Постанова № 66004063, 10.04.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2017 року Справа № 904/11513/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: ВерхоглядТ.А.(доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №006/16 від 08.12.16 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 05.01.15 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМПЛЮС" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі № 904/11513/16

за позовом Державного підприємства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", м. Київ в особі Філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Державного підприємства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", м. Вільногірськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМПЛЮС", м. Дніпро

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 167 630,23 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року здійснено заміну позивача - Державне підприємство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", м. Київ в особі Філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Державного підприємства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", м. Вільногірськ на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3, код ЄДРПОУ 36716128) в особі Філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (51700, м. Вільногірськ, вул. Степова, буд. 1, код ЄДРПОУ 39389830); відкладено судове засідання на 31.01.2017.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі № 904/11513/16 (суддя Петренко Н.Е.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМПЛЮС" на користь Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" 3% річних у розмірі 10 595,15 грн., пеню у розмірі 18 682,67 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 509,23 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано порушенням зі сторони відповідача умов договору купівлі-продажу № 94-1/В від 17.07.2015 року в частині своєчасного розрахунку за поставлений товар, порушення ним вимог ст.ст.525, 526, 530, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, правом позивача стягнути пеню відповідно до п. 5.7. договору та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи вимоги позивача частково, суд зазначив на помилкове визначення ним періоду для нарахування 3 % річних, застосування за заявою відповідача строків позовної давності в частині вимог про стягнення пені за поставками в період з 25.07.2015 року по 07.11.2015 року та наявністю підстав для зменшення на 20% розміру належної до стягнення пені відповідно до ст.233 Господарського кодексу України та п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що зменшуючи розмір пені на 20%, суд не в повній мірі врахував обставини справи, зокрема недоведеність позивачем наявності у нього збитків, спричинених неналежним виконанням зобовязання з боку відповідача, незначні строки прострочення платежів, фінансовий стан відповідача.

Апелянт просить суд змінити оскаржуване рішення, зменшити нараховані позивачем 3% річних та пеню на 50%. Стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 5 297,58 грн., пеню у сумі 11 676,67 грн., судовий збір у сумі 509,23 грн. В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі № 904/11513/16 залишити без змін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує її доводи. Просить залишити скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено що 17.07.2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 94-1/В (далі - Договір), відповідно до умов п. 1 якого, позивач зобов'язується поставити, а відповідач прийняти і оплатити продукцію виробництва філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Державного підприємства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", іменований надалі - товар, на умовах, обумовлених Договором або додатково в додатках до цього Договору, що є його невід'ємною частиною.

За приписами п. 1.2. Договору найменування товару, його кількість та пакування, ціна і загальна вартість зазначаються в додатках до цього Договору, які оформляються на товар (партію товару), підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються печатками сторін та є невід'ємною частиною договору.

Право власності на товар переходить до відповідача у відповідності з погодженими умовами постачання товару згідно п. 3.1. та п. 3.3. цього Договору (п. 1.3. Договору)

Відповідно до п. 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 25.09.2015 року оплата здійснюється в гривнях у вигляді 100% передоплати за партію товару, що буде поставлятися, прямим банківським переказом на підставі рахунку, виставленого позивачем. Рахунок виставляється позивачем на підставі письмової заявки відповідача на придбання партії товару, дійсний протягом 10-ти календарних днів і є підтвердженням готовності товару до постачання. Оплата може здійснюватися в українських гривнях прямим банківським переказом протягом 3 банківських днів після переходу права власності на партію товару, згідно п. 1.3. цього Договору на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури на відвантажену партію товару.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов цього Договору (п. 5.1. Договору).

На виконання умов вищезазначеного Договору позивач відвантажив відповідачу, у період з 25.07.2015 року по 26.12.2015 року товар на загальну суму 12 676 263,30 грн., що підтверджують видаткові накладні, залізничні накладні на перевезення та рахунки-фактури на оплату, які знаходяться у матеріалах справи. Однак, оплата товару здійснена відповідачем несвоєчасно, тобто з порушенням умов п. 2.1. Договору.

Даний факт відповідач не спростовує.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених Договором та ст.625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 5.7. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 25.09.2015 року передбачено, що в разі порушення термінів оплати товару (партії товару) відповідач зобов'язується сплатити позивачу неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день такого порушення термінів оплати.

Позивачем на підставі умов Договору нарахована до стягнення пеня в розмірі 156 978,45 грн.

Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного рішення про застосування до вимог позивача про стягнення пені за поставками в період з 25.07.2015 року по 07.11.2015 року позовної давності, про яку заявлено відповідачем.

Суд в даному випадку правомірно обґрунтував свої висновки положеннями ст.ст.256 - 258, ст. 260, 261, 267 Цивільного кодексу України.

Також суд першої інстанції провів правильний розрахунок належної до стягнення пені, вказані судом суми відповідач не оспорює.

Щодо доводів скаржника про необхідність зменшення пені не на 20%, як зазначив суд, а на 50%, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При розгляді заяви про зменшення розміру штрафних санкцій суд має дослідити наявність чи відсутність виняткових обставин для звільнення винної сторони від відповідальності.

Господарський суд належно обґрунтував мотиви зменшення пені саме на 20%.

Доводи апеляційної скарги про необхідність врахування фінансового стану відповідача, відсутність негативних наслідків для позивача у звязку з порушенням строків оплати колегія суддів вважає необґрунтованими. Дані обставини є оціночним поняттям і встановлюються судом на підставі оцінки доказів у сукупності.

Щодо доводів скаржника про зменшення на 50% нарахування 3% річних слід зазначити наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані 3% річних у розмірі 10 651,78 грн. Суд першої інстанції вірно встановив належний до розрахунку період, оскільки розрахунок 3% річних повинен починатися з дня, наступного за днем отримання відповідачем товару, згідно ст.692 Цивільного кодексу України.

Відповідач не спростовує розрахунок 3% річних. Однак його вимога про зменшення вказаної суми не обґрунтована законом, суд не має повноважень на зменшення таких нарахувань, оскільки відсотки річних не є штрафними санкціями.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що належними та допустимими доказами апелянт не спростував висновки оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі № 904/11513/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Н.В. Пархоменко

Суддя: Ю.Б. Паруснікова

Повний текст постанови складено 14.04.2017 року.