Ухвала суду № 66000929, 12.04.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 р. Справа № 876/6082/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-суддіКостіва М.В.

суддівБруновської Н.В., Шавеля Р.М.

за участю секретаряКерод Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта-Львів» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 в справі №813/1972/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта-Львів» Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,

встановив:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафта-Львів» (надалі позивач, ТзОВ «Нафта-Львів») звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (надалі відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 05.02.2016 року №0001731501/985.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ТзОВ «Нафта-Львів» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при ухваленні даної постанови було зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи та порушено норми матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, зокрема, на те, що ним самостійно було сплачено штрафні санкції за несвоєчасну сплату ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням. А тому винесення контролюючим органом податкового повідомлення рішення вважає притягненням його до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення двічі.

На підставі ч.1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, проаналізувавши доводи апелянта та вивчивши матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд дійшов переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується наступне.

Позивачем було подано 17.05.2013р. податкову декларацію по податку на додану вартість в сумі 287866,00 грн. Граничний строк сплати за даною декларацію був 30.05.2013 року. Як вбачається із поданих позивачем платіжних доручень, він здійснив сплату 13.06.2013 року, тобто із затримкою 14 календарних днів.

У зв'язку із цим, контролюючий орган на підставі ст. 126 Податкового кодексу України застосував до позивача штраф у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Не погодившись із зазначеним вище податковим повідомленням рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Згідно з пп. 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено актом камеральної перевірки №000068/13-07-15-01/31144427 від 05.02.2016 року своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань до бюджету, позивачем було несвоєчасно сплачено самостійно задекларовану суму грошового зобов'язання у поданих ним податкових деклараціях, що в свою чергу спричинило порушення вимог ст. 57 Податкового кодексу України.

Відповідно до положення п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач порушив строки сплати суми податкового зобовязання з ПДВ, зазначеної у поданій ним податковій декларації, на 14 календарних днів.

Відтак, контролюючий орган на підставі ст. 126 Податкового кодексу України застосував до позивача штраф у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу. Так, позивачем було погашено самостійно задекларовану суму грошового зобов'язання у сумі 287866,00 грн., а тому штрафна санкція становить: 287866,00 грн. х 10% = 28786,60 грн, тобто саме та сума грошового зобов'язання, яка вказана в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні.

Таким чином, позивача було притягнуто до відповідальності внаслідок порушення положення ст. 126 Податкового кодексу України.

Щодо посилань апелянта на те, що ним самостійно було визначено та сплачено штрафні санкції відповідно до положень ст. 126 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок нарахування і сплати штрафних санкцій, які застосовуються до платників податків податковими органами, встановлений гл.11 розділу ІІ Податкового кодексу України.

Нарахування штрафних санкцій здійснюється податковими органами за фактами порушення вимог законодавчих та нормативних актів, встановлених в результаті проведених перевірок.

Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) визначена Податковим кодексом України як плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у звязку з порушенням ним вимог податкового та іншого законодавства, а також за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ст. 113.3. ПКУ штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Відповідно до ст. 116 ПК України у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.

Відтак, суттєвим у вирішенні спору є те, що саме на податковий орган покладається контроль за дотриманням норм законів з питань оподаткування, застосування ним же штрафних санкцій у встановленому порядку і розмірах, та недопустимість застосування таких санкцій у спосіб, не передбачений чинним законодавством. А тому, саме застосування штрафних санкцій контролюючим органом шляхом винесення податкового повідомлення рішення є притягненням платника податків до юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства, а не самостійне нарахування їх платником податків та їхня сплата.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення рішення податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлені законодавством України.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування немає.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта-Львів» Фізичної особи-підприємця залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 в справі №813/1972/16 без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а у разі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Бруновська Н.В.

ОСОБА_1

Повний текст ухвали складено 13.04.2017 року.