Рішення № 65991495, 13.04.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/145/2017(м)

263/9735/16-ц

Головуючий у 1 інстанції Ікорська Є.С.

Категорія 34 Доповідач Мальцева Є.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

13 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів Зайцевої С.А., Мироненко І.П.,

секретар Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного управління у Донецькій області про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИЛА :

В серпні 2016 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому зазначила, що ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 22.04.2016 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та начальника Жовтневого ВДВС ММУЮ задоволено та визнано бездіяльність державного виконавця Жовтневого ВДВС ММУЮ ОСОБА_3 та начальника Жовтневого ВДВС ММУЮ щодо невиконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 49130 грн. неправомірною за період з 11.02.2013 року по 28.11.2013 року. У зв'язку із неправомірними діями відповідача, ОСОБА_1 зазнала моральних страждань, оскільки тривале невиконання рішення суду про стягнення на її користь значної суми боргу призвело до порушення її прав. Просила суд стягнути з відповідача на її користь 10000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди через бездіяльність Жовтневого ВДВС ММУЮ.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного управління у Донецькій області про відшкодування шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою звернувся представник ОСОБА_1 ОСОБА_2. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального, процесуального права, на необґрунтованість рішення від 18 січня 2017 року, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Зокрема в скарзі зазначав, що суд відмовив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись лише на відсутність допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували завдану їй моральну шкоду. Однак зазначений висновок вважає неправильним та таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки позивачем в обгрунтування обставин заподіяння моральної шкоди суду надано рішення суду від 22.04.2015 року, яким встановлений факт неправомірної бездіяльності державного виконавця та начальника Жовтневого ДВС ММУЮ щодо виконання судового рішення про стягнення боргу на користь ОСОБА_1 ОСОБА_5 бездіяльність державного виконавця по виконанню судового рішення з 2013 року вплинула на моральний та емоціональний стан позивача, чим завдала їй моральну шкоду. Виходячи з наведеного, вважає, що суд повинен був встановити розмір моральної шкоди, враховуючи обставини по справі, та задовольнити вимоги позивача повністю або частково.

У відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності ОСОБА_1, яка надала заяву про розгляд справи без її участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2, який просив задовольнити апеляційну скаргу, та заперечення представника Центрального ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області - державного виконавця Гмизіної В.О., яка просила залишити рішення без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів в обгрунтування заявлених нею позовних вимог на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань або інших витрат немайнового характеру.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Проте, оскаржуване рішення таким вимогам не відповідає.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.07.2012 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області виданий виконавчий лист № 2/519/20300/2012 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 46660,00 грн., судового збору в сумі 470,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн., а всього 49130,00 грн.

16.09.2015 державним виконавцем при примусовому виконанні вищевказаного виконавчого листа винесено постанову про повернення виконавчого документу з підстав, передбачених п.2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення. Згідно з довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.01.2013 року за боржником зареєстровано 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, на яку накладено арешт постановою від 11.02.2013 року. У зв'язку із розірванням договорів про реалізацію арештованого державними виконавцями майна із спеціалізованими підприємствами, заявки на реалізацію 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, що належить боржнику ОСОБА_4, не направлялись.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 22.04.2016 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та начальника Жовтневого ВДВС ММУЮ задоволено та визнано бездіяльність державного виконавця Жовтневого ВДВМ ММУЮ ОСОБА_3 та начальника Жовтневого ВДВС ММУЮ (наразі Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного управління юстиції у Донецькій області) щодо невиконання виконавчого листа №2/519/2030/2012 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 49130 грн. за період з 11.02.2013 року по 28.11.2013 року неправомірною (а.с.4)

Постановою начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного управління юстиції у Донецькій області від 29.12.2016 року було скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 16.09.2015 року, цього ж дня виконавче провадження відновлено(а.с.110-111).

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що неправомірними діями та бездіяльністю працівників ВДВС, повязаними із тривалим невиконанням рішення суду, їй завдано моральну шкоду. Вона відчувала душевні страждання під час тривалого здійснення виконавчого провадження, повязані з неможливістю реалізувати цивільні права, які визнані рішенням суду про стягнення на її користь грошових коштів, саме через протиправні дії відповідача.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обовязковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.

г) вина заподіювана шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Згідно зі ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі (незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завданої шкоди повинна бути доведена.

Суд приймав до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювання, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювання та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у звязку з ушкодженням здоровя, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у звязку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Цивільний кодекс України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується заподіювачем шкоди за наявності його вини (ст. 1167 ЦК України).

За правилами ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації та інше. Визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди не залежить від наявності та розміру матеріальної шкоди та понесених витрат.

Зі справи вбачається, що ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 22.04.2016 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та начальника Жовтневого ВДВС ММУЮ задоволено та визнано бездіяльність державного виконавця Жовтневого ВДВМ ММУЮ ОСОБА_3 та начальника Жовтневого ВДВС ММУЮ щодо невиконання виконавчого листа №2/519/2030/2012 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 49130 грн. за період з 11.02.2013 року по 28.11.2013 року неправомірною.

Вищевказане рішення суду набрало законної сили, є преюдиційним, а відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, судовим рішення встановлено протиправну бездіяльність державного виконавця та начальника ВДВС.

При вирішенні спору суд першої інстанції правильно посилався на норми права, в тому числі, на розяснення п.28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» де вказано, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку с правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Проте у порушення положень ст.ст. 213, 214, 315 ЦПК України суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув і не врахував, що протиправність дій державного виконавця та начальника ВДВС при виконанні рішення суду на користь позивача підтверджується преюдиційним судовим рішенням.

Переглядаючи рішення суду, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В порушення вимог статей 10, 33 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а саме: про залучення до участі у справі співвідповідача.

Таким чином, суд першої інстанції всупереч вимогам статей 212 - 214 ЦПК України не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належним чином не визначив суб'єктний склад сторін спору, а тому дійшов передчасного висновку у справі.

Оскільки заміна неналежного відповідача або залучення іншої особи в якості співвідповідача передбачає розгляд справи спочатку на стадії розгляду справи судом першої інстанції, та з урахуванням того, що на стадії апеляційного розгляду справи правила щодо заміни відповідача або залучення співвідповідача не можуть бути застосовані, то оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Таким чином, переглядаючи справу в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та доводів апеляційного оскарження, відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові за іншими підставами.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 січня 2017 року скасувати.

В позові ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного управління у Донецькій області про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді :

ОСОБА_6

ОСОБА_5

ОСОБА_7