Ухвала суду № 66002460, 15.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"15" березня 2017 р. м. Київ К/800/13632/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, діючого від свого імені та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6, до Приморського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, треті особи - ОСОБА_8, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_9, - представника позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року, -

встановив:

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6, звернулися в суд з позовом, у якому просили визнати протиправними дії та скасувати рішення Приморського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо зняття з реєстрації місця проживання, зобов'язати відповідача внести дані про їх реєстрацію в реєстраційну картку обліку в квартирі АДРЕСА_1.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_9, - представник позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року, прийняти нову постанову про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно тлумачив ці норми.

Обґрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними та допустимими доказами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 6 березня 2013 року до Приморського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернувся ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_8 із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 На підтвердження повноважень представника ОСОБА_8 надано довіреність та паспорт ОСОБА_10, а на підтвердження права володіння і користування житловим приміщенням, відчуження житла - витяг Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» про державну реєстрацію за ОСОБА_8 права власності від 10 грудня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1. Згідно наданого витягу підставою виникнення права власності є свідоцтво від 15 листопада 2012 року № 1668, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. Вказана квартира складається з двох кімнат площею 27,6 кв.м і раніше належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5

На підставі вказаної заяви та доданих документів Приморським районним відділом у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області 6 березня 2013 року знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивачі звернулися з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та на підставі закону.

Колегія суддів погодитись з таким висновком судів попередніх інстанцій не може з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частини 1 статті 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас за правилами статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV (далі - Закон № 1382-ІV) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі заяви особи, паспорту або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть.

Таким чином, як вбачається з аналізу вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) про визнання особи безвісно відсутньою; 5) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року (справа 6-57цс11), від 30 червня 2015 року (справа 21-1438а15) та від 1 березня 2016 року (справа 21-5446а15).

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Суди попередніх інстанцій положення вказаних правових норм не врахували і, вирішуючи спір, виходили з того, що на початку березня 2013 року ОСОБА_8 звернулася до Приморського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про зняття з реєстрації ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1, додавши до цієї заяви документи, які свідчили про виникнення у неї права власності на вказану квартиру та одночасно про припинення у зазначених осіб права власності і користування такою, у зв'язку з чим у відповідача виникла законна підстава для задоволення заяви, незважаючи на відсутність судового рішення про позбавлення позивачів права власності або права користування житловим приміщенням.

Судами попередніх інстанцій не досліджено наявного в матеріалах справи заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 травня 2013 року у справі № 522/2846/13-ц, яким усунуто перешкоди ОСОБА_8 у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з цієї квартири, та не встановлено, чи є воно у розумінні частини 1 статті 7 Закону № 1382-IV судовим рішенням, за яким можливе зняття особи з реєстрації за відсутності її згоди.

Разом з тим, поза увагою судів залишилися доводи позивачів щодо неправомірності підстав набуття ОСОБА_8 права власності на спірну квартиру, наявності факту оскарження ними в судовому порядку виконавчого напису нотаріуса, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання публічних торгів та акту державного виконавця недійсними, тощо.

Таким чином, у порушення вимог частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, які зобов'язують суд до активного вжиття заходів щодо з'ясування обставин справи, та всупереч вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості судового рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову, залишивши поза увагою вказані вимоги закону і нез'ясувавши та недослідивши належним чином усіх обставин цієї справи, які мають значення для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з'ясувати усі обставини цієї справи, перевірити належним чином доводи позивачів на підтвердження обґрунтованості підстав для задоволення позовних вимог, застосувати при ухваленні судового рішення норми законодавства, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_9, - представника позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, діючого від свого імені та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6, до Приморського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, треті особи - ОСОБА_8, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Рецебуринський Ю.Й.