Рішення № 65995951, 13.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2049/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів: Громіка Р.Д.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Томашевській К.В.,

за участю: представника апелянта ОСОБА_3 ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, третя особа ОСОБА_7 про визнання права на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

05 жовтня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулись до суду із позовом до Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, третя особа ОСОБА_7 про визнання права на спадкове майно.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29.04.2004 року помер їх батько ОСОБА_8, після смерті якого залишилася земельна частка (пай) розміром 3,80 в умовних кадастрових гектарах, що знаходився у колективній власності КСП ім.Дімітрова, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОД №0550592, виданого на підставі розпорядження голови Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області № 110/А- 98 від 18.05.1998 року на ім'я ОСОБА_8.

Однак, нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину за законом у звязку із відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу.

На думку позивачів, вони фактично прийняли спадщину, оскільки на день смерті були зареєстровані та проживали разом із батьком по вул.Робоча,9/19 у м.Татарбунари Одеської області.

Їх мати ОСОБА_8 не являється спадкоємцем ні по закону, ні по заповіту, оскільки на момент відкриття спадку шлюб між батьками було розірвано.

На підставі зазначеного та у звязку із тим, що в позасудовому порядку вирішити спір неможливо, позивачі звернулись до суду із вказаним позовом та просили визнати за ними право на зазначену земельну частку (пай) по 1/2 частині за кожним.

Представник Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району у судове засідання не зявився, сільський голова надав заяву про розгляд справи за відсутності представника сільської ради, не заперечував проти задоволення позову.

Справа розглянута за відсутності третьої особи ОСОБА_7, яка у судове засідання не зявилася, надіслала заяву, в якій не заперечувала проти задоволення позову, повідомила, що від своєї частки спадку відмовляється на користь позивачів.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року позов задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання апеляційної інстанції сторони по справі не зявились, але про розгляд справи вони були сповіщені належним чином, документи підтверджуючі поважність причини неявки до суду ними надано не було. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін в суд не перешкоджає розглядові справи та у доступі до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на апеляцію представника ОСОБА_3 ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 належала земельна частка (пай) розміром 3,80 в умовних кадастрових гектарах, що знаходився у колективній власності КСП ім.Дімітрова.

29 квітня 2004 року помер ОСОБА_8, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 9).

Після його смерті відкрилась спадщина до складу якої увійшла і спірна земельна ділянка.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 звернулись до приватного нотаріуса Татарбунарського районного нотаріального округу ОСОБА_9 про видачу свідоцтва про право власності на спадщину після померлого ОСОБА_8, однак нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у звязку із відсутністю у позивачів правовстановлюючого документу на спадкове майно земельну ділянку та наявності заповіту померлого на право на земельну частку (пай) на іншу особу (а.с. 18).

Згідно ч.1 ст. 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ч.1 ст. 1298 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно положень ст. 34 Закону України «Про нотаріат» видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється державними нотаріальними конторами.

Відповідно до п.11 листа Верховного Суду України від 29 жовтня 2008 року №19-3767/0/8-08 зазначено, що при розгляді справ про визнання права власності на спадкове майно необхідно враховувати, що за наявності правовстановлюючих документів на нього, документального підтвердження місця, часу відкриття спадщини, підстав закликання до спадкування та за відсутності спору між спадкоємцями свідоцтво про право на спадщину на підставі статей 1296, 1297 Цивільного кодексу України, ст. 34 Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ " Про нотаріат " видається нотаріусом.

Крім того, колегією суддів встановлено, що 22 жовтня 2004 року ОСОБА_3 звернулась у Татарбунарську державну нотаріальну контору Одеської області із заявою про прийняття спадщини у вигляді земельної частки (пай) розміром 3,80 в умовних кадастрових гектарах, що знаходився у колективній власності КСП ім.Дімітрова. До заяви спадкоємцем було надано заповіт ОСОБА_8 від 17 грудня 2002 року, реєстраційний №214, який був складений на її імя і посвідчений Дмитрівською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, а також оригінал сертифікату серії ОД №0550592, виданого на підставі розпорядження голови Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області № 110/А- 98 від 18.05.1998 року на ім'я ОСОБА_8.

На підставі зазначеного ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 листопада 2004 року, реєстраційний №5521 на спірну земельну ділянку.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що спір з приводу земельної чатки (паю) розміром 3,80 в умовних кадастрових гектарах, що знаходився у колективній власності КСП ім.Дімітрова виник між позивачами, які є спадкоємцями першої черги за законом та апелянтом ОСОБА_3, яка є спадкоємцем за заповітом.

За таких обставин позивачами не вірно визначено відповідача у поданій ними до суду позовній заяві, оскільки спору між ними та Дмитрівською сільською радою Татарбунарського району Одеської області з приводу спірного спадкового майна не існує, крім того, представник відповідача у наданій до суду заяві позовні вимоги визнав не заперечуючи проти задоволення позову. (а.с. 23) яку місцевий суд прийняв до уваги ухвалюючи рішення по справі.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно п.32 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. У постанові про відмову вказуються: дата винесення постанови; прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та адреса державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи; про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання); мотиви, з яких відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, з посиланням на чинне законодавство; порядок і строки оскарження відмови з посиланням на цивільне процесуальне законодавство. Нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Однак позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не звертались до суду із скаргою на дії нотаріуса та погодились з доводами які було викладено нотаріусом у наданій ним відповіді від 12.09.2016 року (а.с. 18).

При цьому не звернувши увагу на спірні правовідносини між позивачами та іншими особами з якими у них дійсно виник спір з приводу спадкового майна місцевий суд не розяснив їм вимоги ст.33 ЦПК України, згідно до якої можливо провести заміну неналежного відповідача та вирішити спір з урахуванням всіх вимог матеріального і процесуального закону, а також інтересів зацікавлених осіб, та судом було ухвалено рішення по справі де позовні вимоги заявлено до Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області з якою у позивачів відсутній спір і яка не може бути належним відповідачем у даній цивільній справі, оскільки право на спірне спадкове майно у сільської ради відсутнє, та спірне майно знаходиться у власності ОСОБА_3.

За таких обставин у суду першої інстанції не було законних підстав для постановлення рішення у даній справі, оскільки позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача, яким було визначено Дмитрівську сільську раду Татарбунарського району Одеської області.

Оскільки, апеляційний суд позбавлений можливості виправити недоліки допущені судом першої інстанції під час розгляду справи, то з урахуванням викладеного і на підставі п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у звязку з предявленням позову до неналежного відповідача.

Керуючись ст.ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, третя особа ОСОБА_7 про визнання права на спадкове майно відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак воно може бути оскаржене у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

ОСОБА_2

ОСОБА_10