Рішення № 65997842, 12.04.2017, Вишгородський районний суд Київської області

12.04.2017 Справа № 363/4330/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Войнаренко Л.Ф.

секретаря Клименко В.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м.Вишгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Коменційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач в вересні 2015 року звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості (т.1 а.с.1-2).

В грудні 2016 року позивач уточнив свої позовні вимоги (т.2 а.с.222-224).

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що між ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № K2НСА800000431 від 11 грудня 2008 року, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 12841, 16 доларів США на термін до 24 липня 2013 року, зі сплатою відсотків в строки та порядку встановленому договорі.

Згідно договору у випадку порушення зобовязань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Крім того, було укладено Договори поруки № K2НСА800000431 від 11 грудня 2008 року з поручителями ОСОБА_4, нині ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ОСОБА_1.

Позивач зазначає, що він в повному обсязі виконав свої зобовязання за кредитним договором, натомість відповідач свої обовязки з повернення кредиту та нарахованих відсотків, комісії та пені не виконав, внаслідок чого у нього перед банком виникла заборгованість, яка станом на 26.06.2015 року складає 64560,00 доларів США, яка складається з наступного:

- 11772, 66 доларів США заборгованість за кредитом;

- 4395, 29 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 3621,35 доларів США , заборгованість по комісії за користування кредитом;

- 41685,18 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань

а також штрафи відповідно до договору

- 11,80 доларів США - штраф (фіксована частина);

- 3073,72 доларів США - штраф (процентна ставка).

Просить стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості в розмірі 64560,00 доларів США та понесені судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просить задовільнити.

Відповідач ОСОБА_5, та представник ОСОБА_1І та ОСОБА_2 ОСОБА_6 позов не визнали, вказали, що за даним кредитним договором є рішення Індустріального суду м.Дніпропетровська за 16 березня 2012 року, тому ставлячи позовні вимоги до відповідачів, має місце подвійне стягнення, що є неприпустимим, крім того, позивач надає розрахунки заборгованості, які не є зрозумілими, має місце нарахування неустойки на неустойку, нарахована пеня більше ніж за період 3 роки, крім того, сума пені перевищує розмір суми заборгованості по тілу кредиту та відсоткам в декілька разів. Просять в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Суд прийшов до такого висновку, виходячи з наступного.

На підставі ст. 203 ЦК України Волевиявлення учасника права чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, в даному випадку сторони бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Відповідно ст. 530 ЦК України зазначено: якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором, або законом, а зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 553 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України зазначено: „якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, за договором або законом.

Судом встановлено, що між ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № K2НСА800000431 від 11 грудня 2008 року (т.1 а.с.10-14), відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 12841, 16 доларів США на термін до 24 липня 2013 року, зі сплатою відсотків в строки та порядку встановленому договорі.

Згідно договору у випадку порушення зобовязань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Крім того, було укладено Договори поруки № K2НСА800000431 від 11 грудня 2008 року з поручителями ОСОБА_3, який помер, та ОСОБА_4, нині ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ОСОБА_1 (т.1 а.с.15-16).

Позивач зазначає, що він в повному обсязі виконав свої зобовязання за кредитним договором, натомість відповідач свої обовязки з повернення кредиту та нарахованих відсотків, комісії та пені не виконав, внаслідок чого у нього перед банком виникла заборгованість, яка станом на 26.06.2015 року складає 64560,00 доларів США.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитні кошти відповідач отримав 11 грудня 2008 року.

В ході судового розгляду встановлено, що 20 жовтня 2010 року по даному договору був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» договір поруки з ПАТ «А-Банк», яка обмежена сумою в 10000 грн.

Відповідно до ст..60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, станолениї статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, не заперечується сторонами, що 16 березня 2012 року рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська за даним договором позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було задоволено, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №К2НСА800000431 від 25 липня 2008 року у розмірі 219813 грн.87 коп. звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль Mitsubishi, модель: Eclipse, рік випуску 1998, тип ТЗ: легковий, що належить ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу. Крім того, цим же рішенням стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість в розмірі 10000 грн.

Представник позивача не заперечив, що по даному рішенню видано виконавчий лист, однак суду вказав, що оскільки рішення суду не є виконаним, тому вважає, що з відповідачів в солідарному порядку підлягає стягненню вся заборгованість за кредитним договором.

Судом зазначається, що ще в 2012 році прийнято рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та поручителя ПАТ «Акцент-Банк» та звернення стягнення на предмет застави.

По даному рішенню видано виконавчий лист (т.1 а.с.85), до Державного реєстрі обтяжень рухомого майна внесено зареєстровано звернення стягнення 4 листопада 2011 року (а.с.86 т.1), 28 березня 2016 року постановою головного державного виконавця ВДВС Вишгородського РУЮ ОСОБА_7 при примусовому виконанні виконавчого листа №2/0417/2548/2012 , виданого 27 березня 2012 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська (т.1 а.с.217) накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1.

Відповідно до ст..559 ч.1 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов»язання, а також у разі зміни зобов»язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Обираючи спосіб забезпечення виконання зобов»язань за кредитно-заставним договором № K2НСА800000431 та звертаючись до суду про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості з поручителя ПАТ «Акцент-Банк», позивач з 2012 року не вжив заходів до стягнення з відповідача ОСОБА_2 як поручителя заборгованості та не повідомив поручителя про винесене судове рішення.

Згідно ч.4 ст.559 ЦПК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов»язання не пред»явить вимог до поручителя.

Відповідно до кредитно-заставного договору № K2НСА800000431 строк виконання договору закінчився 24 липня 2013 року, позовна заява до суду надійшла 29 вересня 2015 року.

За змістом постанови Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 строк, передбачений нормоючастини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним ( припиняючим ), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобовязаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України справі №6-53цс14,регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, ч.4ст. 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

В постанові від 14 вересня 2016 року по справі №6-223цс16 Верховний Суд України зазначив наступне - виходячи з положень ч.4 ст. 559 ЦК України вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинна бути пред'явлена у судовому порядку в межах строку дії договору поруки, або протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Верховний Суд України у правовій позиції, висловленій 14.09.2016 року при розгляді справи № 6-1451цс16 зазначив, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у звязку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у звязку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 суд враховує те, що по заборгованості ОСОБА_1 за кредитно-заставним договором від 11 грудня 2008 року існує рішення суду, яке перебуває на виконанні в органах ДВС, належного та допустимого розрахунку розміру заборгованості ОСОБА_1 по вищевказаному кредитно-заставному договору після постановленого рішення суду не надано, а за таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.11,60,208,209,213 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

На рішення суду може бути протягом десяти днів подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Київської області через Вишгородський районний суд Київської області.

Суддя Л.Ф.Войнаренко