Ухвала суду № 66008748, 13.04.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретар Герман Я.І.

з участю позивачки ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Наталія Миколаївна, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання квартири спільною сумісною власністю та визначення часток у праві власності на майно, припинення спільної сумісної власності на майно за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 08 лютого 2017 року,

встановила:

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом до відповідачів.

Зазначала, що з відповідачем ОСОБА_3 вона перебувала у шлюбі, у період якого у них народилися діти: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2. У серпні 2012 року в газеті «Від і до» вони знайшли оголошення про продаж квартири 3а по АДРЕСА_1 за ціною 40 000 доларів США та домовилися з відповідачем ОСОБА_5 про придбання квартири за ціною 37 000 доларів США з виплатою коштів частинами. Для придбання квартири частину коштів у розмірі 167 236 грн ОСОБА_3 зняв зі свого депозитного рахунку у вересні 2012 року, а у травні 2013 року позивачка зняла з власного рахунку кошти в розмірі 9 159 грн 81 коп. для остаточного розрахунку за купівлю квартири. У вересні 2012 року вони з дітьми переїхали проживати у придбану ними квартиру.

Пізніше їй стало відомо, що 30 листопада 2012 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 замість договору купівлі-продажу укладено договір дарування квартири 3а на АДРЕСА_1, відповідно до умов якого останній отримав безоплатно у власність зазначену квартиру.

05 березня 2014 року шлюб між позивачкою та ОСОБА_3 розірвано.

Посилаючись на те, що договір дарування квартири укладено між сторонніми особами, він є удаваним правочином, вчиненим сторонами для приховування дійсно вчиненого правочину - договору купівлі-продажу квартири, позивачка просила: визнати договір дарування цієї квартири, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н.М. 30 листопада 2012 року, удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу указаної квартири; визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя; визначити частки сторін у праві власності на спільне сумісне майно подружжя, відступивши від рівності часток у майні подружжі в інтересах малолітніх дітей, виділивши позивачці право власності на 2/3 ідеальні частки спірної квартири, та припинити право спільної сумісної власності на це майно; виділити ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на 1/3 ідеальну частку спірної квартири й припинити право спільної сумісної власності на це майно; виділити позивачці та визнати за нею право власності на кошти у розмірі 5 091 грн, які знаходяться на депозитному рахунку Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», відкритому на ім'я ОСОБА_3

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 08 лютого 2017 року позов задоволено частково.

Визнано договір дарування квартири 3а по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н.М. 30 листопада 2012 року, удаваним правочином, визнавши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу цієї квартири.

Визнано квартиру 3а по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка придбана під час шлюбу.

Визначено частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у спільному майні подружжя наступним чином:

- в інтересах малолітніх дітей, відступивши від рівності часток у майні подружжя, виділено ОСОБА_1 та визнано її право власності на 2/3 ідеальних часток в квартирі 3а по АДРЕСА_1 та припинено право спільної сумісної власності на це майно;

- виділено ОСОБА_3 та визнано його право власності на 1/3 ідеальної частки в квартирі 3а по АДРЕСА_1 та припинено право спільної сумісної власності на це майно.

Вирішено питання судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, в період якого в них народилися діти; сини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.

30 листопада 2012 року між відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири 3а по АДРЕСА_1, відповідно до умов якого останній отримав безоплатно у власність зазначену квартиру.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 05 березня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Задовольняючи позов в частині спору щодо спірної квартири 3а по АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

У справі встановлено, що при укладенні оспорюваного правочину волевиявлення його учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідало їй внутрішній волі, воно було спрямовано на оплатне, а не на безоплатне відчуження квартири 3а по вул. Красіна,16 в м.Чернівці.

Про це свідчать наявні у справі докази, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Зокрема, про оплатне відчуження спірної квартири свідчать такі встановлені під час розгляду справи факти.

Так, встановлено, і це не оспорюється сторонами факт розміщення в засобах масової інформації співвласником квартири ОСОБА_5 оголошення про продаж квартири, й визнання цього факту продавцем; зняття з депозитного рахунку ОСОБА_3 167 236 грн до моменту укладення спірного договору дарування та зняття з рахунку ОСОБА_1 коштів у розмірі 9 159 грн 81 коп. після його укладення з метою купівлі спірної квартири; надання у позику ОСОБА_3 коштів у розмірі 15 000 доларів США з метою придбання нерухомого майна й визнання цього факту позикодавцем ОСОБА_11

На відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, тому встановлення судами вищенаведених фактів свідчить про те, що укладений договір дарування квартири є удаваним.

У справі не встановлено жодних вагомих мотивів передачі дарувальниками в дар ОСОБА_3 спірної квартири.

Встановлено, що ОСОБА_3 не перебуває з дарувальниками у родинних відносинах.

Подальші пояснення відповідача ОСОБА_5 про те, що власники передали квартиру ОСОБА_3 як допомогу сину їх добре знайомого є надуманими та спростовуються фактично встановленими обставинами справи.

У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги про недоведеність позову, порушення норм матеріального права є необґрунтованими.

Час зняття сторонами коштів, позичання коштів у ОСОБА_11, що стверджується виписками з рахунку (т. 1, а.с.68-84), поясненнями свідка ОСОБА_11, свідчить про придбання за ці кошти спірної квартири.

Тому доводи апелянта про недоведення оплатності правочину є надуманими.

Показанням свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 суд першої інстанції дав належну оцінку, а тому доводи апелянта про те, що показання не стосуються предмету спору і не доводять заявлених вимог є необґрунтованими.

Апелянт посилається на пояснення приватного нотаріуса Лірниченко Н.М. про роз'яснення сторонам можливості укладення договору купівлі-продажу, їх наполягання на укладенні саме договору дарування, відповідності договору дарування волевиявленню сторін.

Проте можливе формальне дотримання процедури укладення договору не свідчить про справжні наміри та волю сторін правочину.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі повно з'ясованих обставин справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Дійшовши висновку про удаваність правочину та належність спірної квартири до спільної сумісної власності сторін, суд першої інстанції навів певні мотиви та задовольнив вимоги позивачки і в частині визначення часток сторін у майні, відступивши від рівності часток у майні подружжя.

Рішення в указаній частині відповідає нормі частини третьої статті 70 СК України.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду в указаній частині й підстав виходу за межі доводів апеляційної скарги немає.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В.В. Яремко

Судді: Н.К. Височанська

І.М. Литвинюк