Ухвала суду № 65994478, 06.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/2005/2017 Головуючий в 1-й інстанції - Притула Н.Г.

№ 761/11593/13-ц Доповідач-Чобіток А.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В.,Соколової В.В.

при секретарі - Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року в справі за позовом Першого заступника Київської місцевої прокуратору №10 до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення,державних актів на право власності на земельну ділянку,договору купівлі-продажу та договору дарування,відновлення становища,яке існувало,-

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення. Посилався в обґрунтування своїх вимог на те, що пунктом 1 рішення VII сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення Київської міської ради ОСОБА_2 був виданий державний Акт на право власності на земельну ділянку. 31 жовтня 2005 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки. 17 грудня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування спірної земельної ділянки.

Зазначив, що рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року, державні акти на право власності на земельну ділянку, укладений договір купівлі - продажу та договір дарування спірної земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки, згідно інформації Державної екологічної інспекції у м. Києві земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться в парковій зоні, що встановлено під час перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині екологічного контролю зелених насаджень. А отже, згідно зі ст. 51 ЗК України, вказана ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, тобто охоплюється забороною та обмеженнями, що передбачені законом для їх використання.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд скасувати рішення VII сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року № 326-2/1536, визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 за № 01-7-00795, виданий 26 жовтня 2004 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га, укладений 31 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 за № 01-7-00842, договір дарування земельної ділянки, укладений 17 грудня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га розташованої по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва за територіальною громадою м. Києва.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, заступник прокурора міста Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, судом не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено,що пунктом 1 рішення VII сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.

26 жовтня 2004 року на підставі рішення Київської міської ради ОСОБА_2 був виданий державний Акт на право власності на земельну ділянку.

31 жовтня 2005 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки.

17 грудня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування спірної земельної ділянки.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 по справі № 2а-16918/12/2670, було встановлено, що Київська міська рада, приймаючи рішення № 326-2/1536 від 24 червня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», діяла у порядку та у межах, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельним кодексом України, рішенням IX сесії ХХІІІ скликання Київської міської ради № 313/1747 від 14 березня 2002 року «Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позову,виходив з того що рішенням Київської міської ради VII сесії XXIV скликання від 24.06.2004 № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельну ділянку пл. 0,10 га ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови і позивачем не надано жодних доказів,які б доводили, що передана у власність ОСОБА_2 вказана земельна ділянка знаходиться у складі земель рекреаційного призначення чи земель історико-культурного призначення.

Колегія суддів вважає такий висновок суду відповідним обставинам справи та вимогам закону,що регулює правовідносини,які виникли між сторонами.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України, повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні міські ради.

За ст. 123 ЗК України, чинної на момент ухвалення рішенням Київської міської ради VII сесії XXIV скликання від 24.06.2004 № 326-2/1536, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які в порядку ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» готують висновки щодо надання в установленому законом порядку земельних ділянок; організовують і здійснюють землеустрій; погоджують проекти землеустрою здійснюють контроль за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Висновками Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 09 вересня 2003 року №225-КР-1477-Ж Головного управління містобудування,архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації від 26 вересня 2003 року №19-2496,державного управління екології та природних ресурсів у м. Києві від 20 серпня 2004 року № 10-10-12/8294 підтверджено погодження вказаними органами щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1

Відповідно до ст.19 ЗУ України від 2001 року землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:землі сільськогосподарського призначення,землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі сільськогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості,транспорту,зв»язку,енергетики,оборони та іншого призначення.

Відповідно до ст.51 ЗК України від 2001 року до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

Доказів на підтвердження позовних вимог та доводів апеляційної скарги про знаходження спірної земельної ділянки в зеленій зоні,що відносило її до категорії земель рекреаційного призначення на час її відведення для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку,господарських будівель і споруд,позивачем не надано та на наявність таких не вказано.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній,господарській,або адміністративній справі,що набрало законної сили,не доказуються при розгляді інших справ ,у яких беруть участь ті самі особи або особа,щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 по справі № 2а-16918/12/2670, було встановлено, що Київська міська рада, приймаючи рішення № 326-2/1536 від 24 червня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», діяла у порядку та у межах, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельним кодексом України, рішенням IX сесії ХХІІІ скликання Київської міської ради № 313/1747 від 14 березня 2002 року «Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві», отже відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України дана обставина доказуванню не підлягає.

Як вбачається з постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2013 року, судом встановлено, що згідно картографічних даних, земельні ділянки по АДРЕСА_1 є суміжними територіями зеленої зони скверу «Ризького». Крім того, встановлено, що Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду інформацію щодо меж та перелік вулиць, які входять до складу територій природно-заповідного фонду, не містить.

При вирішенні адміністративного позову, суд дійшов висновку, що відсутні підстави стверджувати, що спірні частини ділянки знаходяться в межах ділянки, на якій розташований парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва, загальнодержавного значення «Сирецький гай», межі якого не встановлені.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення Київської міської ради VII сесії XXIV скликання від 24.06.2004 № 326-2/1536 по затвердженню проекту відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га ОСОБА_2 та подальші дії щодо оформлення належної документації на земельну ділянку вчинялися відповідачами у відповідності до вимог чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги про те, що Київська міська рада відчужила ОСОБА_2 земельну ділянку, яка віднесена до земель рекреаційного призначення, не заслуговують на увагу, оскільки з рішення Київської міської ради VII сесії XXIV скликання від 24.06.2004 № 326-2/1536 вбачається, що надана ОСОБА_2 у приватну власність земельна ділянка передана за рахунок земель міської забудови у відповідності до повноважень, які делеговані Київській міській раді згідно чинного на той момент законодавства.

Вказана обставина не спростована у передбаченому ст.ст. 10, 60 ЦПК України порядку.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про недійсність договору купівлі продажу спірної земельної ділянки від 31 жовтня 2005 року та договору її дарування від 17 грудня 2008 року з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише вразі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Такий захист можливий лише у випадку, коли для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Оскільки підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 31.10.2005 року та договору дарування земельної ділянки від 17.12.2008 року не встановлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді :