Ухвала суду № 65983890, 11.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3712/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,

встановила:

07.07.2016 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів за договором позики та згідно заяви про уточнення позовних вимог від 25.10.2016 року просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму позики в розмірі 1932 270 грн. (а.с.47-48)

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 01.07.2013 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, згідно умов якого він передав позичальнику грошові кошти в розмірі 49500 доларів США з терміном повернення 01.10.2013 року. Посилаючись на невиконання відповідачем умов вказаного договору позики просив суд стягнути заборгованість, яка утворилась у звязку з невиконанням зобовязання позики та просив розглянути справу за його відсутністю.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про те, що позов не визнає, надав суду письмові заперечення на позов та просив розглянути справу за його відсутністю (а.с.92-94).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 ставлять питання про скасування даного судового рішення із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи.

До суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_6, заявники апеляційних скарг ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_4 і ОСОБА_7 не зявились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання (а.с.126,127).

При цьому, представники ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і ОСОБА_7 про причини своєї неявки суд не повідомили, до суду зявився лише представник позивача ОСОБА_6 ОСОБА_8

В свою чергу, від апелянта ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через його неможливість явки до суду по сімейним обставинам (а.с.129).

Колегія суддів, радячись на місці, ухвалила про відмову в задоволенні даного клопотання, враховуючи, що поважних причин неявки до суду апелянт не надав, та те, що у справі приймають участь двоє його представників, які не надали суду доказів поважності причин своєї неявки до суду апеляційної інстанції.

Крім того, від апелянта ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Приморським районним судом м. Одеси цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання нікчемними та скасування договорів позики (розписки), по яким він нібито отримав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 49500 доларів США (а.с.131-135).

Однак колегія суддів, радячись на місці, також ухвалила про відмову в задоволенні даного клопотання, враховуючи наступне.

Так, у відповідності до п.4 ч.1 ст.201 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Тобто зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Визначаючи наявність передбачених ст. 201 ЦПК підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у п.4 ч.1 цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд України в абз. 4 п. 33 Постанови Пленуму №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».

Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між двома справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок. Це виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення (при оцінці юридичних фактів) для іншої справи.

Проте, як вбачається із доданої до клопотання про зупинення провадження у справі позовної заяви, то вона лише сьогодні подана до Приморського районного суду м. Одеси.

Тобто доказів того, що вона прийнята судом до розгляду та того, що судом відкрито провадження у справі, матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи, що на даний час в Приморському районному суді м. Одеси не перебуває будь-якої цивільної справи, яка б давала підстави зупинити провадження по даній справі, підстави для зупинення апеляційного провадження по даній справі відсутні.

При цьому колегія суддів виходить із того, що зазначені клопотання, як і апеляційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу суду про відкриття провадження у справі (а.с.52), направлені не на обєктивний розгляд справи, а на здійснення штучних перешкод у розгляді справи, оскільки ніщо не заважало апелянту та його представникам зявитись до суду апеляційної інстанції для участі у розгляді справи. Також ніщо не заважало апелянту ОСОБА_3 та його представникам звернутись до суду першої інстанції із заявою про визнання нікчемними договорів позики (розписки) до 11.04.2017 року, враховуючи, що позов до нього по даній справі був предявлений ще 07.07.2016 року, тобто 9 місяців тому назад.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав.

Так, ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що 01.07.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були укладені договори позики, згідно умов яких ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі, відповідно 36500 та 13000 доларів США, а всього 49500 доларів США, з терміном повернення 01.10.2013 року.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 суму боргу позивачу не повернув, то суд дійшов висновку про необхідність стягнення вказаної суми боргу на користь позивача, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 25.10.2016 року склало 1269180 грн., відсотки за користування кредитом за обліковою ставкою НБУ у сумі 563515 грн., та 3 % річних у сумі 99575 грн., а всього у сумі 1932270 грн.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, згідно умов якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 36500 доларів США, без вказівки про строк повернення боргу, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.3). Крім того, на а.с.4 мається розписка відповідача ОСОБА_3 про отримання ним у борг від позивача ОСОБА_5 13 000 доларів США, із вказанням дати повернення 1.10.2013 року.

Таким чином, між сторонами склались боргові зобовязання, по одному із яких не вказаний строк виконання, а по іншому вказаний 1.10.2013 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною другою ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом ст.629 та ч.1 ст.631 ЦК України Договір є обовязковим для виконання сторонами. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору.

Згідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом предявлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок абореального повернення коштів позикодавцеві.

Таким чином, по борговій розписці на суму 13000 доларів США, в якій вказаний строк виконання договору, цей строк настав 01.10.2013 року.

По борговій розписці на суму 36500 доларів США, в якій не вказаний строк виконання договору, цей строк настав через тридцять днів з моменту предявлення позикодавцем вимоги до позичальника про виконання грошового зобовязання, тобто 03.01.2014 року.

Такого висновку колегія суддів дійшла виходячи з того, що в матеріалах справи містяться два рекомендованих повідомлення від 04.12.2013 року про вручення поштового відправлення на підтвердження направлення ОСОБА_5 ОСОБА_3 листів з вимогою виконання зобовязання за договором позики (а.с.85,86).

Крім цього, в матеріалах справи міститься акт про відмову в прийнятті вимоги про виконання грошового зобов'язання за договором позики від 25.12.2013 року, складений ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (а.с.90).

Проте, відповідач ОСОБА_3 в порушення умов договорів позики, суму позики у строк, передбачений договорами, тобто до 01.10.2013 року, а також до 03.01.2014 року не повернув.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Крім того, згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, з врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що загальний борг відповідача ОСОБА_3 на час подання уточненої позовної заяви складає 1932 270 грн., із яких: 1269180 грн. - сума позики, що еквівалентно 49500 доларів США по курсу НБУ; проценти за позикою за весь строк користування позиченими коштами у сумі 563515 грн.; 3% річних від простроченої суми, що складає 99575 грн.

При цьому колегія суддів також враховує, що зазначений розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем ні відповідачем, ні його представниками на протязі всього часу розгляду справи, не спростований.

В своїх письмових запереченнях на позовну заяву, відповідач ОСОБА_10 посилався лише на те, що він не отримував у позику від позивача таку суму грошових коштів, яка зазначена в позові, однак належних доказів своїх тверджень суду не надав (а.с.92-94).

Не міститься таких доказів і в апеляційних скаргах.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційних скарг.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційні скарги слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_11

ОСОБА_2