Постанова № 66004530, 12.04.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р.Справа № 914/17/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

суддівМалех І.Б.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Оштук Н.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, м. Львів від 13.03.2017 за вих. № 260305-1418 (вх. № апеляційного суду 01-05/1358/17 від 21.03.2017)

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.03.2017 (суддя Гоменюк З.П.)

у справі № 914/17/17

за позовом: Публічного акціонерного товариства Укртелеком, м. Київ в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком, м. Львів

до відповідача: Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, м. Львів

про стягнення 85 770,26 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник;

від відповідача: ОСОБА_3Т - представник;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського Львівської області від 01.03.2017 у справі № 914/17/17 (суддя Гоменюк З.П.) позов задоволено частково. Стягнуто з Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, м. Львів, вул. Ліста, 5 (ідентифікаційний код 26181358) на користь ПАТ Укртелеком, м. Київ, бульв. Шевченка, 18 (ідентифікаційний код 21560766) в особі Львівської філії ПАТ Укртелеком, м. Львів, вул. Дорошенка, 43 (ідентифікаційний код 01186030) 75 157,39 грн. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, 2 069,91 грн. 3% річних, 8 537,29 грн. інфляційних втрат та 1 377,91 грн. судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 01.03.2017 у справі № 914/17/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було взято до уваги наступне:

-Відповідач передавав інформацію зі звітів Позивача до головного розпорядника бюджетних коштів, проте у звязку з відсутністю фінансування з Державного бюджету для виплати компенсації Відповідач не перерахував Позивачу кошти компенсації середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, за грудень 2015, а подальша виплата компенсації з бюджету Відповідачем на рахунок Позивача можлива лише після виділення Міністерством соціальної політики України через Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації коштів Галицькому відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради;

-даний господарський спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки Відповідачем є субєкт владних повноважень, а предметом спору є компенсаційні виплати, а саме діяльність (бездіяльність) субєкта владних повноважень.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.2017 прийнято апеляційну скаргу Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, м. Львів від 13.03.2017 за вих. № 260305-1418 (вх. № апеляційного суду 01-05/1358/17 від 21.03.2017) на рішення Господарського суду Львівської області від 01.03.2017 у справі № 914/17/17 та призначено до розгляду в судовому засіданні 12.04.2017.

Представники Сторін у судовому засіданні підтримали свої доводи та міркування з приводу поданої апеляційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 12.04.2017 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши пояснення представників Сторін, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку що рішення Господарського суду Львівської області від 01.03.2017 у справі № 914/17/17підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2015 ПАТ Укртелеком в особі Львівської філії ПАТ Укртелеком виплатило середній заробіток за місяць наступним мобілізованим працівникам: ОСОБА_4 2513,26 грн., ОСОБА_5 12882,88 грн., ОСОБА_6 4182,60 грн., ОСОБА_7 4582,43 грн., ОСОБА_8 2980,48 грн., ОСОБА_9 3113,05 грн., ОСОБА_10 2851,56 грн., ОСОБА_11 2903,21 грн., ОСОБА_12 4073,07 грн., ОСОБА_13, 4212,24 грн., ОСОБА_14 3961, 18 грн., ОСОБА_15 4595,11 грн., ОСОБА_16 2387,25 грн., ОСОБА_17 3875,99 грн., ОСОБА_18 2095,10 грн., ОСОБА_19 5059,82 грн., ОСОБА_20 3002,25 грн., ОСОБА_21 2983,53 грн., ОСОБА_22 2902,38 грн., а загалом 75157,39 грн., що підтверджується дублікатами розрахункових листків мобілізованих працівників, які наявні в матеріалах справи (а.с. 34-52).

Про здійснені витрати на виплату середнього заробітку Позивачем у грудні 2015 року було подано до Галицького відділу соціального захисту звіти про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом. Дані звіти підписано представниками позивача та військовими комісарами відповідних військових комісаріатів, а також скріплено їх печатками (а.с. 13-23).

Відповідачем у грудні 2015 року подано до Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації зведений звіт про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом на загальну суму 582197 грн. , в тому числі і працівникам Львівської філії ПАТ Укртелеком на суму 77762,36 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач 21.12.2016 р. звернувся до Департаменту соціального захисту населення ЛОДА з листом, в якому повідомив, що за 2014-2015 роки не було профінансовано виплату компенсації на загальну суму 685253,47 грн., в т.ч. за грудень 2015 року на суму 582197 грн. та подав відповідні звіти (а.с. 64).

У звязку з невиплатою Відповідачем компенсації середнього заробітку, виплаченого Позивачем мобілізованим працівникам у грудні 2015 року, Позивач звернувся до суду про стягнення з Відповідача коштів в розмірі 75157,39 грн. та 8537,29 грн. інфляційних втрат, 2075,58 грн. 3% , нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за період з 01.01.2016 по 01.12.2016.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Як передбачено ч.ч.13 ст.119 Кодексу законів про працю України, на час виконання державних або громадських обовязків, якщо за чинним законодавством України ці обовязки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обовязків, передбачених законами України Про військовий обовязок і військову службу і Про альтернативну (невійськову) службу, Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

У відповідності до ч. 2 ст. 39 Закону України Про військовий обовязок і військову службу, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною пятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною пятою статті 61 Закону України Про освіту.

У відповідності до п. 1 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №105, цей порядок визначає механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку таких працівників.

Згідно з п. 2 Порядку, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі структурні підрозділи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад (далі органи соціального захисту населення) (п.2 Порядку)

Бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу (п.3 Порядку).

Пункт 4 Порядку передбачає, що для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа структурному підрозділу соціального захисту населення копій зазначених звітів, а також зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 2.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Частиною 2 ст. 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії встановлено, що державні соціальні гарантії є обовязковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено ч. 1 та ч. 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Пунктом 1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань розяснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобовязання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобовязання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України).

Згідно зі ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обовязків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобовязання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Натомість, доказів наявності обставин, передбачених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобовязання Відповідачем суду не подано.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

У відповідності до ч. 1 ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобовязання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

З врахуванням наведеного, посилання Відповідача на те, що він не володіє коштами для виконання своїх зобовязань не є тією обставиною (подією), яка звільняє його від передбаченої законом відповідальності за неналежне виконання зобовязання.

З огляду на обставини справи, вищенаведені висновки суду та враховуючи норми ст.ст. 11, 509, 526 ЦК України та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №105, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності та обґрунтованості позову про стягнення з Відповідача 75 157,39 грн. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам.

Нормами статті 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З огляду на обставини справи, починаючи з січня 2016 року Відповідач вважається таким, що прострочив виконання даного грошового зобовязання.

Таким чином, перевіривши перерахунок, проведений судом першої інстанції, Львівський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню з Відповідача підлягає 2069,91 грн. 3% річних та 8537,29 грн. інфляційних втрат.

Скаржник свого контррозрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, який був би іншим, суду апеляційної інстанції не подав.

За приписами ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у т.ч. щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Стосовно доводів Апелянта про те, що даний господарський спір є публічно-правовим, судова колегія зазначає, що даний спір про стягнення грошових коштів не стосується оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, оскільки виник за участю субєкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що Скаржником у справі не доведено обставини, на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до ст. 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, Апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, м. Львів від 13.03.2017 за вих. № 260305-1418 (вх. № апеляційного суду 01-05/1358/17 від 21.03.2017) залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 01.03.2017 у справі № 914/17/17 - без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 14.04.2017.

Головуючий суддяЛ.Л. Давид

СуддяІ.Б.Малех

СуддяО.В.Михалюк