного поновлення на військовій службі у Збройних Силах України. Позивач вважає період з 08.10.2009р. по 20.05.2015р. вимушеним прогулом. При цьому наголошується, що 13.05.2016 р. Міністром оборони України видано наказ № 428 (по особовому складу) про звільнення позивача у відставку, однак відповідачами не вжито всіх заходів, спрямованих на його реалізацію, з метою повного забезпечення позивача грошовим та матеріальним забезпеченням на день виключення зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Позивач зазначає, що наказ Міністра оборони України № 428 (по особовому складу) від 13.05.2016 р. є нереалізованим до того часу, поки позивачу не виплачено всі належні йому виплати згідно законодавства. Також позивач вказав, що з 26.06.2016р. йому припинено виплату грошового забезпечення по займаній ним посаді, що спричиняє зменшення розміру його пенсії за вислугу років.

Від Міністра оборони України, Міністерства оборони України надійшли заперечення на адміністративний позов (т. 1, а.с. 54-58; т. 2, а.с.39-41), в яких відповідачі зазначили, що позов є необґрунтованим та безпідставним, оскільки згідно п. 1.9 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 р. (далі - Інструкція № 170) грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців; грошове забезпечення виплачується за місцем штатної служби у поточному році. При цьому наголошується, що всі розрахунки з позивачем повинна здійснити військова частина А0456, де він проходив військову службу, та військова частина А 3519, в якій перебував на фінансовому забезпеченні, а не Міністерство оборони України. Крім того, відповідачі вважають безпідставними та необґрунтованими позовні вимоги про стягнення моральної шкоди.

Від військової частини А0456 надійшли заперечення на адміністративний позов (т. 2, а.с. 49-50), в яких зазначено, що рішення про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 30.10.2002р. по 25.07.2014р. прийнято т.в.о Міністра оборони України 10.10.2016р. № 10430/з/1 та грошове забезпечення виплачено за цей період 14.11.2016р. Також відповідач вважає необґрунтованими позовні вимоги щодо виплати грошової компенсації податків з доходу фізичної особи, яку буде утримано з грошового забезпечення, оскільки роботодавець, який виступатиме податковим агентом, зобов'язаний утримувати податки при нарахуванні доходів, в зв'язку з чим виплата грошового забезпечення за час вимушеного прогулу підлягатиме оподаткуванню на загальних засадах.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували та просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач - військова частина А 3519 та третя особа - Державна казначейська служба України явку представника до судового засідання не забезпечили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином та завчасно.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. у справі № 2а-6803/09/1570, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Міністра оборони України №666 (по особовому складу) від 17 серпня 2009 року про звільнення капітана 1 рангу ОСОБА_1 заступника командира району-начальника відділу матеріально-технічного забезпечення управління Західного морського району ВМС ЗС України з військової служби у запас за віком (п. "в" ч. 7 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"); поновлено капітана 1 рангу ОСОБА_1 з 08 жовтня 2009 року на військовій службі на посаді не нижче тієї, яку він обіймав на 29 жовтня 2002 року та яка відповідає військовому званню "капітан 1-го рангу", його освіті, військово-облікової спеціальності, досвіду служби на раніше займаних посадах, щоб ця посада передбачала класну кваліфікацію не нижче "спеціаліст 1 класу" та входила в номенклатуру посад, виконання посадових обов'язків, виконання яких передбачає допуск до державної таємниці не нижче, як по формі 2; зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, за період з 30 жовтня 2002 року по 25 липня 2014 року, встановлене ст.9 ЗУ "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з грошового забезпечення, яке підлягає виплаті ОСОБА_1 як військовослужбовцю у відповідності з діючим законодавством, в склад якого входить: посадовий оклад, оклад по військовому званню; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премію); одноразові додаткові види грошового забезпечення та з урахуванням того, що на 29 жовтня 2002 року ОСОБА_1 займав посаду "заступника командира морського району-начальник відділу матеріально-технічного забезпечення управління Західного морського району ВМС ЗС України з посадовим окладом - 182 грн., мав допуск до державної таємниці по формі 2 і отримував надбавку за роботу з таємними документами (15%), мав класну кваліфікацію - спеціаліста 1 класу" і отримував надбавку за кваліфікацію.

Наказом Міністра оборони України № 150 (по особовому складу) від 05.03.2015р., який прийнято на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р., скасовано, зокрема, наказ Міністра оборони України № 666 від 17.08.2009 р. про звільнення з військової служби у запас за п. "в" (за віком) ч.7 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" капітана 1 рангу ОСОБА_1, поновлено позивача на військовій службі з 08.10.2009р. та призначено начальником відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (т.1, а.с. 15).

Згідно наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 88 (по стройовій частині) від 14.05.2015р. позивача з 14.05.2015р. зараховано до списків Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та поставлено на всі види забезпечення при військовій частині А2238 та фінансове забезпечення військової частини А 3519 (т.1, а.с. 16).

Згідно з наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 93 (по стройовій частині) від 21.05.2015 р. позивач вважався таким, що 20.05.2015р. прийняв справи та посаду та приступив до виконання обов'язків (т.1, а.с. 18).

Наказом Міністра оборони України № 428 (по особовому складу) від 13.05.2016 р. відповідно до ч. 7 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням вимог ч.8 цієї ж статті капітана І рангу ОСОБА_1, начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Збройних Сил України звільнено з військової служби у відставку за п. "б" (за станом здоров'я) (п. 3 наказу).

Відповідно до доповіді начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України генерала армії України Муженко В.М. тимчасово виконуючим обов'язки Міністра оборони України було прийнято рішення № 10430/з/1 від 10.10.2016 р. щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відповідно до рішення суду по справі № 2а-6803/09/1570 (т.1, а.с. 59-61).

14.11.2016р. наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 230 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, знято зі всіх видів грошового забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси. Також вказаним наказом передбачено виплату позивачу грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум за період з 30 січня 2002 року по 25 липня 2014 року за п.12 постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. у справі № 2а-6803/09/1570 з урахуванням основних, додаткових щомісячних видів грошового забезпечення, індексації за цей період на загальну суму 653823,35 грн. (т.1, а.с. 62).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідачів, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Міністра оборони України від 10.10.2016 р. (прийнято ним по доповідній записці начальника Генерального штабу Збройних Сил України), яким визначено виплату позивачу, як кадровому офіцеру Збройних Сил України, грошового забезпечення лише за частину часу вимушеного прогулу, в якому він перебував з 08.10.2009р. по 20.05.2015р. в результаті незаконного звільнення з військової служби, суд відмовляє, з огляду на наступне.

Згідно доповідної записки начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України генерала армії України Муженко В.М. тимчасово виконуючим обов'язки Міністра оборони України прийнято рішення № 10430/з/1 від 10.10.2016 р. щодо виплати у встановленому порядку капітану І рангу ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу згідно постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014 р. у справі № 2а-6803/09/1570 (а.с. 59-61).

Відповідно до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України №230 від 14.11.2016р. ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум за період з 30 січня 2002 року по 25 липня 2014 року згідно постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. у справі № 2а-6803/09/1570 на загальну суму 653823,35 грн. (т.1, а.с. 62).

Як вбачається з матеріалів справи, п. 12 резолютивної частини постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. у справі № 2а-6803/09/1570 визначено конкретний період (з 30 жовтня 2002 року по 25 липня 2014 року), за який зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ст. 14 КАС України рішення суду є обов'язковими для виконання на всій території України усіма підприємствами, установами та організаціями, їхніми посадовими та службовими особами.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (ч.4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При прийнятті рішення суд враховує обставини, встановлені постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. у справі № 2а-6803/09/1570, що набрала законної сили. Крім того, суд звертає увагу, що дане рішення реалізовано, позивачем отримано грошове забезпечення за період з 30.01.2002р. по 25.07.2014р.

Таким чином, рішення № 10430/з/1 від 10.10.2016 р. щодо виплати у встановленому порядку капітану І рангу ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу згідно постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014 р. у справі № 2а-6803/09/1570 прийнято відповідачем в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України та іншими нормативно-правовими актами та станом на час розгляду даної справи є реєлізованим, відтак відсутні правові підстави для його скасування.

Позовна вимога про зобов'язання Міністра оборони України у порядку, встановленому чинним законодавством України, прийняти рішення про виплату позивачу грошового і матеріального забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 08.10.2009р. по 20.05.2015р. включно та оформити це рішення належним службовим документом є похідною від першої позовної вимоги, тому суд також відмовляє в її задоволенні.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.07.2014р. по 20.05.2015р., нарахування грошового забезпечення здійснити в обсязі, за складом і з підстав, як це визначено пунктом 12 резолютивної частини постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. у адміністративній справі № 2а-6803/09/1570, яка набрала законної сили. Виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з цього грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Позивач вважає, що фактично вимушеним прогулом в результаті незаконного звільнення з військової служби в запас охоплюється період з 08.10.2009р. по 20.05.2015р. включно, оскільки наказом Командування ВМС ЗС України № 88 (по стройовій частині) від 21.05.2015р. позивача зараховано до списків особового складу Командування ВМС ЗС України, а згідно наказу Командування ВМС ЗС України № 93 (по стройовій частині) від 21.05.2015р. він приступив до виконання обов'язків на посаді, відтак вважає фактичним днем поновлення 20.05.2015р.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. у справі № 2а-6803/09/1570 ОСОБА_1 поновлено на військовій службі з 08.10.2009 р.

Однак лише 05.03.2015р. Міністром оборони України прийнято наказ № 150 (по особовому складу), яким на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р., зокрема, поновлено позивача на військовій службі з 08.10.2009 р. При цьому, відповідно до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 93 (по стройовій частині) від 21.05.2015 р. позивач вважався таким, що 20.05.2015р. прийняв справи та посаду та приступив до виконання обов'язків.

Таким чином, відповідачами не обґрунтовано та не доведено правомірності їхньої бездіяльності щодо не поновлення на військовій службі позивача у період з 25.07.2014 р. до 20.05.2015р.

Так, Міністром оборони України у період з дати прийняття постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. по 05.03.2015р. не було вжито відповідних заходів щодо поновлення позивача на військовій службі на виконання рішення суду та не приймалось відповідного рішення до 05.03.2015р.

Командуванням Військово-Морських Сил Збройних Сил України не спростовано з посиланням на приписи чинного законодавства та не підтверджено відповідними доказами, що у період з моменту прийняття Міністром оборони України наказу № 150 (по особовому складу) від 05.03.2015р. до 20.05.2015р. не було вжито заходів щодо поновлення позивача на військовій службі відповідно до вимог чинного законодавства.

Посилання відповідачів на те, що після прийняття Міністром оборони України наказу № 150 (по особовому складу) від 05.03.2015р. на адресу позивача направлялись листи з проханням прибути на військову службу не спростовують встановлених вище обставин.

За змістом підпункту 16 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України

від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).

Як було встановлено судом та зазначалось вище, 20.05.2015р. ОСОБА_1 прийняв справи та посаду та приступив до виконання обов'язків. З 26 травня 2014 року до 19.05.2015р. включно позивачу грошове забезпечення не нараховувалося.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно ч.ч. 2-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

ОСОБА_1 з жовтня 1996 року проходив військову службу в Західному морському районі ВМС ЗС України на різних посадах, а в період з 16.11.2001 р. по 30.10.2002 р. на підставі наказу Головнокомандуючого ВМС ЗС України №0264 від 16.11.2001 р. проходив службу в управлінні Західного морського району ВМС України (в/ч А2238 м. Одеса) на посаді заступника командира морського району - начальника відділу матеріально-технічного забезпечення.

За директивою Головнокомандувача Західний морський район підлягав переформуванню до 30.10.2002 р. в Західну військово-морську базу. Однак новий штат надійшов до військової частини А 2238 тільки 05.02.2003 р., до надходження якого увесь особовий склад залишався на своїх попередніх посадах.

01.03.2003 р. Управління Західного морського району ВМС ЗС України припинило існування на підставі директиви Міністерства оборони України №Д 115/1/07 від 17.07.2002р. В свою чергу, згідно з директивою Міністерства оборони України від 29.01.2004 року №01 та НШ ВМС ЗС України від 03.02.2004 р. №ДГпШ-14/1/026 Управління Західної військово-морської бази було переформовано у Західну військово-морську базу.

Проте, дати скорочення посади (з 30.10.2002 р.), яку займав позивач, стосовно нього не видано жодного належним чином оформленого наказу по особовому складу про призначення його на штатну посаду в Західній військово-морській базі ВМС ЗС України або зарахуванні його у розпорядження командира Західної військово-морської бази.

За приписам п.41 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України № 1053 від 07.11.2001 р. (далі - Положення № 1053), у зв'язку зі службовою необхідністю на офіцера, прапорщика (мічмана) може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою рівною або вищою посадою, яку він не займає, зокрема, вакантною (незайнятою) військовою посадою - за його згодою (тимчасове виконання посади).

Отже, військовослужбовця може бути допущено до тимчасового виконання обов'язків за іншою посадою лише за умови, що така особа вже займає певну посаду та виключно за її згодою.

Оскільки, позивач після скорочення його посади не був призначений на жодну штатну посаду та не зарахований у розпорядження командира Західної військово-морської бази, він не міг бути допущений до виконання обов'язків за вакантною посадою.

Вказані обставини встановлені у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. у справі №2а-6803/09/1570, що набрала законної сили, та відповідно до положень ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з п. 33 Положення № 1053 осіб офіцерського складу призначають на штатні вакантні військові посади прямі командири (начальники) відповідно до Номенклатури посад для призначення осіб офіцерського складу наказами по особовому складу, що затверджується Міністром оборони України.

Пунктом 36 Положення № 1053 передбачалось, що переміщення по службі осіб офіцерського складу, прапорщиків (мічманів) здійснюється у порядку, встановленому Міністром оборони України.

Суд вважає необґрунтованими доводи представника Міністра оборони України та Міністерства оборони України про необґрунтованість позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.07.2014р. по 20.05.2015р., оскільки останній перебував на всіх видах забезпечення та фінансового забезпечення у військовій частині А0456 та у військовій частині А 3519, відтак з урахуванням вищенаведених приписів останні повинні були виплатити позивачу грошове забезпечення, визначене чинним законодавством, при звільненні з військової служби, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12.5 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009р. (далі - Інструкція № 170), у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби в наказі командира військової частини, в якій поновлюється на військовій службі незаконно звільнений військовослужбовець, зазначається про виплату йому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок незаконного звільнення.

Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України № 260 від 11.06.2008 р. (далі - Інструкція № 260), визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Відповідно до п. 1.9 Інструкції № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий. Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Відповідно до п. 1.11 Інструкції № 260 військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді), за рішенням повноважного органу, який прийняв рішення про таке поновлення, виплачується грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, що вони недоотримали внаслідок незаконного звільнення (переміщення).

При прийнятті рішення у справі суд враховує, що:

- позивача зараховано до списків особового складу Командування ВМС ЗС України лише 21.05.2015р. (наказ Командування ВМС ЗС України № 88 (по стройовій частині) від 21.05.2015р.);

- 20.05.2015р. останній прийняв справи та посаду, приступив до виконання обов'язків (згідно з наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 93 (по стройовій частині) від 21.05.2015 р..;

- з 26.07.2014 р. по 19.05.2015 р. позивача не було поновлено на посаді на виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Враховуючи, що Міністерством оборони України значний час не приймалось відповідного рішення у встановленому порядку, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.07.2014р. по 19.05.2015р. має бути нараховано та виплачено ОСОБА_1 саме Міністерством оборони України.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені приписи законодавства, наявні підстави для зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.07.2014р. по 19.05.2015р., встановлене ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з грошового забезпечення, яке підлягає виплаті ОСОБА_1 як військовослужбовцю у відповідності з діючим законодавством, в склад якого входить: посадовий оклад, оклад по військовому званню; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премію); одноразові додаткові види грошового забезпечення та з урахуванням того, що на 29 жовтня 2002 року ОСОБА_1 займав посаду "заступника командира морського району-начальник відділу матеріально-технічного забезпечення управління Західного морського району ВМС ЗС України з посадовим окладом - 182 грн., мав допуск до державної таємниці по формі 2 і отримував надбавку за роботу з таємними документами (15%), мав класну кваліфікацію - спеціаліста 1 класу" і отримував надбавку за кваліфікацію.

Враховуючи, що відповідно до ч.3 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, позовні вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України здійснити відповідно до чинного законодавства України індексацію грошових коштів на момент виплати позивачу коштів за час вимушеного прогулу з 26.07.2014 р. по 19.05.2015 р. включно, підлягають задоволенню.

Так, відповідно до ст.33 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991р. № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Серед об'єктів індексації грошових доходів населення згідно ст.2 Закону № 1282-ХІІ зазначено оплату праці (грошове забезпечення).

У Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 (справа № 1-18/2013) на підставі системного аналізу положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

При цьому позовні вимоги щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з цього грошового забезпечення не грунтуються на приписах чинного законодавства та задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Підпунктами 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Згідно п.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

За приписами пп. 14.1.48 п.14.1 ст.14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

При цьому пп.168.1.1 п.168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно вищенаведених приписів чинного законодавства саме роботодавець виступатиме податковим агентом при нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відтак чинним законодавстом чітко врегульовано обов'язки роботавця як податкового агента щодо утримання податків при нарахуванні доходів, відтак не потребує додатково судового захисту.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є передчасними, заявленими на майбутнє, необґрунтованими, в зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з Міністерства оборони України на користь позивача грошових коштів на відшкодування завданої йому протиправним рішенням Міністра оборони України моральної шкоди у розмірі 500 (п'ятсот) тисяч гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 8 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Відповідно до пункту «d» Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: «Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Стаття 41 Конвенції проголошує: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа «Бушемі проти Італії», рішення від 16.09.1999 р.).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.

Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди позивач пов'язує з рішенням Міністра оборони України від 10.10.2016 р. (прийнято ним по доповідній записці начальника Генерального штабу Збройних Сил України), яким визначено виплату ОСОБА_1, як кадровому офіцеру Збройних Сил України, грошового забезпечення лише за частину часу вимушеного прогулу, в якому він перебував з 08.10.2009р. по 20.05.2015р. в результаті незаконного звільнення з військової служби.

Водночас, суд зазначає, що судом не встановлено протиправності вищевказаного рішення та відмовлено в цій частині позовних вимог.

Підсумовуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи та з'ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди взагалі та обов'язку її відшкодування, суд, вважає необґрунтованими, непідтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно відшкодування йому моральної немайнової шкоди у розмірі 500 000 (п'ятcот) тисяч гривень.

Щодо позовних вимог про зобов'язання військових частин А 3519 та А0456 у порядку, встановленому чинним законодавством України, виплатити помісячно в хронологічному порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з грошових коштів, вказаних в пунктах 3-5 позовних вимог за період з 25.07.2014р. по 20.05.2015р. включно, подавши з цього приводу щодо позивача, як застрахованої особи, у встановлені строки всі необхідні звітні документи за вищевказаний період у відповідні органи України, суд відмовляє у їх задоволенні, з огляду наступне.

Згідно п.7 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992р. «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» пенсії обчислюються з розміру грошового забезпечення, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 р. - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з урахуванням таких його видів:

відповідних окладів за посадою, військовим (спеціальним) званням (для осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту щомісячної надбавки за спеціальне звання) та відсоткової надбавки за вислугу років у розмірах, установлених за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням;

щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, крім щомісячних надбавок (доплат), установлених особам, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі) та премії. Розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням. Середня сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення на 24 загальної суми цих видів грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей може призначатися (за їх бажанням) пенсія на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому для обчислення пенсій враховуються всі види грошового забезпечення, що отримували зазначені особи, які мають право на пенсію за цим Законом, перед звільненням зі служби.

Згідно ч.1 ст.16 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» застрахована особа має право, зокрема, отримати в установленому законодавством порядку свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі; вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (п.п.14.1.1-1 п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно з абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу що здійснює його збір та ведення обліку визначні Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464 -VІ від 08.07.2010р. (далі - Закон №2464).

Статтею 4 Закону №2464 визначений перелік платників єдиного внеску, зокрема такими платниками є роботодавці.

Так, дані платники нараховують єдиний внесок на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому чому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (наданих послуг) за цивільно-правовими договорами (ст.7 Закону №2464).

Обчислення єдиного внеску здійснюється роботодавцями на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.2 ст.9 Закону №2464).

Порядок нарахування єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул, яка стягнена за рішенням суду визначений ч.2 ст.7 Закону №2464.

Суд звертає увагу на те, що нарахування та утримання єдиного внеску можливе лише за умови відображення стягнутих за судовим рішенням сум у бухгалтерських та інших документах, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які згідно із Законом №2464 нараховується єдиний внесок.

Таким чином, враховуючи викладене, роботодавець, який виконує рішення суду в частині нарахування (виплати) доходу у розмірі середньої заробітної плати за вимушений прогул має виконати усі функції податкового агента визначені ПК України, Законом №2464.

Відтак, позовні вимоги в цій частині є передчасними та необґрунтованими, в зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства с захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування. їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За правилами частин 1, 6 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з наведеного, враховуючи встановлені судом обставини, з метою відновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, військової частини А 3519, військової частини А0456, третя особа Державна казначейська служба України про визнання протиправним та скасування рішення від 10.10.2016 р., зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.07.2014р. по 19.05.2015р., встановлене ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з грошового забезпечення, яке підлягає виплаті ОСОБА_1 як військовослужбовцю у відповідності з діючим законодавством, в склад якого входить: посадовий оклад, оклад по військовому званню; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премію); одноразові додаткові види грошового забезпечення та з урахуванням того, що на 29 жовтня 2002 року ОСОБА_1 займав посаду "заступника командира морського району-начальник відділу матеріально-технічного забезпечення управління Західного морського району ВМС ЗС України з посадовим окладом - 182 грн., мав допуск до державної таємниці по формі 2 і отримував надбавку за роботу з таємними документами (15%), мав класну кваліфікацію - спеціаліста 1 класу" і отримував надбавку за кваліфікацію.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити відповідно до чинного законодавства України індексацію грошових коштів на момент виплати позивачу коштів за час вимушеного прогулу з 26.07.2014 р. по 19.05.2015 р. включно.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.04.2017р.

Головуючий суддя: Г.П. Самойлюк

Суддя Л.І. Свида

Суддя Н. В. Бжассо