Ухвала суду № 66010139, 18.04.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/598/17 18.04.2017 18.04.2017 18.04.2017

Справа №490/598/17 Головуючий першої інстанції Чулуп О.С.

Провадження №22-ц/784/959/17 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

18 квітня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Шагаєм О.А.,

за участі: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 січня 2017 року, постановлену за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя,

УСТАНОВИЛА:

25 січня 2017 року ОСОБА_2 пред'явила вищевказаний позов до ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31 жовтня 2003 року міським відділом РАГС Миколаївського обласного управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Шлюбні відносини між сторонами припинені з вересня 2016 року та, натепер, відповідач проживає з іншою сім'єю.

Посилаючись на те, що сім'я розпалася остаточно, примирення та подальше спільне проживання з відповідачем неможливе, позивач просила позов задовольнити, а шлюб - розірвати.

Також ОСОБА_2 зазначала, що за час подружнього життя, вона та відповідач за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль MAZDA 3, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, та оскільки між ними виник спір з приводу вказаного нерухомого і рухомого майна й вони не можуть поділити вказане майно добровільно, позивач просила визнати право спільної сумісної власності на квартиру і автомобіль у рівних частках по 1/2 частки кожному.

26 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до районного суду із заявою, в якій просила вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на автомобіль MAZDA 3, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, право власності на який зареєстровано за відповідачем, посилаючись на те, що останній може відчужити його третій особі без її згоди, що в подальшому, у разі задоволення позовних вимог, може утруднити, або взагалі унеможливить виконання рішення суду.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 січня 2017 року вищевказану позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано строк на усунення недоліків заяви, а саме, зазначення в позовній заяві ціни позову і доказів, на підставі яких здійснено розрахунок ціни позову, та, в разі потреби, доплатити судовий збір з урахуванням визначеної ціни позову.

Наступною ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 січня 2017 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав, що вона не підлягає задоволенню, оскільки матеріали справи не містять даних про вчинення відповідачем дій направлених на унеможливлення реального виконання судового рішення.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з таким висновком районного суду, з огляду на наступне.

Як зазначено у п.4 Рішення Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року №4-рп/2011 «У справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151,152,153 Цивільного процесуального кодексу України», інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

Колегія суддів бере до уваги, що за змістом ст.ст.151-154 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені ЦПК України заходи забезпечення позову.

За правилами ч.ч.1,3 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову на будь - якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ч.4 ст.151 ЦПК України суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню лише права інтелектуальної власності.

Надаючи судове тлумачення названим нормам, Пленум Верховного Суду України в пунктах 1-4 своєї постанови за №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначив, що під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання норм чинного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, у разі необхідності, на будь-якій стадії розгляду справи, за умови, що невжиття заходів забезпечення утруднить чи зробить неможливим виконання рішення, може забезпечити позов, застосувавши один або декілька видів забезпечення, у тому числі і накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

За змістом ч.1 ст.151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, де повинно бути зазначено:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, у разі необхідності суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Як вбачається з копій матеріалів справи, направлених для розгляду апеляційної скарги, позивач посилаючись на те, що з вересня 2016 року між нею та ОСОБА_4 фактично припинено шлюбні відносини, не ведеться спільне господарство, та відповідач взагалі проживає окремо від сім'ї, просила розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 31 жовтня 2003 року міським відділом РАГС Миколаївського обласного управління юстиції, а також визнати право спільної сумісної власності на майно, придбане ними в період шлюбу, а саме, квартиру АДРЕСА_1, і автомобіль MAZDA 3, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, у рівних частках по 1/2 частки кожному.

Також, враховуючи, що відповідач як власник автомобіля MAZDA 3, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, може розпорядитись ним на власний розсуд, ОСОБА_2 вважала, що існує очевидна небезпека відчуження цього автомобіля, що в подальшому, у разі задоволення позовних вимог, може утруднити, або взагалі унеможливить виконання рішення суду, тому звернулась із заявою про забезпечення позову.

Отже, предметом вказаного спору, крім іншого, є автомобіль MAZDA 3, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, і між сторонами існує спір з приводу права власності на нього.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 січня 2017 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано строк на усунення недоліків заяви, а саме зазначення в позовній заяві ціни позову, доказів, на підставі яких здійснено розрахунок ціни позову, та, в разі потреби, доплати судового збору з урахуванням ціни позову (а.с.19).

Наступною ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 січня 2017 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено (а.с.26).

Між тим, вирішуючи заяву ОСОБА_2, районний суд не звернув уваги що, відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Тобто на час постановлення судом ухвали про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову від 27 січня 2017 року провадження у справі ще відкрито не було, а отже у суду не було повноважень для вирішення питання стосовно забезпечення позову, який ще фактично не знаходився в провадженні суду.

Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції порядку, встановленого для вирішення питання про забезпечення позову, а тому на підставі п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання у встановленому законом порядку.

При скасуванні ухвали суду від 27 січня 2017 року з зазначених підстав робити аналіз іншим доводам апеляційної скарги колегія суддів вважає передчасним, так як вони можуть стати предметом розгляду суду першої інстанції при вирішенні питання про можливість забезпечення позову у спосіб, на який посилається позивач.

Керуючись ст.ст.303,307,312,314-315,151-154 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 січня 2017 року скасувати, а копії матеріалів справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції для подальшого розгляду у передбаченому законом порядку.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

Н.В. Самчишина