Рішення № 65993502, 04.04.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 608/886/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Квятковська Л.Й. Провадження № 22-ц/789/232/17 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія - 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Ткач З. Є., Загорський О. О.,

за участі секретаря - Шмигельська І.З.

апелянта - ОСОБА_1

відповідвачки- Шимко М.С., її представника -

ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду від 12 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнаня недійсним договору позики ,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. В обгрунтування віимог вказала, що 05 березня 2015 року ОСОБА_3 взяла у неї в борг 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США і зобов'язалась повернути їх до 05 березня 2016 року, що підтверджується розпискою від 05.03.2015 року, виданою відповідачкою власноручно. Гроші остання займала для купівлі 1/2 частки квартири. Відповідачка до теперішнього часу борг не повернула. Збільшивши позовні вимоги, просила стягнути загальну суму заборгованості з врахуванням 3% річних та розміру процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ 670 487 (шістсот сімдесят тисяч чотириста вісімдесят сім) гривень, (а саме: 376 800 грн. основний борг + 286 161 грн. процентів + 7 526 грн. як 3% річних від простроченої суми, всього 670 487 гривень).

У вересні 2016 року відповідачка ОСОБА_3 подала в суд зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики. В обгрунтування вимог посилалась на те, що розписку від 05 березня 2015 року вчинено без наміру створення правових наслідків та вона є відмінною від договору позики. Вона лише винна ОСОБА_1 136 200 грн. і дані кошти були не позикою, а договором купівлі-продажу в розстрочку. Просить в позові ОСОБА_1 до неї про стягнення заборгованості за договором позики відмовити; визнати розписку від 05 березня 2015 року про отримання 15 000 доларів США від ОСОБА_1 недійсною.

Рішенням Чортківського районного суду від 12 січня 2017 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 до про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики задоволено.

Визнано розписку ОСОБА_3 від 05 березня 2015 року про отримання позики в сумі 15 000 доларів США від ОСОБА_1 недійсною.

ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги та відмовити в зустрічному позові ОСОБА_3 В обгрунтування вимог посилається на те, що мотивувальна частина рішення не містить належних доводів, доказів та посилань на норми діючого законодавства. Крім того суд не встановив, що зміст договору суперечить вимогам закону, оскільки особи, які його уклали мають обсяг необхідної цивільної дієздатності.

У судовому засіданні апелянт підтримала вимоги апеляційної скарги, посилаючись на доводи, викладені у ній.

Позивачка ОСОБА_3 заперечила апеляційну скаргу, рішення суду вважає законним.

Заслухавши сторони, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного .

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобовязаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобовязання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобовязанням її повернення та дати отримання коштів.

Судом встановлено, що 05 березня 2015 року ОСОБА_3 отримала 05.03.2015 р. від ОСОБА_1 позику в сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США, які зобов'язувалась повернути в строк до 05.03.2016 року, що стверджується розпискою ( а.с.3).

Між тим, у встановлений договором строк, відповідачка суму позики не повернула.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти, про які йде мова в розписці від 05 березня 2015 року фактично відповідачці не передавалися та розписка не відповідає формі договору позики. З даним висновком суду кллегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Так, обставина отримання ОСОБА_3 грошових коштів у позику від ОСОБА_1 відповідачкою жодним чином не спростована. Крім того, за змістом правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 18 вересня 2013 року по справі № 6-63цс13, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

За змістом ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Складання відповідачкою відповідної розписки прямо вказує на факт отримання останньою суми позики. Розписка була написана власноручно ОСОБА_3, що не заперечили сторони в суді апеляційної інстанції.

Посилання відповідачки на те, що вона фактично 05 березня 2015 року гроші від ОСОБА_1 не отримувала на думку колегії суддів є безпідставними . Письмових доказів, які б свідчили про безгрошовість укладеного сторонами договору позики ОСОБА_3 суду не надала.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір позики є безгрошовим і ОСОБА_1 5 березня 2015 року передала ОСОБА_3 136 000 грн. для здійснення купівлі частини квартири, а тому дані кошти є не договором позики, а договором купівлі продажу в розстрочку.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду, так як він грунтується тільки на припущеннях .

Оскільки відповідачкою ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, зокрема, щодо іншої правової природи розписки, яка, на думку відповідачки, була договором купівлі продажу в розтрочку колегія суддів приходить до висновку, що спірна розписка за своєю суттю є нічим іншим, як підтвердженням з боку відповідача факту отримання нию позики від ОСОБА_1 в сумі 15000 доларів США.

В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 зазначила, що не позичала відповідачці 136000 грн., а позичила 15000 доларів США., що підтвержується розпискою і жодних інших письмових доказів про отримання іншої суми відповідачкою не представлено.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, підстав для визнання оспорюваного договору позики недійсним немає.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, який покладено в основу ухваленого рішення, є необґрунтованим та таким, що не відповідає встановленим обставинам справи.

Оскільки, відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, тому рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу та відмови в позові ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики .

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім при зверненні до судів першої інстанцій судовий збір в сумі 3768 грн.

В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 заявила клопотання про закриття провадження по справі за її позовом до ОСОБА_3 в частині вимог про стягнення процентів за порушення грошового зобов'язання в звязку з відмовою від цієї частини позовних вимог. Просила стягнути в її користь борг за договором позики в розмірі 15 000 доларів США, що еквівалентно на час подачі позову 376 800 грн. Наслідки закриття провадження зрозумілі.

Відповідачка не заперечила проти клопотання.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Згідно ч.1 ст. 306 ЦПК України, в апеляційному суді позивач має право відмовитись від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.1 ст. 310 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку про можливість прийняття відмови ОСОБА_1 від частини позовних вимог, оскільки така відмова не суперечить правам та інтересам сторін та передбачена процесуальним законом.

Виходячи з положень ч.1 ст. 310 ЦПК України, у зв'язку з прийняттям відмови від позову, рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині позовних вимог про стягнення процентів за порушення грошового зобов'язання.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 315, 319, 324; 325 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

Рішення Чортківського районного суду від 12 січня 2017 року скасувати. Постановити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 15 000 дол. США, що складає по курсу НБУ 376800 грн.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнаня недійсним договору позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 3768 грн. судових витрат.

Закрити провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині позовних вимог про стягнення процентів за порушення грошового зобов'язання.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_4