Ухвала суду № 65996370, 15.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/376/17 Справа № 200/4769/16-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Мудрецький Р.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді: Мудрецького Р.В.

Суддів: Іванченка О.Ю., Калініч Н.І.

за участю:

секретаря Дьоміної А.А.,

прокурора Соколова Н.М.,

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5,

законних представників ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі матеріали кримінального провадження № 12016040030000038 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4, його захисника адвоката ОСОБА_2 та прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області ОСОБА_8 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2016 року, ухвалений відносно:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, студента ІНФОРМАЦІЯ_4, неодруженого, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Балакірєва, буд. 25-А, раніше судимого:

-19 лютого 2015 року Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська за ч.2 ст. 289, 75,104 КК України до п»яти років позбавлення волі із звільненням від відбуття покарання з іспитовим строком на два роки, з покладенням обовязків передбачених ст. 76 КК України;

-27 липня 2015 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська за ч.2 ст. 289, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, без конфіскації особистого майна. Відповідно до ст. 75, 104 КК України звільнений від відбуття покарання протягом іспитового строку на 2 роки, з покладенням обовязків, передбачених п.п.2, 3, 4 ст. 76 КК України,-

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, що навчається на першому курсі Державного регіонального центру професійно-технічної освіти, не одруженого, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Татарська, буд. 2, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2016 року ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (пять) років без конфіскації особистого майна.

На підставі ст.71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2015 року та остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (пять) років та 3 (три) місяці без конфіскації особистого майна з відбуттям покарання у спеціальній виховній установі.

ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено йому покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки та 6 (шість) місяців без конфіскації особистого майна. На підставі ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_5 звільнений від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років випробувального терміну не скоїть нового злочину, зобовязавши його відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України: - повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; - періодично зявлятися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Долю речових доказів вирішено та стягнуто судові витрати.

Судом першої інстанції встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4, маючи умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчиняючи злочин повторно, в невстановлений час та в невстановленому місці, вступив в попередню змову з раніше знайомим неповнолітнім ОСОБА_5, розподіливши між собою ролі у скоєнні злочину. Після чого, близько 03.00 год. 26.01.2016 року неповнолітній ОСОБА_4 разом із співучасником злочину неповнолітнім ОСОБА_5 прибули до будинку № 21 на житловому масиві Тополя-3 в м. Дніпропетровську, де побачили автомобіль НОМЕР_1 2005 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_9, законним користувачем якого на підставі довіреності є ОСОБА_10, та реалізуючи злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, діючи умисно, з корисливих мотивів, а ОСОБА_4, скоюючи злочин повторно, за допомогою заздалегідь приготовленого слюсарного інструменту, відкрили капот вказаного автомобіля, після чого зняли клему акумулятора з метою уникнення спрацювання сигналізації.

Далі, ОСОБА_4, разом із співучасником злочину ОСОБА_5, шляхом зламу дверної ручки, проникли в салон вказаного автомобіля, після чого відштовхнули зазначений автомобіль вниз по схилу двору будинку № 21 на житловому масиві Тополя-3 в м. Дніпропетровську, покинувши його первинне місцезнаходження. Прокотивши зазначений автомобіль на відстань близько 500 метрів, неповнолітній ОСОБА_4, згідно відведеної йому ролі у скоєнні злочину, зняв проводи блоку сигналізації, накинув клеми акумулятора і спробував шляхом підєднання проводів контактної групи запускача двигуна завести його, однак у нього нічого не вийшло.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, неповнолітній ОСОБА_4, діючи узгоджено в групі із співучасником злочину неповнолітнім ОСОБА_5, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, підєднав буксировочний канат до раніше замовленого таксі марки «НЕКСІА» державний номерний знак АЕ 5637, та вирушили у бік вул. Запорізьке шосе в м. Дніпропетровську.

Таким чином, неповнолітній ОСОБА_4, що діяв повторно, та неповнолітній ОСОБА_5 незаконно заволоділи транспортним засобом, який зареєстрований за ОСОБА_9, законним користувачем якого на підставі довіреності є ОСОБА_10, а саме автомобілем марки «Шевроле Авео», державний номерний знак НОМЕР_2, 2005 року випуску, вартістю 75240 гривень.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинуваченим ОСОБА_4, його захисником адвокатом ОСОБА_2 та прокурором Коптіловою Н.С. подані апеляційні скарги, в яких ОСОБА_4 просить застосувати до нього ст. 69 КК України; його захисник просить скасувати вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2016 року відносно ОСОБА_4 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції; прокурор просить вирок в частині призначеного обвинуваченим покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 призначити покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у вигляді 6 років позбавлення волі без конфіскації майна, на підставі ст. 71 КК України частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2015 року та остаточно призначти ОСОБА_4 покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна; ОСОБА_5 призначити покарання за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років та 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 років іспитового строку не скоїть нового злочину, відповідно до п.п. 1, 2 ст. 76 КК України зобовязати ОСОБА_5 періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В обґрунтування своїх вимог, обвинувачений вказує на те, що вирок є несправедливим, оскільки не враховано його щире каяття та його співробітництво зі слідством, у звязку з чим вважає за можливе застосування ст. 69 КК України.

В обґрунтування своїх вимог, захисник вказує на те, що при винесені вироку судом допущені невідповідності висновку суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, у звязку з чим вирок є незаконним, необґрунтованим та несправедливим. Вказує, з показань обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вбачається, що вони не знали про те, що здійснювали викрадення автомобілю, зазначивши, що цей автомобіль ОСОБА_4 попросили завести, оскільки він не заводився, а потім доставити на станцію технічного обслуговування. Суд, прийнявши сторону звинувачення, поставив під сумніви докази, що підтверджують невинність ОСОБА_4, а саме показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, при цьому не вказав у вироку ні одного доказу, який би прямо вказував на ОСОБА_4 як на особу, яка вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом.

В обґрунтування своїх вимог, прокурор вказує на те, що не оскаржуючи доведеність вини і кваліфікацію дій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вирок є незаконним, оскільки призначене судом покарання ОСОБА_4 не відповідає тяжкості вчиненого і особі засудженого, призначене йому покарання є явно несправедливим через його мякість. Вказує, що при призначенні йому покарання суд не в повному обсязі врахував характеристику особи підсудного, який вину в скоєному злочині не визнавав, що свідчить про те, що ОСОБА_4 у скоєному не розкаюється та бажає ввести суд в оману з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований йому злочин. Крім того, ОСОБА_4 раніше двічі притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини та знов скоїв злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту в період іспитового строку. Що стосується призначення покарання ОСОБА_5, то судом неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, оскільки Законом України від 07.10.2016 року внесені зміни до ст. 76 КПК України, які набрали чинності 08.10.2016 року, що не враховано судоми при призначенні покарання ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_2, які кожен окремо підтримали вимоги своїх апеляційних скарг, при цьому ОСОБА_4 просив задовольнити апеляційну скаргу захисника або застосувати до нього ст.69 КК України та зменшити покарання, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_2 та просив задовольнити вимоги апеляційної скарги прокурора Коптілової Н.С., думку законного представника обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_6, яка підтримала вимоги апеляційної скарги адвоката ОСОБА_2, позицію обвинуваченого ОСОБА_5, його законного представника ОСОБА_7, які кожен окремо просили залишити вирок Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2016 року залишити без змін, та думку адвоката ОСОБА_3, який не заперечував проти запеляційної скарги прокурора в частині застосування до ОСОБА_5 ст. 76 КК України в новій редакції, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_2 такими, що не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про винуватість неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні злочину за викладених у вироку обставин, правильно встановивши фактичні обставини справи, повністю підтвердженими доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду, та правильно кваліфікувавши його дії за ч. 2 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб.

Зазначені висновки зокрема підтверджуються наступними дослідженими письмовими доказами, а саме: протоколами огляду від 26.01.2016 року, відповідно до яких оглянуті ділянки місцевості, розташовані біля підїзду № 2 корпусу № 1 буд. № 21 на житловому масиві Тополя-3 в м. Дніпропетровську поблизу підїзду № 3 буд. № 21, де зі слів потерпілого ОСОБА_10 був припаркований його автомобіль; оглянутий автомобіль марки «Деу Нексія» зеленого кольору, д/н НОМЕР_3, за яким виявлений автомобіль НОМЕР_4. Автомобілі звязані між собою буксировочним тросом жовтого кольору та знаходяться на відставі 1,5 м. В ході огляду автомобілю НОМЕР_4 встановлено, що пластикова ручка на передніх лівій дверцятах має пошкодження у вигляді сколу на зовнішній поверхні праворуч в районі замка, замок цих дверцят вивернутий в лівий бік, має подряпини та вмятини від дії стороннього предмету та знаходиться у непрацюючому стані. Цей автомобіль вилучений та визнаний речовим доказом, переданий під розписку потерпілому ОСОБА_10 (т. 1 а.с.123-124), з салону якого також вилучено запальничку та мікрочастиці з поверхні керма та водійського сидіння, два сліди пальців рук. Вилучений автомобіль «Деу Нексія» зеленого кольору, д/н НОМЕР_3, передано під розписку ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 19-21, 22, 23-26). Протоколом огляду від 26.01.2016 року, під час якого оглянутий мобільний телефон марки «FlyIQ 456» imei 864569029510475, imei 2 864569029510483, що належить ОСОБА_4 й добровільно виданий обвинуваченим ОСОБА_14 Даними висновку судової трасо логічної експертизи № 11/4.6-267 від 21.03.2016 року, відповідно до якого два сліди, розмірами 12х19 мм та 15х21 мм, вилучені 26.01.2016 року в ході огляду автомобіля залишені пальцями рук обвинуваченого ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 174-182).

Також винність обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджуються поясненнями допитапиних в судовому засіданні неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_5, який пояснив суду, шо поїхав вночі на таксі з неповнолітнім ОСОБА_4 за пропозицією останнього. Зними була свідок ОСОБА_11 Приїхавши на мікрорайон «Тополя» м.Дніпропетровськ, на прохання обвинуваченого ОСОБА_4, у якого був інструмент, допомогав йому даржати капот автомобіля та штовхати його, намагаючись завести, бачив розібрані речі в салоні автомобіля під кермом та зрозумів, що вони разом з обвинуваченим ОСОБА_4 намагаються заволодіти автомобілем. Зазначив, що ніяких дозволів на користування цим автомобілем ні йому ні ОСОБА_4 будь-які особи не надавали та ніяких осіб він біля автомобіля не бачив. Пісял того, як автомобіль не вдалось завести, вони приєднали автомобіль буксировочним тросом до автомобіля таксі та під час буксирування на Запорізькому шосе автомобіль було затримано, після чого він втік. Поясниеннями обвинуваченого ОСОБА_4, який хоча і заперечував вчинення незаконного заволодіння ним за попередньою змовою з ОСОБА_5 транспортним засобом автомобілем ОСОБА_15, але не заперечував, що намагався його завести та здійснював його буксирування за допомогою автомобіля таксі до СТО, але на прохання раніше незнайомої йому особи, що знаходилась біля автомобіля. Поясненнями потерпілого ОСОБА_10, який пояснив, що є законним користувачем на підставі генеральної довіреності автомобілем НОМЕР_5, який 25.01.2016 року о 23 годині залишив припаркованим біля будинку 21 на житловому масиві Тополя-3, право управління своїм транспортним засобом обвинуваченим не передавав, як і не передавав технічні документи на цей транспортний засіб. Поясненнями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, підтвердили ту обставину, що саме в їх присутності обвинувачені за допомогою буксирування здійснювали рух на автомобілі НОМЕР_6 та під час буксирування по Запорізькому шосе м.Дніпропетровськ були зупинені працівниками поліції.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що з боку обвинувачення було надано достатньо доказів винуватості ОСОБА_4 та ОСОБА_16 у вчиненні інкримінованого їм діяння, які суд першої інстанції обґрунтовано визнав достатніми, допустимими та достовірними, які відповідають вимогам діючого кримінального процесуального законодавства України.

Доводи захисника щодо показів свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, які начебто підтверджують невинуватість ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції розцінює як безпідставні, оскільки, ними не зазначено в судовому засіданні, що будь-хто навав дозвіл на транспортування даного автомобілю. Що стосується показів свідка ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5, прибувши на ж/м Тополя та вийшовши з автомобілю стали спілкуватися з хлопцем, який показавши на автомобіль «Шевроле Авео», поїхав, спростовується показами допитаного під час судового розгляду судом першої інстанції обвинуваченого ОСОБА_5, який вказав, що ніякого чоловіка поряд із автомобілем «Шевроле» він не бачив, а про те, що він разом з ОСОБА_4 заволоділи цим автомобілем зрозумів, коли сів до салону цього авто та побачив розібрані частини автомобіля під кермом. При цьому, судом вірно враховано, що обвинувачені достеменно знали та усвідомлювали, що в них не було ніяких документів, які б надавали їм право керувати транспортним засобом та цей факт вони не заперечували під час судового розгляду справи.

Що стосується показів ОСОБА_13 з приводу, що саме він, відбуваючи покарання та будучи увязненим телефонував ОСОБА_4 та просив допомогти з транспортуванням автомобіля його знайомого, на що посилається в апеляційній скарзі сторона захисту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що його покази не є підставою, що виключає причетність обвинуваченого ОСОБА_4 до інкримінованого злочину за ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки вони, містять протиріччя в частині обставин та часу здійснення цього дзвінка, місяця увязнення під час його здійснення з показами допитаного з цього приводу ОСОБА_17, який також на цей час перебував в місцях увязнення. Також колегія суддів звертає увагу на те, що і ОСОБА_13, і ОСОБА_17, пояснення яких сторона захисту просить врахувати, на час здійснення дзвінка перебували в місцях увязнення, де користування телефонном є обмеженим.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мали прямий умисел на заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_10 підтверджується доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду, а версія ОСОБА_4 та його захисту про відсутність умислу на заволодіння транспортним засобом є надуманою.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 411 КПК України вирок підлягає скасуванню чи зміні з підстав, визначених ч. 1 цієї статті, лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання.

Разом з цим, доводи захисника ОСОБА_2 в частині недоведеності вини ОСОБА_4 є необґрунтованими, у звязку з чим колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, в судовому рішенні судом зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші, у звязку з чим вирок суду в частині визнання винуватості неповнолітнього ОСОБА_4 є законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції були досліджені у повному обсязі всі надані сторонами докази, які зібрані в межах діючого кримінального процесуального кодексу, є належними та допустимими і їм дана належна оцінка у вироку.

Висновки суду першої інстанції, викладені у вироку, не містять протиріч.

Порушення процесуального закону, які тягнуть за собою скасування вироку, не встановлено.

Що стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_4 про необхідність помякшення покарання, або застосування до нього ст. 69 КК України, та доводів прокурора про те, що призначене покарання ОСОБА_4 не відповідає тяжкості вчиненого та особі засудженого, оскільки призначене йому покарання надто мяке, колегія суддів зауважує, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відносяться до категорії тяжкого злочину, обставини його скоєння, дані про особу обвинуваченого, який є неповнолітнім, скоїв злочин у віці 16 років, раніше судимий, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, посередньо характеризується за місцем навчання, умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень інтелектуального і вольового розвитку та інші особливості неповнолітнього щодо ставлення до суспільних цінностей та існуючих у суспільстві вимог щодо правил поведінки, готовність до їх сприйняття і коригування своєї поведінки, здатність до самооцінки свого поступку, обставину, що помякшує покарання, а саме вчинення злочину неповнолітнім, обставину, що обтяжує покарання, а саме рецидив злочину, та вірно дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі без конфіскації особистого майна та за сукупністю вироків відповідно до вимог ст.71 КК України з відбуттям покарання у спеціальній виховній установі, оскільки саме таке покарання з огляду на обставини справи, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Колегія суддів з огляду на матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги обвинуваченого погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до нього ст.69 КК України, оскільки доводи ОСОБА_4 про його щире каяття та співробітництво зі слідством спростовуються дослідженими судом першої інстанції матеріалами провадження, не дають підстав вважати їх такими, що суттєво знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, а розцінюються судом як бажання ОСОБА_4 уникнути кримінальної відповідальності за скоєне, враховуючи, що інкримінований йому злочин вчинений в період іспитового терміну, встановленого за попереднім вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.07.2015 року.

Таким чином, доводи обвинуваченого ОСОБА_4, що викладені в його апеляційній скарзі, та доводи прокурора в цій частині є необґрунтованими, та за таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для помякшення покарання, призначеного обвинуваченому ОСОБА_4, за вироком суду першої інстанції, в тому числі із застосуванням ст. 69 КК України, або погіршення становища ОСОБА_4

Що стосується доводів сторони обвинувачення щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у звязку з тим, що судом першої інстанції не враховані зміни, внесені до ст. 76 КК України 07.10.2016 року, колегія суддів вважає їх вмотивованими, у звязку з чим апеляційна скарга прокурора в цій частині підлягає задоволенню, а оскаржуваний вирок має бути змінений на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 376, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2016 року змінити.

Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не скоїть нового злочину.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 76 КК України зобовязати ОСОБА_5 періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 в строк відбуття покарання термін попереднього увязнення з 26.01.2016 року по 15.03.2017 року включно, із розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. На ухвалені рішення судів першої та апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим, який тримається під вартою, в той самий строк з моменту отримання копії судового рішення.

Судді: