Ухвала суду № 66000682, 13.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2972/16 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Васильківської районної державної адміністрації Київської області в особі Голови Одинця Владислава Івановича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Васильківської районної державної адміністрації Київської області в особі Голови Одинця Владислава Івановича про визнання незаконним та скасування рішення, поновлення на роботі на зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації від 10.06.2015 №139-К ОСОБА_3 призначено на державну службу на посаду начальника служби у справах дітей та сім'ї Васильківської районної державної адміністрації на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника як таку, що успішно пройшла стажування, з 10 червня 2015 року з оплатою згідно штатним розписом (а.с. 38).

Розпорядженнями голови Васильківської районної державної адміністрації від 11.01.2016 за №06-К та №07-К позивачу оголошено дві догани (а.с. 114-115).

З 11.01.2016 по 05.02.2016 позивач перебувала на амбулаторному лікуванні (а.с. 19 зворот).

25 березня 2016 року ОСОБА_3 подала на ім'я голови Васильківської районної державної адміністрації заяву, в якій просила звільнити її з займаної посади, у зв'язку з тим, що їй були надані дві догани під час перебування її на лікарняному, та в зв'язку з тим, що Васильківська районна державна адміністрація не вживає відповідних заходів щодо скасування неправомірно наданих доган. Крім того, зазначила також, що з боку керівництва постійно створюються умови для неможливості працювати для здійснення соціально-правового захисту дітей Васильківського району (а.с. 40).

Згідно резолюції голови Васильківської районної державної адміністрації Одинця В.І. заяву позивача передано до сектора кадрової роботи для підготовки документів на погодження звільнення.

07 квітня 2016 року позивачем голові Васильківської районної державної адміністрації подано заяву про надання додаткової соціальної відпустки за 2016 рік терміном 10 календарних днів з 13 квітня 2016 року, як матері, що виховує трьох дітей. Дана заява зареєстрована за вх. №56 від 07.04.2016 (а.с. 15).

Розпорядженням голови Васильківської районної державної адміністрації від 12.04.2016 №103-К позивачу надано відпустку за 2016 рік терміном 10 календарних днів з 13 квітня 2016 року по 22 квітня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_3 від 07.04.2016 №56 (а.с. 112).

Також, 12 квітня 2016 року позивачем на ім'я голови Васильківської районної державної адміністрації подано заяву, в якій позивач зазначає про те, враховуючи, що минув двотижневий термін з подачі її заяви про звільнення з займаної посади і вона продовжує виконувати свої посадові обов'язки станом на 12.04.2016, тому доводить до відома, що відповідно до частини другої ст. 38 КЗпП, звільнити її з займаної посади за поданою раніше заявою не є правомірним (а.с. 15 зворот).

20 квітня 2016 року Київською обласною державною адміністрацією голові Васильківської районної державної адміністрації надано лист №11-22/12060 в якому погоджено звільнення ОСОБА_3 з посади начальника служби у справах дітей та сім'ї Васильківської районної державної адміністрації (а.с. 41).

Даний лист в Васильківській районній державній адміністрації зареєстрований за вх.№950/6-14 від 20.04.2016.

При цьому, з 20.04.2016 по 19.08.2016 позивач перебував на лікарняному на амбулаторному та стаціонарному лікуванні (а.с. 16-19).

Відповідно до висновку у довідці МСЕК АВ 0198527 до Акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 18.08.2016, ОСОБА_3 може працювати в створених умовах, інтелектуальні види правці з легким психоемоційним навантаженням, встановлено II групу інвалідності з 18.08.2016 (а.с. 20).

23 серпня 2016 року Розпорядженням голови Васильківської районної державної адміністрації Київської області № 261-К ОСОБА_3 звільнено з посади начальника служби у справах дітей та сім'ї Васильківської районної державної адміністрації за власним бажанням на підставі статті 39 КЗпП України. Підставою для винесення даного розпорядження стала заява ОСОБА_3 від 25.03.2016 №46, погодження Київської обласної державної адміністрації від 20.04.2016 №11-22/12060 (а.с. 42).

Вказану копію розпорядження та трудову книжку позивач отримав 26.08.2016.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки звільняючи позивача, відповідач не врахував застережень, встановлених частиною другою статті 38 Кодексу законів про працю України, про неможливість звільнення працівника, який після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, відтак звільнення позивача відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, а тому розпорядження Васильківської районної державної адміністрації від 23.08.2016 №261-К є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Спірні відносини врегульовані нормами Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII).

У відповідності до частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Статтею 86 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

За правилами статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно зі статтею 39 Кодексу законів про працю України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

У відповідності до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Згідно з частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з п. 8, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

По справах про звільнення за ст. 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта ст. 24 КЗпП).

Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Відповідно до ст. 39 КЗпП працівник вправі вимагати розірвання строкового трудового договору при наявності для цього поважних причин (частина перша ст. 38 КЗпП). Спори про дострокове розірвання такого трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (статті 224, 231, п. 1 ст. 232 КЗпП).

Як свідчать матеріали справи, 25 березня 2016 року ОСОБА_3 подала на ім'я голови Васильківської районної державної адміністрації заяву, в якій просила звільнити її з займаної посади.

07 квітня 2016 року позивачем подано заяву про надання додаткової соціальної відпустки за 2016 рік терміном 10 календарних днів з 13 квітня 2016 року, як матері, що виховує трьох дітей та розпорядженням голови Васильківської районної державної адміністрації від 12.04.2016 №103-К позивачу надано відпустку за 2016 рік терміном 10 календарних днів з 13 квітня 2016 року по 22 квітня 2016 року на підставі вказаної заяви від 07.04.2016 (а.с. 112).

При цьому, 12 квітня 2016 року позивачем подано заяву, в якій позивач зазначає про те, враховуючи, що минув двотижневий термін з подачі її заяви про звільнення з займаної посади і вона продовжує виконувати свої посадові обов'язки станом на 12.04.2016, тому доводить до відома, що відповідно до частини другої ст. 38 КЗпП, звільнити її з займаної посади за поданою раніше заявою не є правомірним (а.с. 15 зворот).

Разом з тим, колегія судів зазначає, що законодавством не вимагається від працівника звернення до роботодавця із заявою про відкликання поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням, це є його правом.

Водночас, достатньою формою виявлення ним наміру про залишення на роботі є продовження виконання службових обов'язків та перебування на робочому місці, що вже саме по собі, виключає наявність правових підстав для звільнення працівника на підставі раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням, окрім єдиного випадку - коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження про звільнення позивача 23.08.2016, відповідачем на його посаду не було запрошено іншу особу крім того, повернення на роботу працівниці з відпустки по догляду за дитиною також не відбулось.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації Київської області №261-К від 23.08.2016 є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, враховуючи те, що оскільки розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації Київської області №261-К від 23.08.2016 прийнято протиправно, відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача в частині поновлення позивача на посаді начальника служби у справах дітей та сім'ї Васильківської районної державної адміністрації Київської області з 23.08.2016 та стягнення з Васильківської районної державної адміністрації Київської області на користь позивача суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Васильківської районної державної адміністрації Київської області в особі Голови Одинця Владислава Івановича - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Н.П.Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.