Ухвала суду № 66002646, 11.04.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

11 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 серпня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про тлумачення змісту правочину та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

Ленінський районний суд м. Миколаєва рішенням від 30 червня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк») задовольнив: стягнув з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість у розмірі 123 тис. 160 доларів США 67 центів, що було еквівалентно 1 млн 944 тис. 21 грн 67 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 1 тис. 515 доларів США 46 центів, що було еквівалентно 23 тис. 921 грн 16 коп., строкова заборгованість за кредитом у розмірі 116 тис. 479 доларів США 92 центи, що було еквівалентно 1 млн 838 тис. 607 грн, прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 4 тис. 882 долари США 55 центів, що було еквівалентно 77 тис. 69 грн 86 коп., строкова заборгованість за відсотками в розмірі 282 долари США 74 центи, що було еквівалентно 4 тис. 462 грн 98 коп., пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків у розмірі 3 тис. 890 грн 77 коп.; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовив;. вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 26 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про тлумачення змісту правочину скасував: у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовив з інших правових підстав; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 14 грудня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 серпня 2016 року залишила без змін.

У заяві ОСОБА_4 порушується питання про скасування рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 серпня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року та ухвалення нового судового рішення з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав:

неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 213 та 637 Цивільного кодексу України, статті 18 закону України «Про захист прав споживачів»;

невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обґрунтовуючи підстави подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_4 посилається на постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2011 року, 12 листопада 2013 року, 23 квітня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2013 року, постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року та 18 травня 2016 року.

Перевіривши доводи заявника, викладені в заяві про перегляд судового рішення, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що розрахунок абсолютного значення подорожчання кредиту, вказаний у додатку до повідомлення про умови надання споживчого кредиту, визначено у доларах США, тобто у валюті кредиту. Кінцевий підрахунок платежів свідчить про те, що платежі направлені на погашення отриманого кредиту, валюта якого - доллар США, та передбачених договором платежів, сплата яких справляється також у валюті кредиту.

Вищий господарський суд України постановою від 18 травня 2011 року залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, який відмовив в задоволенні зустрічного позову про тлумачення змісту правочину.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року зазначено, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов про тлумачення умов договору, виходив з того, що ані основний текст кредитного договору, ані текст договору про внесення змін не містять визначення терміну «відсотки за неправомірне користування кредитом», яке б дозволило встановити правову природу цього явища.

У постанові Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року, що надана заявником для порівняння, указано, що передбачений пунктом кредитного договору штраф має бути сплачений позичальником при порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків одноразово, адже додавання до кожного наступного періоду заборгованості за попередній може призвести до подвійного нарахування неустойки за одне і теж порушення грошового зобов'язання.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2013 року зазначено, що в судових рішеннях судів попередніх інстанцій витлумачено двозначні умови кредитного договору щодо процентної ставки, зміни денної процентної ставки, подвоєння процентної ставки.

Таким чином, правові висновки суду касаційної інстанції в постановах Вищого господарського суду України від 18 травня 2011 року, 12 листопада 2013 року, 23 квітня 2015 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2013 року, що надані заявником для порівняння, та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах справ, установлених судами.

Порівняння змісту вказаних судових рішень зі змістом судових рішень, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову, аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

З огляду на викладене підстава для перегляду судових рішень у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року, що надана заявником для порівняння, предметом спору було стягнення суми авансового платежу за договором поставки.

У наданій для порівняння постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року предметом спору було повернення в натурі земельної ділянки та стягнення несплаченої орендної плати.

Таким чином, підстава для перегляду судового рішення у зв'язку з його невідповідністю викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, передбачена пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, теж відсутня.

Ураховуючи наведене, вважати зазначену заяву обґрунтованою немає підстав.

Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховним Судом України справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про тлумачення змісту правочину та зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 серпня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко