Постанова № 66002906, 12.04.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 902/634/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Іванової Л.Б., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Калинівської міської радина постановуРівненського апеляційного господарського суду від 06.12.2016у справі№ 902/634/16 господарського суду Вінницької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Барський машинобудівний завод"до1. Калинівської міської ради; 2. Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області;третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Управління Державної казначейської служби у Калинівському районі Вінницької областіпростягнення збитків в сумі 57 000,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Барський машинобудівний завод" Балтак Д.О., Щур А.А.,

- Калинівської міської ради Івчук В.М., Лісков А.І., Щьов О.В.,

- ГУ Державної казначейської служби у Вінницькій області повідомлений, але не з'явився,

- Управління Державної казначейської служби у Калинівському районі Вінницької області повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.09.2016 у справі №902/634/16 (суддя Тварковський А.А.) відмовлено Публічному акціонерному товариству "Барський машинобудівний завод" (надалі позивач/ПАТ "БМЗ") в задоволенні позову до Калинівської міської ради (надалі відповідач 1/ Рада) та до Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області (надалі відповідач 2/казначейська служба), третя особа у справі: Управління Державної казначейської служби у Калинівському районі Вінницької області, про стягнення збитків в сумі 57 000,00 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (судді: Савченко Г.І., Павлюк І.Ю., Демидюк О.О.) вказане рішення скасовано, позов задоволений.

Не погоджуючись із вказаною постановою апеляційного господарського суду, Калинівська міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання юридичної оцінки, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом даного спору є позовна вимога позивача про стягнення з відповідачів 1 та 2 збитків у розмірі 57 000,00 грн., понесених позивачем у вигляді додаткових витрат на зберігання об'єкта незавершеного будівництва.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача 1, а також його бездіяльності, що встановлено постановою Барського районного суду від 18.12.2015, яка полягає у припиненні фінансування об'єкта будівництва (сміттєсортувальної станції), позивач змушений вчиняти дії з охорони (збереження) об'єкта будівництва шляхом організації його охорони, для чого уклав договір зберігання майна на будівельному майданчику з ФОП ОСОБА_9 і на виконання якого вже сплатив 57 000,00 грн. за період з вересня 2015 року по червень 2016 року. При цьому посилається на ст.ст. 224, 225 ГК України, ст.ст. 1166, 1172, 1174 ЦК України.

Місцевий господарський суд, не погодився із такими доводами позивача, та відмовив у позові. При цьому, суд виходив з того, що для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу місцевого самоврядування) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій посадової особи цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність поведінки та причинний наслідковий зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Виходячи з підстав позову та правовідносин, що регулюють наведені позивачем обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що заявлені до стягнення збитки не підпадають під категорію договірних, а відносяться до позадоговірної шкоди. Проте, як зазначив місцевий господарський суд, позивач не довів елементів складу правопорушення, необхідних для стягнення позадоговірних збитків, а саме: причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діяннями і завданим шкідливим результатом у вигляді майнових витрат (оплати послуг зберігання об'єкта будівництва).

Апеляційний господарський суд не погодився із такими висновками суду першої інстанції, та перевіривши в апеляційному порядку прийняте ними рішення, скасував його, а позов задовольнив. Колегія суддів погоджується із постановою суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Як встановив суд апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.07.2013 між позивачем (підрядником) та відповідачем 1 (замовником) був укладений договір підряду №25, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався на власний ризик виконати якісно і своєчасно роботи по будівництву сміттєсортувальної станції на території полігону твердих побутових відходів за межами с. Калинівка, Вінницька область та провести пусконалагоджувальні роботи відповідно до умов договору, проектно-кошторисної документації та документації конкурсних торгів, а замовник зобов'язується прийняти ці роботи і оплатити їх (п.1.1. договору).

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що будівництво об'єкту, що є предметом договору підряду №25, ще не завершено. У зв'язку з відсутністю фінансування об'єкту будівництва, 03.07.2015 позивач (підрядник) звернувся до відповідача 1 (замовника) із листом №1123 про прийняття рішення про консервацію об'єкта незавершеного будівництва, який залишився без відповіді з боку відповідача 1.

При цьому, як встановив суд апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, листом Департаменту регіонального розвитку Вінницької обласної державної адміністрації від 26.03.2015 повідомлено позивача про те, що Калинівською міською радою не подавався запит на фінансування будівництва сміттєсортувальної станції на території побутових відходів у 2015 році, а листом цього ж Департаменту від 14.08.2015 №2104/21 позивача повідомлено про те, що рішення про консервацію об'єкта будівництва має приймати замовник - Калинівська міська рада, але пропозицій відносно консервації від Ради не надходило.

Крім того, як встановив суд апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем вчинено дії зі збереження об'єкта будівництва у зв'язку з припиненням будівництва, а саме: укладено договір зберігання №7 з ФОП ОСОБА_9, на виконання якого позивачем було сплачено вказаній фізичній особі-підприємцю за період з вересня 2015 по червень 2016 року 57 000,00 грн., що підтверджується актами-приймання наданих послуг за вказаним договором зберігання та платіжними дорученнями на вказану суму.

У зв'язку з неприйняттям відповідачем 1 рішення про консервацію об'єкту незавершеного будівництва, позивач звернувся до Барського районного суду Вінницької області із позовом про визнання протиправною бездіяльності та про зобов'язання вчинити дії, який, позов, був задоволений постановою вказаного районного суду від 18.12.2015 у справі №125/1838/15-а. При цьому, при розгляді даної справи, районним судом було встановлено та зазначено, що бездіяльність виконавчого органу Калинівської міської ради з не прийняття рішення про консервацію об'єкта будівництва є протиправною, оскільки позивач, внаслідок відсутності фінансування, постійно несе витрати на утримання та охорону будівельного майданчика, та не може спрогнозувати своєї фінансово-господарської діяльності з огляду на невизначеність ситуації з відсутності фінансування Калинівської міської ради.

До того ж, у зв'язку з відмовою виконавчого комітету Калинівської міської ради виконувати виконавчий лист Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі №125/1838/15-а від 11.04.2016, ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 09.09.2016 у справі №125/1838/15, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016, визнано протиправним та скасовано рішення виконкому Калинівської міської ради №168 від 18.05.2016 "Про виконання виконавчого листа Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі №125/1838/15-а, виданого 11.04.2016".

Як вбачається з судових рішень у справі №125/1838/15, судами встановлені наступні обставини: "Відповідно до абз. 2 п. 1.1. Положення консервації підлягають об'єкти (будови), будівництво та введення в дію яких не забезпечене фінансуванням або технічний рівень яких не відповідає сучасним вимогам. Таким чином, нормативними підставами для прийняття рішення про консервацію є: 3) не забезпечення фінансування об'єкта будівництва; 4) невідповідність технічного рівня об'єкта сучасним вимогам. Отже, у випадку наявності однієї з вказаних підстав відповідний суб'єкт владних повноважень зобов'язаний прийняти рішення про консервацію. Варто зазначити, що жодних інших умов, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про консервацію об'єкта будівництва, Положення не містить. Під час розгляду справи №125/1838/15-а в судах першої та апеляційної інстанції встановлено, що Калинівською міською радою не забезпечено фінансування об'єкта будівництва - "Сміттєсортувальна станція на території полігону твердих побутових відходів за межами м. Калинівка Вінницької області…".

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України "Про органи місцевого самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 77 цього Закону). Виходячи з аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку, що юридичною підставою такої відповідальності органів місцевого самоврядування є заподіяння шкоди юридичним чи фізичним особам у результаті прийняття незаконних рішень, вчинення неправомірних дій або бездіяльності при здійсненні ними виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, передбачених Законом та іншими законами. Необхідними елементами такої відповідальності (незалежно від вини цих органів та осіб) є: шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23.09.2009 №6-15274св09).

Як вірно встановив суд апеляційної інстанції, виходячи із встановлених ним обставин справи, що в даному випадку, в бездіяльності відповідача 1 наявні всі елементи, необхідні для покладення на нього відповідальності у вигляді стягнення з нього заявлених до стягнення збитків, а саме: протиправна поведінка (бездіяльність), наявність якої встановлена у судових рішеннях судів адміністративної юрисдикції, про які вказувалося вище; шкода (додаткові витрати позивача на збереження будівельного майданчику); причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою (протиправна поведінка позивача 1 призводить до завданню шкоди позивачу, оскільки останній змушений нести витрати на збереження об'єкту незавершеного будівництва), а тому є вірним висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача 1 збитків у сумі 57 000,00 грн. (позадоговірної шкоди).

При цьому, згідно з п. 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Справа "Рисовський проти України"" на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно з п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судом апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про задоволення позову.

Відносно доводів представників відповідачів 1 та 2 у судовому засіданні про затягування підрядником виконання будівельних робіт, про завищення вартості будівельних робіт, колегія суддів зазначає, що вказані твердження не мають відношення до даної справи, предметом якої є стягнення з відповідача 1 збитків, а не належність виконання чи не виконання позивачем договору підряду №25.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Калинівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 902/634/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Л.Б Іванова

В.І. Картере