Ухвала суду № 66019212, 13.04.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 336/2588/16 Головуючий у 1 інстанції: Зарютін П.В.

Провадження № 22-ц/778/636/17 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Кочеткової І.В.

при секретарі: Зубковій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Запорізька міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом до ОСОБА_3, третя особа - Запорізька міська рада,в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

В позові вказував, що він і ОСОБА_3 є співвласниками садиби за адресою: АДРЕСА_1. Порядок користування земельною ділянкою за вказаною адресою був визначений рішенням народного суду Шевченківського району м. Запоріжжя від 20.07.1973 року. Проте ОСОБА_3 було змінено межу, яка була встановлена на підставі вказаного рішення між суміжними земельними ділянками, внаслідок чого його земельна ділянка зменшилась, а земельна ділянка відповідача збільшилась. Крім того, відповідач не допускає його до спільної земельної ділянки на території садиби, на якій знаходиться інженерна комунікація з підключення до системи водопостачання та засіб обліку використання води. Тому, посилаючись на ст.ст. 95-96, 106, 212 ЗК України, просив суд зобов»язати користувача суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 встановити тверді межі, а також відновити межові знаки власної земельної ділянки відповідно до визначеного порядку користування та не чинити йому перешкод у встановленні твердих меж шляхом встановлення паркану і відновлення межових знаків між суміжними ділянками за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_3 відновити тверді межі спільної земельної ділянки НОМЕР_1 площею 4 кв. м відповідно до визначеного порядку користування шляхом встановлення паркану по периметру цієї ділянки з боку власної земельної ділянки та не чинити перешкод у доступі до вказаної земельної ділянки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Запорізька

міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в

якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв»язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони у справі є співвласниками садиби за адресою: АДРЕСА_1 у рівних частках - у ? частці кожний за правом спадкування: позивач після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4, відповідач - після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_4 ( а.с. 5, 85-86).

Право власності ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 13.09.2015р., згідно з яким йому належить ? частина житлового будинку АДРЕСА_1, Витягом з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно ( а.с. 5, 6).

Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка була виділена батьку позивача на підставі рішення виконкому Запорізької міської ради № 6 від 25.03.1960р., площею 501 кв. м ( а.с. 19).

Рішенням народного суду Шевченківського району міста Запоріжжя від 20.07.1973р. було визначено порядок користування вказаною земельною ділянкою за І варіантом схематичного плану розподілу земельних угідь від 03.01.1973р. між співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_4: останній була виділена земельна ділянка НОМЕР_2 площею 243 кв. м, а ОСОБА_4 - земельна ділянка НОМЕР_3 також площею 243 кв. м, земельна ділянка площею 4 кв. м залишилась у спільному користуванні ( а.с. 8-12).

На земельній ділянці площею 4 кв. м, яка виділена в загальне користування батькам сторін у справі, розташована водопровідна колонка та прилад обліку водопостачання.

На теперішній час, як вказував в позовній заяві позивач, спадкоємці відійшли від визначеного вказаним рішенням суду порядку користування земельною ділянкою: відповідач перешкоджає йому у користуванні колонкою та приладом обліку споживання води, які знаходяться на ділянці спільного користування, а також встановила паркан з порушенням межі між суміжними земельними ділянками, внаслідок чого зменшила його земельну ділянку та збільшила свою. Тому просив в позові усунути ці перешкоди, зобов»язавши користувача суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 встановити тверді межі, а також відновити межові знаки власної земельної ділянки відповідно до визначеного порядку користування та не чинити йому перешкод у встановленні твердих меж шляхом встановлення паркану і відновлення межових знаків між суміжними ділянками за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_3 відновити тверді межі спільної земельної ділянки НОМЕР_1 площею 4 кв. м відповідно до визначеного порядку користування шляхом встановлення паркану по периметру цієї ділянки з боку власної земельної ділянки та не чинити перешкод у доступі до вказаної земельної ділянки.

Відмовляючи в задоволенні цього позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів фактів порушень, вказаних у позові, зокрема, перешкоджання відповідачем позивачеві у користуванні належною йому земельною ділянкою та земельною ділянкою спільного користування.

В апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що ці висновки суду є помилковими,

оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи, зокрема, судом не враховані його звернення до поліції з приводу порушень відповідачем його права землекористування, а також складе-

ний за його зверненням акт райадмінстрації.

Перевіривши вказані ствердження позивача, колегія вважає їх неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 95-96 ЗК України землекористувачі мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Землекористувачі зобов»язані не порушувати прав власників і користувачів суміжних земельних ділянок. Дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов»язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Статтею 158 ЗК України визначено органи, що вирішують земельні спори. Так, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

В матеріали справи позивачем додано відновлений у жовтні 2015р. схематичний план запропонованого розподілу земельних угідь між співвласниками садиби по АДРЕСА_1, на підставі якого судом у 1973р. був визначений порядок користування присадибною земельною ділянкою за вказаною адресою між батьками сторін у справі за І варіантом ( а.с. 4).

Проте, як вбачається з інших планів ділянки, складених пізніше (технічний паспорт 2015р.), забудова ділянки змінилась: з»явилась належна позивачу прибудова літ. «а1», яка побудована на межі земельних ділянок співвласників із заходом на земельну ділянку відповідача з боку частини будинку літ. «а» ( а.с. 4, 13-15).

Згідно зі складеним на підставі комісійного обстеження Актом від 24.03.2016р., на який посилається в апеляційній скарзі позивач, територія розміщення водопроводу огороджена парканом, та ОСОБА_3 не надає доступу до експлуатації водопровідної колонки ОСОБА_2 ( а.с. 7).

Проте з Акту вбачається, що комісія здійснила обстеження садиби без участі іншого співвласника ОСОБА_3, яка не змогла надати своїх пояснень комісії.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її адвокат Нікончик Н.В. наголошували на тому, що між земельною ділянкою позивача та земельною ділянкою, яка виділена в спільне користування співвласників, на якій розташована колонка та лічильник води, встановлено паркан саме позивачем. Тому вона не чинить будь-яких перешкод позивачу, який сам собі перекрив доступ до водопроводу та лічильника.

Дійсно, в Акті від 24.03.2016р. не зазначено, чиїм парканом огороджена територія спільного користування з боку земельної ділянки позивача, а також не виявлено факту порушення межі між суміжними ділянками сторін. Тому, колегія вважає, що цей Акт є неповним та необ»єктивним, оскільки не містить важливих даних щодо приналежності паркану та складений у відсутності іншого співвласника, відтак не доводить факту перешкоджання відповідачем позивачеві у користуванні колонкою та приладом обліку. Не доводить цей Акт і наявності порушення межі між земельними ділянками сторін.

Зі схематичного плану садиби сторін, складеного 24.06.2015р. вбачаться, що спірний

внутрішній паркан вбудовано в прибудову літ. «а1» та він тягнеться до з»єднання з зовні-

шнім парканом по провулку Херсонському, тобто не переривається у зоні ділянки спільного користування, яка заходить як карман на ділянку відповідача, у якому і розташована водопровідна колонка під НОМЕР_3 та лічильник ( а.с. 14).

З пояснень сторін в ході розгляду справи слідує, що цей паркан встановлений позивачем та належить йому. А отже, сам позивач спорудив паркан таким чином, що унеможливив захід до спільної ділянки. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Не здобуто в ході розгляду справи і доказів тому, що відповідачем порушено межу між

суміжними ділянками сторін, оскільки саме паркан позивача встановлено між ними, чого не

заперечував останній. Іншого паркану на межі, який би належав відповідачу та перешкоджав позивачеві користуватись своєю земельною ділянкою, не мається. Тому позивачеві на тепер ніхто не перешкоджає самостійно пересунути свій паркан на межу, встановлену рішенням суду від 1973 року.

Досліджені судом першої інстанції за клопотанням позивача та його адвоката Долі Д.М. матеріали проведення перевірок поліцією за заявами ОСОБА_2, поданими ним протягом 2015-2016рр. з приводу порушення його прав з боку співвласника садиби ОСОБА_3, які, на думку сторони позивача, підтверджують зазначені в позові порушення, не містять висновків про винні дії відповідача та не встановлюють таких обставин.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з п.п. 2.3, 2.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельні ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету по земельним ресурсам від 04 травня 1999р. № 43, межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи користування, відновлюються або переносяться в натурі (на місцевості) за наявними планово-картографічними матеріалами. Перенесення в натурі або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив»язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж ( у державній або умовній системі координат) і площа земельної ділянки. За результатами виконання робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що співвласники садиби по АДРЕСА_1 не мають відповідної вказаної документації, оскільки схематичний план запропонованого порядку користування земельною ділянкою складався органом БТІ за чинним на 1973 рік законодавством.

Попри намагання як судом першої інстанції, так і апеляційним судом сприяти у вирішенні справи з використанням спеціальних знань, позивач не виявив бажання заявити клопотання про призначення у справі експертного дослідження спеціалізованою землевпорядною установою щодо з»ясування питання дійсного знаходження меж за порядком користування, визначеним рішенням суду від 1973р., які на теперішній час, як вважає позивач, є порушеними відповідачем.

При таких обставинах, зважаючи на відсутність належних і допустимих доказів про порушення прав позивача як користувача суміжної земельної ділянки та ділянки спільного користування з боку співвласника садиби ОСОБА_3, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ОСОБА_2 про усунення перешкод з боку відповідача, наявність яких не

було встановлено за матеріалами справи.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Кочеткова І.В.