Ухвала суду № 66014470, 11.04.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді: Шеремет А.М.

суддів: Хилевича С.В., Григоренко М.П.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки припиненим,

в с т а н о в и л а :

03 квітня 2013 року ПАТ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

01 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки припиненим

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року в задоволенні позовів відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ПАТ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги ч.6 ст. 38, 39 ЗУ «Про іпотеку», та неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог банку щодо звернення стягнення, також не було враховано правову позицію ВСУ у справі №6-1205цс15, оскільки п. 1.3.2 іпотечного договору передбачена оціночна вартість предмета іпотеки, визначена на підставі звіту про оцінку від 28 лютого 2008 року та становить 220 тис. грн.

Судом проігноровано положення ч.2 ст. 109 ЖК відповідно до якої саме на суд покладено обов'язок визначити та зазначити у рішенні інше постійне жиле приміщення, яке має бути надане відповідачам, та не покладає такого обов'язку на ПАТ «ПриватБанк».

Крім того, відповідачі не відносяться до категорії громадян, яким повинно бути надане інше постійне жиле приміщення.

Просить рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог щодо звернення стягнення предмет іпотеки, виселення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що 11 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №ROT0GІ0000003924, згідно якого було надано кредит в розмірі 152 000,00 грн. строком по 11.03.2017 року зі сплатою процентів за користування у розмірі 15% річних.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 11 березня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якої є житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою площею 0,10 га.

Згідно додаткової угоди від 09 вересня 2008 року до укладеного договору № ROT0GІ0000003924 від 11 березня 2008 року кредитний договір переведено з валюти "гривня" в валюту "долар США". Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 32183,70 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно розрахунків наданих банком, за ОСОБА_2 станом на 28 січня 2013 року утворилась заборгованість в сумі 39166,55 доларів США, у тому числі: заборгованість за кредитом - 28625,32 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом 53363,05 доларів США; заборгованість по комісії за користуванням кредитом 1081,49; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 2201,82 доларів США; штраф (фіксована частина) 31,29 доларів США; штраф (процентна складова) 1863,58 доларів США.

Пунктом 3.3. Договору іпотеки передбачено, що за рахунок предмета іпотеки позивач має право задовольнити у повному обсязі свої вимоги за зобов'язанням, що випливає з кредитного договору.

Відповідно до п.4.1 Договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, вони не будуть виконані, або виконані неналежним.

Згідно з п.4.2 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно цього Договору в добровільному (позасудовому) порядку.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 ЗУ «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене ЗУ «Про іпотеку».

Частиною 1 ст.33, ст.39 ЗУ «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що ОСОБА_2 допустив заборгованість по кредитному договору, тому вимоги банку щодо задоволення свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.

За змістом статті 39 ЗУ «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до частини шостої статті 38 ЗУ «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Згідно з пунктом 1.4 зазначеного договору сторони погодилися з тим, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки його вартість визначатиметься на підставі акта незалежної оцінки нерухомого майна або встановлюватиметься за домовленістю сторін.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд України переглядаючи ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2, про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2, про визнання договору іпотеки припиненим. За результатами перегляду рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2014 року, рішеня Апеляційного суду Рівненської області від 14 січня 2015 року й ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2015 року по даній справі було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-1205цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями) повинна враховуватися судом при застосуванні таких норм права.

Однак, позивачем не проведено оцінку спірного житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресоюАДРЕСА_2 та земельної ділянки за цією ж адресою площею 0,10 га для визначення та зазначення в судовому рішенні початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачем вимог ст. 60 ЦПК України та ч.6 ст. 38, 39 ЗУ «Про іпотеку» не виконано, відповідно, вимога щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без зазначення початкової ціни предмета іпотеки задоволенню не підлягає.

Крім того, статтею 39 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

ОСОБА_1 є власником спірного майна: житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресоюАДРЕСА_2 та земельної ділянки за цією ж адресою площею 0,10 га. Право власності підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом посвідченого державним нотаріусом Костопільської державної нотаріальної контори Рівненської області 30.10.2003 року. (а.с. 26,89).

Таким чином, в іпотеку передано житловий будинок та земельну ділянку, яку відповідач придбала не за рахунок отриманих кредитних коштів, тому відсутні передбачені законом підстав для виселення відповідача та інших осіб із зазначеного житлового будинку без надання їй іншого постійного житла.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення відповідного обґрунтування щодо заявлених вимог, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

Рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову не оскаржується.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині постановлене без порушень норм матеріального та процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, апеляційна скарга не спростовує правильності висновків суду, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя

Судді: