Рішення № 66003557, 12.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017Справа №910/4767/17

За позовомПублічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КиївЗНДІЕП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології" простягнення 163 661,76 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Ясочко Ю.О. - представник за довіреністю № 12 від 14.03.2017 від відповідача не з'явився

У судовому засіданні 12.04.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КиївЗНДІЕП" (надалі- позивач, орендодавець) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології" (надалі- відповідач, орендар) про стягнення 163 661,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.01.2013 між сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна № 811, відповідно до умов якого орендодавець передав, а відповідач, як орендар, прийняв у строкове платне користування частину даху адміністративного будинку орендодавця за адресою: м. Київ, бул. Лесі України, 26. За доводами позивача, відповідачем неналежно виконувались зобов'язання за договором щодо внесення орендної плати, у зв'язку з чим у останнього утворився борг перед позивачем у розмірі 108 830,93 грн. Крім того, за неналежне виконання договірних зобов'язань позивачем нараховано до стягнення пеню у розмірі 37 043,96 грн., 3 % річних у розмірі 3 434,42 грн. та інфляційні втрати у розмірі 14 352,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4767/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 12.04.2017.

10.04.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли документи позивача на виконання вимог ухвали суду, що долучені до матеріалів справи.

У судове засідання, призначене на 12.04.2017, з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103041725072, з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду 30.03.2017.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представник відповідача в судове засідання не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КиївЗНДІЕП" (надалі- позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології" (надалі- відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 811 (надалі - договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування об'єкт оренди згідно п.2.1. даного договору за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26.

Відповідно до п. 2.1. договору об'єкт оренди є: частина даху, площею 10 кв.м. адміністративного будинку орендодавця за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26.

Згідно п. 3.1. договору передача об'єкту оренди орендодавцем у користування орендаря здійснюється на підставі Акта приймання-передачі, який сторони повинні підписати протягом трьох місяців з моменту підписання даного договору.

01.01.2013 на виконання умов договору між сторонами було підписано та скріплено печатками сторін Акт № 1 приймання-передачі об'єкта оренди за договором.

За умовами п. 1.3. договору сторони встановили, що протягом строку дії договору орендар використовує об'єкт оренди для розміщення та експлуатації телекомунікаційного обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології".

Відповідно до п. 5.3. договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю передбачену договором оренди орендну плату та плату за спожиту електроенергію.

Розмір орендної плати за 1 (один) календарний місяць визначається з розрахунку: за 1 (один) квадратний метр загальної площі об'єкта оренди 500,00 грн., крім того, ПДВ 20 %, що складає 100,00 грн., а всього - 600,00 грн. з ПДВ 20%.

Таким чином, загальна вартість оренди з ПДВ (20%) за перший місяць (базовий) складає: 600,00 грн. Розмір орендної плати щомісячно індексується з моменту підписання даного договору згідно з індексом інфляції за даними Держкомстату України (п. 4.1. договору).

Згідно п. 4.2. договору нарахування орендної плати починається з дати підписання Акту приймання передачі об'єкту оренди. Сплата орендної плати за договором оренди проводиться на підставі наданого рахунку (який надсилається орендареві рекомендованим листом або вручаються під розпис за адресою: фактична адреса: ТО В «Українські новітні технології Україна, 04655, м. Київ, вул. Старокиївська, 10Г, БЦ «Вектор», Корпус В, а\с 51 протягом 10 (десяти) календарних днів, з моменту отримання такого рахунку, шляхом безготівкового банківського перерахування відповідних сум з банківського рахунку орендаря на банківський рахунок орендодавця. Орендар зобов'язаний на вимогу орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендній платі та інших платежах і оформляти відповідні акти звірки.

Зобов'язання Орендаря за сплатою орендної плати за Договором забезпечуються вигляді завдатку, а саме:

Орендар зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок орендодавця грошову суму розмірі двомісячної орендної плати (виходячи з розміру першого (базового) місяця згідно п.4.1.) протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку.

Перераховані згідно п. 4.3. Договору грошові кошти протягом тридцяти банківських днів після повернення Об'єкта оренди повертаються орендарю (якщо в останнього немає заборгованості за даним договором перед орендодавцем), або використовуються орендодавцем для погашення грошових зобов'язань орендаря за договором (п. 4.3. договору).

Відповідно до п. 13.1. договору сторони встановили, що договір оренди набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2013.

Додатковою угодою № 1 від 25.11.2013 та додатковою угодою № 2 від 31.12.2014 сторони продовжили строк дії договору оренди нерухомого майна до 31.12.2014 та до 31.12.2015 відповідно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору не виконував в повному обсязі свої зобов'язання щодо сплати орендної плати, внаслідок чого у останнього за період дії договору виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 108 830,93 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з претензією № 01-69 від 12.02.2016 про сплату заборгованості за договором оренди № 811 від 01.01.2016, однак, вимога позивача була залишена відповідачем без задоволення, заборгованість по орендній платі не сплачена.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується (Акт № 1 приймання-передачі об'єкта оренди від 01.01.2013, акт звіряння взаємних розрахунків за 1 квартал 2016 року, що підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками) факт передачі нерухомого майна в оренду, користування ним відповідачем, а також існування у відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 108 830,93 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 4.2 договору оренди строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних платежів за договором на момент розгляду справи настав.

Згідно ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт наявності боргу у відповідача за договором оренди нерухомого майна № 811 від 01.01.2013 у розмірі 108 830,93 грн. позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та визнаний відповідачем згідно Акта звіряння взаємних розрахунків за 1 квартал 2016 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по договору оренди у розмірі 108 830,93 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної сплати орендних платежів, позивач також просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 37 043,96 грн., 3 % річних у розмірі 3 434,42 грн. та інфляційні втрати у розмірі 37 043,96 грн., що нараховані в період з 01.03.2016 по 20.03.2017 року.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 11.7. договору у разі невиконання або неналежного виконання орендарем будь-якого із зобов'язань, зазначених в п.п. 42 та/або 4.3 договору, орендар зобов'язується сплатити орендодавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

Крім того, пунктом 11.5. договору сторони передбачили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за цим договром припиняється у день виконання таких зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 11.7 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

За перерахунком суду, розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, а тому вимоги в частині стягнення пеня у розмірі 37 043,96 грн., 3 % річних у розмірі 3 434,42 грн. та інфляційні втрати у розмірі 37 043,96 грн. підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки відповідач доказів здійснення оплати заборгованості по договору не надав, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення з останнього на користь позивача заборгованості по орендній платі у розмірі 108 830,93 грн., пені у розмірі 37 043,96 грн., 3 % річних у розмірі 3 434,42 грн. та інфляційних втрат у розмірі 14 352,45 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології" (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 5/1 А; ідентифікаційний код 30753866) на користь Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КиївЗНДІЕП" (01133, м. Київ, бул. Л. Українки, 26, ідентифікаційний код 01422826) заборгованість по орендній платі у розмірі 108 830 (сто вісім тисяч вісімсот тридцять) грн. 93 коп., пеню у розмірі 37 043 (тридцять сім тисяч сорок три) грн. 96 коп., 3 % річних у розмірі 3 434 (три тисячі чотириста тридцять чотири) грн. 42 коп., інфляційні втрати у розмірі 14 352 (чотирнадцять тисяч триста п'ятдесят дві) грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 2 454 (дві тисячі чотириста п'ятдесят чотири) грн. 91 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.04.2017

Суддя Пукшин Л.Г.