Ухвала суду № 65994672, 14.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2017 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Усика Г.І.

суддів - Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

при секретарі - Пузиковій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 р. ОСОБА_1звернувся з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування ј частини квартири АДРЕСА_1, укладеного 18.06.2009 р. між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровувана), посилаючись на те, що зазначений договір укладений без дозволу органу опіки та піклування і суперечить правам та інтересам їх з ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_5, який не має іншого житла.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.10.2016 р. у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зазначав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що оспорюваний договір був укладений ОСОБА_1 без дозволу органу опіки та піклування та суперечить правам та інтересам малолітньої дитини, що відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову суд послався на те, що після укладення договору дарування неповнолітня дитина продовжує проживати у спірній квартирі, а тому її житлові права не порушені. Разом з тим суд залишив поза увагою істотні обставини, що існували на час укладення спірного договору, зокрема відсутність у дитини іншого постійного місця проживання, що істотно суперечило її правам та інтересам.

Справа №761/26292/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/2364/2017Головуючий у суді першої інстанції: Юзькова О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.Крім того суд не звернув увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі № 6-1560цс-15 від 20.01.2016 р., відповідно до якої відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

ОСОБА_1 та її представник просили апеляційну скаргу відхилити а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації вважав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з׳явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок укладення оспорюваного договору дарування порушені законні права та інтереси неповнолітнього ОСОБА_5, а також порушені права самого ОСОБА_1

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом встановлено, що 18.06.2009 р. укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигвінцевою Л.В., відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала своїй матері ОСОБА_4 належну їй на праві власності ј частину квартири АДРЕСА_1.

Іншим співвласником зазначеної квартири є син відповідачки - ОСОБА_3

ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до довідки КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» від 29.06.2016 р. у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 з 2000 р., ОСОБА_1 з 2011 р., ОСОБА_5 з 2005 р., ОСОБА_3 з 2003 р. та ОСОБА_10 з 2008 р.

З акту обстеження умов проживання від 08.09.2016 р., складеного фахівцями Служби у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, убачається, що ОСОБА_5 проживає у спірній квартирі разом з матір'ю ОСОБА_1,та братом ОСОБА_3, 1993 р. народження, умови для проживання дитини задовільні.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору дарування) батьки або особи, які їх замінюють, не мають право без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Частиною 3 ст. 29 ЦК України, визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу охорони здоров׳я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує встановлену ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Передбачене зазначеною нормою закону положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору.

Зазначений правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року № 6-589цс 16, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів України.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні обставини, норми матеріального права та зазначений висновок Верховного Суду України, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не призвело до звуження існуючих прав неповнолітньої дитини чи порушення його інтересів, оскільки неповнолітнійОСОБА_5є зареєстрованим і проживає разом з матір'ю та братом у квартирі АДРЕСА_1, де для нього створені всі необхідні умови для проживання та розвитку.

Посилання позивача на не урахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 6-1560цс15 від 20.01.2016 р. є непереконливим, оскільки у зазначеній справі та у справі яка переглядається не є однаковими обставини, зокрема у справі, яка була предметом перегляду Верховного Суду України внаслідок укладення договору дарування без дозволу органу опіки та піклування неповнолітня дитини втратила право користування жилим будинком і проживала з позивачем в орендованій квартирі гуртожитку, що істотно порушило її умови проживання та її права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: Судді: