Рішення № 66013577, 11.04.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/385/15-ц Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 27 Доповідач Жигановська О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Жигановської О.С.

суддів Коломієць О.С., Якухно О.М.

при секретарі судового засідання Добровольській Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною

за апеляційними скаргами ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 лютого 2017 року,-

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом, вимоги якого в подальшому уточнила (а.с.22-23) та просила стягнути із ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у сумі 1693237,50 грн. В обґрунтування вимог зазначила, що 01.01.1999 року надала відповідачці у позику 65 000 доларів США, про що була складена письмова розписка. Після неодноразових звернень до відповідачки з приводу повернення боргу остання відмовилася повертати кошти та почала переховуватися від неї. Тому 27.08.2014 року вона направила ОСОБА_2 письмову вимогу щодо повернення позичених за розпискою коштів, проте відповідачка зобовязання не виконала. Посилаючись на вказані обставини просила задовольнити позовні вимоги.

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічною позовною заявою (а.с.41-43), в якій просила визнати боргову розписку недійсною на підставі ст.48 ЦК (в ред.1963 року). В обґрунтування вимог зазначила, що станом на січень 1999 року відповідно до вимог ст.169 ЦК іноземна валюта не могла використовуватися як предмет позики, і відповідні угоди в судовому порядку повинні визнаватися недійсними. Крім того, у розписці вказані умовні одиниці, тобто неіснуючі грошові знаки, які не передавались їй як гроші, а тому не можуть бути повернуті як гроші.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто на її користь із ОСОБА_2 222755 грн. боргу за договором позики від 01.01.1999 року та вирішено питання щодо відшкодування судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом 1-ї інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Зазначає, що предметом договору позики були 65000 доларів США, а тому стягненню з відповідачки підлягає гривневий еквівалент цієї суми у розмірі 1693237,50 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом 1-ї інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, задовольнивши її позовні вимоги по зустрічному позову. Зокрема вказує, що у ОСОБА_1 гроші не позичала, а в розписці вказана неіснуюча валюта - умовні одиниці. Крім того, при постановленні рішення про відмову у задоволенні позову судом першої інстанції не прийнято до уваги, що договір позики не відповідає вимогам статті 374 ЦК України (в ред.1963 року), оскільки не містить істотної умови договору щодо його предмету, а тому є недійсним.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 ОСОБА_3В підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_2 відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.374 ЦК (в ред. закону 1963 р.), чинної на час виникнення спірних правовідносин,за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі (ст.375 ЦК (в ред. закону 1963 р.); в тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій формі заперечення його за безгрошовістю шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком випадків кримінально караних дій (ч.2 ст.376 ЦК (в ред. закону 1963 р.).

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, при розгляді справ, пов'язаних з такими правовідносинами, суд враховує, що виходячи зі змістуположень ЦК Українирозписка має містити відомості про передачу позичальнику визначеної грошової суми. Тобто такий договір є реальним.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки від 01.01.1999 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 у позику гроші в сумі 65000 умовних одиниць доларів.

Розписка містить дані щодо позикодавця та позичальника, часу отримання позики (01.01.1999 року), розміру отриманої позики (гроші, еквівалентні 65000 у.о.- доларів), тому є письмовим документом, що підтверджує факт укладення договору позики, його умови, посвідчує факт отримання відповідачем позики саме у позивача (а.с.6).

Відповідачка ОСОБА_2 не заперечує факт написання нею цієї боргової розписки.

Згідно із ст. ст.161,165 ЦК (в ред. закону 1963 р.) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Так як у розписці не встановлено кінцевий строк повернення коштів, 27.08.2014 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 письмову вимогу про виконання зобовязання за розпискою. Відповідачка факт отримання такої вимоги не заперечила.

Відповідно до вимогст.169 ЦК (в ред. закону 1963 р.) грошові зобов'язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом. У постанові Верховного Суду України по справі №6-29цс12 від 30.05.2012 року зазначено, що визначення грошового еквіваленту цих зобов'язань в умовних одиницях законом не заборонено.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що відповідно до вимог ст..374 ЦК в редакції закону 1963 р. розписка від 01.01.1999 року є недійсною, оскільки у ній відсутні дані про предмет договору, що є істотною умовою договору, а отже останній не відповідає вимогам закону, що відповідно дост.48 ЦК України(в ред. закону 1963 р.) тягне його недійсність.

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, так як судом визнано факт укладення договору позики, що має реальний характер, предметом якого є грошові кошти, а саме « гроші, що дорівнюють 65000 у.е. в дол..», тобто еквівалентні 65000 доларам. Незазначення у розписці, якої саме іноземної держави валюта малась на увазі при укладенні договору /США, Австралії, Канади тощо/ не є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу та відповідно для задоволення зустрічного позову про визнання договору недійсним. Загальновідомою є та обставина, що громадяни України у зобовязальних правовідносинах між собою використовують саме долари США, а не іншої країни.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що предметом спірного договору позики є грошові кошти, виражені в грошовій одиниці України, сума яких визначена еквівалентно до іноземної валюти 65000 дол.США. Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості за даним договором позики, суд першої інстанції помилково обчислив його станом на 01.01.1999 року, тобто на день укладення договору позики, тому рішення в означеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_1.

Так, відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі №6-284цс17, у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Станом на день ухвалення оскаржуваного рішення 09.02.2017 року офіційний курс долара США до гривні складав 26.91249900 грн. за долар, відтак еквівалент 65000 дол.США становить 1749312.435 грн. /65000 х 26.91249900/. Проте відповідно до норм ч.1 ст.11 ЦПК України позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення в межах заявлених нею вимог (а.с.23), тобто 1693237, 50 грн.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 лютого 2017 року скасувати в частині вирішення спору щодо стягнення боргу та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1693237, 50 грн. та 7643, 40 грн. понесених судових витрат.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: