Рішення № 66017188, 11.04.2017, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження 2/235/323/17

Справа №235/47/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі головуючого судді Хмельової С.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

секретарів судового засідання Соловйової М.О., Лебеденко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду №7 м. Покровська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_4 з позовною заявою до Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця та стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 13.10.2015р. рекомендованим листом з ВДВС ним отримано постанова державного виконавця від .10.2015р. про накладення арешту на всі види належного йому майна та заборони його відчуження. Подібні дії ВДВС могли бути обумовлені набравши законної сили судовим рішенням, яким до 6.10.2015р. було б встановлено, що він ухиляється від сплати аліментів на утримання дитини. Заходи примусу до неплатника аліментів з боку держави застосовуються після вступу до законної сили судового рішення про стягнення аліментів лише в разі такої необхідності - невиконання подібного рішення боржником в добровільному порядку. Позивач повідомляє суду, що з часу відкриття ВДВС виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів заходи примусу до нього відповідачем не застосовувались до жовтня 2015 року. Оскільки позивач в добровільному порядку та у відповідності до судового рішення регулярно сплачує аліменти, впевнений, що оскаржувана ним постанова підлягає скасуванню в судовому порядку як безпідставна та протиправна.

Від свободи розпорядження майном, яке належить позивачу, в повній мірі залежить можливість отримання прибутку, частину якого використовується позивачем для оплати аліментів. Таким чином, оскаржувана постанова порушує права дитини.

Позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову ВДВС з повідомленням про це всіх заінтересованих держорганів, виконавців арешту майна, стягнути з відповідача на його користь спричинену внаслідок незаконних дій держоргану моральну шкоду, яку він оцінює сумою у 1000 гривень.

Позивач ОСОБА_4 до судового засідання не зявився, нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив представляти свої інтереси ОСОБА_1, який в судовому засідання підтримав позовні вимоги.

Представники відповідача проти позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні. В запереченнях та в судовому засіданні пояснили, що 19.02.2013 року до відділу ДВС на примусове виконання від стягувача ОСОБА_5 надійшов виконавчий лист № 2/235/377/13 від 13.02.2013 про стягнення аліментів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_3, 23.11.2007р. народження, у розмірі ? частини всіх видів його доходів, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.01.2013 року, до досягнення дитиною повноліття.

22.02.2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

Боржник неодноразово викликався до відділу ДВС та був попереджений про притягнення до відповідальності відповідно до ст.. 164 КК України за умисне ухилення від сплати аліментів.

Державним виконавцем були зроблені запити до Пенсійного фонду України та до Державної податкової служби України. У відповідей установ встановлено, що відкриті рахунки у боржника відсутні, на обліку в УПФУ не перебуває.

Згідно інформації № 9/14-2338 від 24.09.2015 р. отриманої з МРЕВ м. Красноармійська встановлено, що за боржником ОСОБА_4 зареєстровано транспортний засіб. Нерухоме майно відсутнє.

Заборгованість у боржника станом на 6.10.2015р. становила 24295,15 гривень. Відомості щодо сплати заборгованості були відсутні.

На підставі наведеного та заборгованості по аліментам у розмірі 24295,15 гривень, керуючись статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження», 6.10.2015р. державним виконавцем відділу було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, про що зроблені записи у відповідних реєстрах, копії постанови були спрямовані на адресу ЦНППВАЗ м. Красноармійськ, Реєстраційну служб Красноармійського МРУЮ та сторонам виконавчого провадження.

Вважають, що дії державної виконавчої служби були направлені на повне та своєчасне примусове виконання рішення суду та були правомірні.

Також зазначають, що заборгованість по аліментам боржником не сплачена, більш того станом на 11.04.2017 року заборгованість по аліментам складає 49841,1 гривень. Підстави для звільнення майна боржника з-під арешту відсутні.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994, заява № 18390/91 вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У відповідності до п. п. 10,11Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»«Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобовязують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обовязків, передбачене пунктом 1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на судне є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом,тому щоправо на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Відповідно дост. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 10 ЦПК Українипередбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд на підставі ст.ст.10,11,27,60 ЦПК Українирозглядає справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Особа, яка бере участь у справі, зобовязана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.

З матеріалів справи вбачається, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 6.10.2015 року по ВП № 36657388 накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_4 (а.с.4). Копії постанови направлено сторонам виконавчого провадження та державних установ для відома та виконання (а.с.4).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 13.02.2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_5. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, 23.11.2007р. народження, у розмірі ? частини всіх видів його доходів, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.01.2013 року, до досягнення дитиною повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць звернуто до негайного виконання (а.с.76).

Відповідно до ухвали апеляційного суду Донецької області від 01.04.2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_4, відхилено. Рішення суду від 13.02.2013 року залишено без змін (а.с.76).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 13.02.2013 року набуло законної сили 01.04.2013 року.

Стаття 14 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1291 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обовязковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

ОСОБА_5 19.02.2013 року звернулась з заявою до відділу ДВС про прийняття до виконання виконавчого листа № 2/235/377/13 від 13.02.2013 року (а.с.108).

22.03.2013 року відкрито виконавче провадження № 36657388 (а.с.), копії постанов про відкриття виконавчого провадження надіслано боржнику та стягувачу (а.с.108). боржнику ОСОБА_4 22.03.2013 року надіслано виклик до державного виконавця в якому зазначено, що боржнику необхідно зявитись до державного виконавця, повідомлено про наслідки неявки, а також те, що заборгованість по аліментам нараховується з 23.01.2013 року (а.с.107).

Як вбачається з дослідженого в судовому засіданні виконавчого провадження, копії деяких матеріалів було долучено до матеріалів цивільної справи, ОСОБА_1 05.06.2013 року у відділу ДВС був попереджений про необхідність письмово повідомляти державного виконавця про зміні місця проживання або роботи, оскільки він представляв інтереси ОСОБА_6. Також ним було отримано виклик державного виконавця на імя ОСОБА_4, про що мається його підпис (а.с.109). Також в матеріалах виконавчого провадження мається підтвердження ознайомлення представника позивача з матеріалами виконавчого провадження. Вимога представника позивача про те, щоб суд забезпечив йому можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, а також щоб суд примусив державного виконавця прошити та пронумерувати виконавче провадження для надання йому можливісті робити фотокопії виконавчого провадження, не обґрунтована, оскільки така процесуальна дія в судовому засіданні не передбачена процесуальним законодавством. Крім того, у представника позивача була та є можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження безпосередньо у відділі ДВС. Це право представнику позивача неодноразово було розяснено в судовому засіданні.

Згідно довідки-розрахунку від 25.06.2014 року заборгованість по виконавчому листу про стягнення з ОСОБА_4 аліментів за період з 23.01.2013 року по 20.06.2014 року склала 20277,62 гривень (а.с.110).

Згідно довідки-розрахунку від 6.10.2015 року (дата винесення постанови про накладення арешту) заборгованість по виконавчому листу про стягнення з ОСОБА_4 аліментів за період з 23.01.2013 року по 6.10.2015р. року склала 24295,15 гривень. Нарахування аліментів здійснювалось відповідно до ст. 194 п. 3, ст. 195 Сімейного кодексу України та ст.. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.112).

На час розгляду справи заборгованість за період з 23.01.2013р. по 28.02.2017р. по виконавчому листу про стягнення з ОСОБА_4 аліментів згідно довідки-розрахунку від 11.04.2017 року складає 49841,16 гривень (а.с.105-106).

Таким чином, суд не може прийняти до уваги твердження представника позивача про відсутність заборгованості по аліментам як на дату винесення спірної постанови державним виконавцем та і на час розгляду справи судом.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 18.09.2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 станом за період з 23.01.2013 року по 14.07.2015 року в розмірі 100842,24грн, 3% річних за прострочення грошового зобовязання по аліментам за період з 23.01.2013 року по 14.07.2015 року в розмірі 1483,23грн.; індексацію за період з 23.01.2013року по 14.07.2015 року в розмірі 569,28грн.; додаткові витрати на лікування та придбання ліків для неповнолітньої доньки в розмірі 1072,68грн.; та судовий збір (а.с.79-81). Під час розгляду даної справи в залі суду був присутній відповідач по справі ОСОБА_4. Судом було встановлено, що відповідач після рішення суду аліменти сплачував по 500,00грн. кожного місяця, а через деякий час перестав виконувати рішення суду у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість по аліментам, яка склала за період з 23.01.2013 року по 14.07.2015 року в сумі 19984,43грн.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 2.03.2016 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2015 року в частині спору про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, додаткових витрат на дитину, 3% річних за прострочення сплати аліментів та індексації на суму заборгованості по аліментам по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа відділ державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат на дитину, скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа Відділ державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, про стягнення пені за прострочення сплати аліментів - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 за період з лютого 2013 року по червень 2015 року включно в розмірі 5904,10 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот чотири грн. 10 коп.) (а.с.79-85).

Рішенням Апеляційного суду було встановлено, що з довідки-розрахунку відділу виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції України №2 від 02.09.2015 року вбачається, що загальна сума заборгованості по аліментам за період з 23.01.2013 року по 14.07.2015 року складає 19984,43 гривень, та в рішенні суду наведено розрахунок пені та встановлено, що загальна сума пені з лютого 2013 року по червень 2015 року включно складає - 5904,10 грн.

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, ОСОБА_4 було достовірно відомо про наявність у нього заборгованості по аліментам, тому доводи позовної заяви про те, що він регулярно сплачує аліменти не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 195 Сімейного кодексу України (в редакції чинній на момент накладення арешту на майно 6.10.2015 року) заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.

Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує.

Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція закону № 606-XIV, яка діяла станом на 6.10.2015року) порядок стягнення аліментів визначається законом.

У разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника.

Розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України.

Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, суму індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику: у разі якщо виконавчий документ уперше надійшов для виконання; за заявою сторін виконавчого провадження; у разі надсилання постанови до адміністрації підприємства, установи, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця для проведення відрахування із заробітної плати (доходів), пенсії та стипендії боржника; у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку з надходженням виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; за власною ініціативою; в інших передбачених законом випадках.

Спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

За наявності заборгованості із сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

Статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція закону № 606-XIV, яка діяла станом на 6.10.2015року) передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При розгляді позову про зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно зясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, неухильно додержуючись при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і положень про належність та допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК).

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Так само, як це передбачено відповідно до більшості інших гарантованих Конвенцією основних прав, держава може обмежити здійснення права на власність. Вона може позбавити особу її майна «в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом». Вона може також «вводити в дію такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів» або для забезпечення сплати різних штрафів, податків та ін. Таким чином, згідно з цією статтею держава має широкі межі розсуду.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобовязані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України). Право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності, у тому числі й позбавляти громадян власності.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В даній цивільний справі не розглядається спір по наявність заборгованості по аліментам, суд тільки перевіряє її наявність, як одну із підстав накладення арешту на майно боржника.

В судовому засіданні встановлено, що боржник ОСОБА_4, не працює, тому розмір аліментів нараховувався державним виконавцем відповідно до статті 195 Сімейного кодексу України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Також встановлено, що за виконавчим провадженням про стягнення аліментів як станом на 6.10.2015 року, так і станом на час розгляду даної справи, у ОСОБА_4 наявна заборгованість по аліментам.

Позиція представника позивача щодо часу набрання законної сили рішеннями судів, порядку сплати та нарахування аліментів, порядку проведення розгляду справи не базується на чинному законодавстві України. Суд реалізуючи принцип змагальності сторін та сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи роз'яснював особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджував про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяв здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

Змагальність один із найбільш важливих конституційних принципів сучасного судочинства. Він розкриває джерело енергії процесу та створює умови для всебічного та повного дослідження обставин справи та постановления судом обгрунтованого та законного рішення.

В силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов'язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності ухвалення бажаного для них рішення.

У цивільному судочинстві змагальність виявляється в тому, що:

особи, які беруть участь у справі, займають активне становище щодо інших учасників процесу та суду;

сторони самостійно визначають, які саме докази подавати суду, а які притримати;

особи, які беруть участь у справі, можуть брати участь у справі особисто або через представників;

кожна особа зобов'язана доказати факти, на які вона покликається.

Учасниками змагань є, насамперед, сторони, але не лише вони. Змагальність характерна для процесуального статусу інших осіб, які беруть участь у справі: третіх осіб, судових представників, органів, які звертаються до суду для захисту прав та інтересів інших осіб. Ці особи теж мають власні інтереси у справі, матеріальні або процесуальні, тому теж зацікавлені у доведені суду своєї позиції.

Основний зміст принципу змагальності наведено у п. З ст. 10 ЦПК: "кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень". В цій нормі відображене правило, яке сформувалося ще в римському праві Хто стверджує, той і доводить.

В окремих випадках, прямо передбачених законом, особа звільняється від обов'язку доказування обставин, що мають значення для справи. Ці випадки передбачені в ст. 61 ЦПК.

Гарантією реалізації в цивільному судочинстві принципу змагальності є широке коло процесуальних прав, якими наділені особи, які беруть участь у справі: знайомитися з матеріалами справи, знімати копії, подавати суду докази та брати участь в їх дослідженні, ставити питання іншим учасникам процесу, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення суду тощо.

Від ефективності використання цих процесуальних прав залежить не лише хід судового процесу, але часто і його результат. Наприклад, нездійснення позивачем права на участь в судових засіданнях може призвести до небажаного для нього наслідку залишення позовної заяви без розгляду.

Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів на вимогу суду особами, в яких ці докази перебувають, встановлення процесуального порядку подання доказів, обов'язок суду витребувати докази за клопотанням зацікавлених осіб, порядком повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду справи.

Змагальність сторін не означає пасивної позиції суду, що розглядає справу. Саме суд остаточно визначає коло фактів, які потрібно встановити у справі (предмет доказування), визначає які обставини кожна з сторін повинна довести.

Крім принципу змагальності, Конституцією України передбачено низку інших важливих процесуальних засад здійснення цивільного судочинства.

Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Частина 3 статті 27 ЦПК України передбачає, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Представник позивача в судовому засіданні, нехтуючи обов'язками осіб, присутніх у залі судового засідання визначеними статтею 162 ЦПК України, скористався наданими йому правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Також безпідставним є посилання позивача на Закон України «Про охорону дитинства», оскільки саме позивач в даному випадку, який є боржником за виконавчим провадження та має значну суму заборгованості по аліментам, порушує право дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, встановлене статтею 8 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 6.10.2015 року винесена державним виконавцем з дотриманням вимог чинного законодавства, з метою виконання рішення суду про стягнення аліментів, та в інтересах сторін виконавчого провадження, а тому скасуванню не підлягає. Позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасуванню постанови необґрунтовані, не законні, та такі що не підлягають задоволенню. Також не підлягають задоволенні позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст. ст.10,60,212,213,214,215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця та стягнення моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

В судовому засіданні 11.04.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення виготовлено протягом пяти днів.

Суддя