Постанова № 66004388, 13.04.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2017 р. Справа № 906/69/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Демидюк О.О. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Купар І.Ю - представник за довіреністю від 20.12.2016р. №6/2-25/42

від відповідача: Веремчук Р.В. - представник за довіреністю від 01.01.2017р.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, м.Київ

на ухвалу господарського суду Житомирської області

від 21.03.17 р. у справі № 906/69/17 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України, м.Київ

до Військової частини А-0409, м.Новоград-Волинський Житомирської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, м.Новоград-Волинський Житомирської області

про стягнення 15 732,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 21.03.2017р. провадження у справі №906/69/17 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини А-0409, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 про стягнення 15 732,30 грн., - припинено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким справу передати на розгляд до господарського суду Житомирської області.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає ухвалу місцевого господарського суду незаконною та необґрунтованою, такою, що винесена з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- стверджує, що судом не вірно трактовано ст.1 ГПК України, в плані невідповідності Моторного (транспортного) страхового бюро України вимогам даної норми, стосовно суб'єктного характеру. Обґрунтовує, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є організацією із статусом юридичної особи, та повністю відповідає змісту даної статті;

- покликається на невідповідність рішення суду першої інстанції п.2 ст.3 ГК України, а саме: всупереч тому, що законодавець чітко визначає поняття господарської діяльності, як таку, що може здійснюватись без мети одержання прибутку, судом в порушення даної норми Закону до уваги цього не прийнято;

- зазначає, що судом не враховано лист Верховного суду України №01-8/518а від 20.07.1995р., щодо визначення підвідомчості цивільних та господарських спорів, за яким Моторне (транспортне) страхове бюро України, як юридична особа, має право на звернення до господарських судів України. Вважає, що судом, у супереч ч.3 ст.82 ГК України, не враховано належним чином висновків голів Верховного суду України та Вищого арбітражного суду України, та, як результат, без законодавчого обґрунтування винесено хибне рішення у справі стосовно припинення провадження;

- також вказує, що судом не враховано п.3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" №3 від 01.03.2013р.. За висновками якого, враховуючи суб'єктний склад судового процесу суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. У тому числі дана правова позиція стосується Моторного (транспортного) страхового бюро України та ВЧ А-0409, оскільки за суб'єктним складом Моторне (транспортне) страхове бюро України та ВЧ А-0409 є юридичними особами та в розумінні висновку Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ не можуть розглядати спір між собою у цивільному процесі;

- додає, що судом порушено ч.6 ст.4 ГПК України, з якої вбачається, що забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Однак судом винесено оскаржувану ухвалу за принципом аналогії до справи, що жодним чином за своїм суб'єктним складом, та предметом спору не стосується, ні Моторного (транспортного) страхового бюро України, ні ВЧ А-0409, ні того предмету спору, що виник між сторонами.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 13.04.2017р..

В судовому засіданні 13.04.2017р. представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає ухвалу місцевого суду незаконною та необґрунтованою. Просить суд ухвалу господарського суду Житомирської області від 21.03.2017р. у справі №906/69/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким справу передати на розгляд до господарського суду Житомирської області.

Представник відповідача у письмовому відзиві від 12.04.2017р. №2733 на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 13.04.2017р. заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд ухвалу господарського суду Житомирської області від 21.03.2017р. у справі №906/69/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа в судове засідання 13.04.2017р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомила.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду третьої особи, належним чином та відповідно до законодавства повідомленої про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника останнього.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені оскарженої ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Військової частини А-0409 про стягнення 14822,30грн. витрат, понесених з виплатою страхового відшкодування, 910,00грн. витрат за послуги аварійного комісара (а.с.2-4).

Обґрунтовуючи позовні вимоги Моторне (транспортне) страхове бюро України покликається на приписи ст.ст.22, 1166, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, п.38.2 ст.38, ст.ст.40, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та зазначає про те, що ним було здійснено страхове відшкодування власнику транспортного засобу пошкодженого в наслідок ДТП по вині водія транспортного засобу УРАЛ-3752Ф77 - ОСОБА_3, що перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 30.01.2017р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі №906/69/17 та призначено її до розгляду. Також, даною ухвалою залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3.

У письмових запереченнях на позовну заяву, відповідач зазначив, що власником військового майна, а саме транспортного засобу УРАЛ-3752Ф77 є Міністерство оборони України, а тому позов пред'явлений до неналежного відповідача.

Як вже зазначалося, ухвалою господарського суду Житомирської області від 21.03.17 р. провадження у справі №906/69/17 припинено (а.с.85).

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ч.2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.106 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до п.7 ч.1 ст.106 ГПК України, окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про припинення провадження у справі.

Згідно з нормами ст.99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

В силу ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст.3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.7 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Водночас, відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

У п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз'яснено, що підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (ст.12 ГПК України).

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Приписами ст.ст.1, 41, 12 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст.1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Статтею 12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі: - справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів); - справи про банкрутство; - справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; - справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; - справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); - справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; - справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; - справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; - справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст.3 ГК України.

Відповідно до ст.21 ГПК України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").

Згідно зі ст.3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до ст.ст.22, 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Шкода, завдана, зокрема, майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як свідчать матеріали справи, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до суду з позовом до Військової частини А-0409 про стягнення в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування на підставі ст.ст.1172, 1187, 1191, п.38.2 ст.38, ст.ст.40, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Зокрема, обґрунтовуючи позов позивач, яким є Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі МТСБУ), посилається на Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема на статтю 41 ч.41.1, в якій зазначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, та ст.38 ч.38.2.1, де вказано, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у тому числі, діяльність МТСБУ регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Пунктом 39.1. ст.39 вказаного Закону визначено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Згідно з приписами Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст.80).

Відповідно до матеріалів справи, Моторне (транспортне) страхове бюро України є юридичною особою, про що свідчить відповідне свідоцтво про реєстрацію юридичної особи та виписки з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.57, 59, 71, 72).

За приписами ч.1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом,

Вказане кореспондується і в ст.38 (Регресний позов страховика та МТСБУ) Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

З урахуванням наведеного та правового статусу позивача у даній справі, а також правовідносин, які склалися між сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що Моторне (транспортне) страхове бюро України має право звернення до господарського суду за захистом свого порушеного або оспорюваного права і охоронюваного законом інтересу.

Водночас покликання місцевого господарського суду на позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі №3-158гс16, до уваги колегії не береться, оскільки правові висновки у ній ґрунтуються на інших правовідносинах, відмінних від тих, які виникли між сторонами у даній справі, на що в даному випадку не звернув уваги місцевий господарський суд.

Згідно з ч.1 ст.32, ч.1 ст.33 та ч.2 ст.34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків, визначитись чи потребуються спеціальні знання для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р., рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Разом з тим, згідно із п.2 ч.1 ст.103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

За приписами п.4 ч.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно ч.7 ст.106 ГПК України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти до висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а, отже, і порушення вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Житомирської області від 21.03.2017р. у справі №906/69/17 - скасуванню, з направленням даної справи на розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. №7, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.

Керуючись ст.ст.101, 103 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, м.Київ задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Житомирської області від 21.03.2017р. у справі №906/69/17 скасувати.

3. Справу №906/69/17 передати на розгляд господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.