Ухвала суду № 65983862, 12.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/246/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Кравця Ю.І.,

суддів: Комлевої О.С., Журавльова О.Г.,

з участю секретаря судового засідання Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на заочне рішення Приморського районного судум.Одеси від 17.06.2014 року,

встановила:

24.12.2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою та уточненнями до неї, відповідно до яких просить суд стягнути на свою користь з ОСОБА_3 відшкодування майнової шкоди в розмірі 5663,15 грн.; компенсацію моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.; відшкодування у разі ушкодження здоровя за один рік, в розмірі 14616 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 18.12.2008 року вона їхала на маршрутному автобусі «Одеса-Ліпіцьке» під керуванням водія ОСОБА_3 в м.Ананьїв. Приблизно о 09:00 на 411 км автодороги М-05 Київ-Одеса сталося перекидання маршрутного автомобіля. Приватне підприємство «ТАНА» склало акт про факт нещасного випадку від 26.01.2009 року.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди здоровю позивачки були заподіяні пошкодження, в звязку із чим їй була надана перша допомога, та у той же день, 18.12.2008 року, ОСОБА_2 була перевезена до реанімаційного відділення Одеської обласної клінічної лікарні, де її було прооперовано та де вона перебувала з 18.12.08 року по 15.01.09 року. Відповідно до виписки-епікризу з історії хвороби №30321/1608, позивачці був поставлений наступний діагноз: політравма, закрита черепно-мозкова травма, перелом грудини,закритий чрезмищелковий перелом лівої плечової кістки зі зміщенням відломків, ускладнений фликтенами та невритом лівого ліктьового нерву, гематома правої тім'яної області, атеросклероз аорти, тахікардіальний синдром, СН 2А ст., артеріальна гіпертензія.

Після проведення операції, ОСОБА_2 постійно проходила лікування та знаходилася під наглядом лікарів в поліклініці № 29 м. Одеси. В звязку з отриманням в результаті ДТП травм позивачка майже 4 місяці була непрацездатна. В період відновлення після ДТП була вимушена проходити курс лікування в санаторії «Хмільник», Лермонтовському клінічному санаторії та в інших установах.

21.12.2009 року ОСОБА_2 знову було прооперовано, в звязку із заподіяними внаслідок ДТП травмами.

По факту ДТП слідчим відділом Іванівського РВУ МВД України в Одеській області порушено кримінальну справу, в якій ОСОБА_2 визнано потерпілою.

07.09.2011 року вироком Іванівського суду Одеської області ОСОБА_5 був визнаний винним та засуджений за скоєння злочину, передбаченого ч.2. ст. 286 Кримінального кодексу України. В рамках розгляду кримінальної справи судом цивільний позов не заявлявся.

Через ДТП 18.12.2008 року ОСОБА_2 витратила значну кількість грошей на ліки, консультації фахівців та санаторне лікування. Внаслідок дій перевізника 18.12.2008 року позивачці було заподіяно майнову шкоду в розмірі 5663,15 грн., що підтверджується платіжними документами.

Позивачка зазначає, що після ДТП, що сталося з вини відповідача, її ліва рука не функціонує, позивачка постійно відчуваю в ній біль. Щоб зменшити фізичні страждання вона потребує постійного лікарського масажу та фізпроцедур.

Після отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди травм, ОСОБА_2 стала інвалідом 3 групи безстроково.

Після ДТП у позивачки зявився страх перед транспортними засобами. Крім того, моральні переживання супроводжуються тим, що з моменту ДТП перевізник жодним чином не відшкодував майнову та моральну шкоду, що викликає відчуття відсутності справедливості. Все це супроводжувалося постійними стресами та переживання, болем та безсонням.

Заочним рішенням Приморського районного судум.Одеси від 17.06.2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди в розмірі 5663,15 грн., компенсацію моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн. та відшкодування у разі ушкодження здоровя за один рік у розмірі 14616 грн.

Ухвалою Приморського районного судум.Одеси від 09.11.2016 відмовлено у задоволені заяви представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Приморського районного судум.Одеси від 17.06.2014 року.

Не погоджуючись з рішеннями суду, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом процесуального права та не правильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевірившиматеріали справи, законністьі обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У судовому засіданні встановлено, що вироком Іванівського районного суду м. Одеси від 07.09.2011 року по справі №1-153/11 ОСОБА_3 визнаний винним в чиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 УК України. Цивільний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду згідно заяви потерпілої.

Під час розгляду вказаної кримінальної справи, судом встановлені обставини, які є преюдиціальними для розгляду даної справи, а саме те, що 18.12.2008, близько 9:00 годин, на 411км +500м автодороги Київ-Одеса, ОСОБА_3 керуючи технічно справним автомобілем «Мерседес Бенц» реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по правій смузі проїжджої частини в сторону м. Києва, в умовах ожеледиці, не врахував дорожню обстановку, погодні умови, не вибрав безпечну швидкість руху в результаті чого не впорався з керуванням, втратив контроль над транспортним засобом, перетнув зустрічні смуги руху і зїхав в дренажну траншею розташовану вздовж проїжджої частини, де трапилося перекидання автомобіля.

В результаті ДТП пасажири автомобіля отримали тілесні ушкодження, в тому числі ОСОБА_2, які згідно судово-медичної експертизи №29-Э/65 проведеної Іванівським відділом Одеського обласного бюро СМЕ, отримала тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили стійку втрату працездатності менш однієї третьої.

Дане ДТП перебуває у прямому причинному звязку з грубим порушенням ОСОБА_3 ОСОБА_6 дорожнього руху України, затверджених Кабінетом Міністрів України, а саме п.п. 1.3., 1.5., 12.1., 12.3. правил дорожнього руху України.

Факт заподіяння шкоди здоровю ОСОБА_2 підтверджується: довідкою начальника СВ Іванівського РВ ГУМВС України в Одеській області від 13.01.2009 року №54/109; актом від 26.01.2009 року Приватного підприємства «ТАНА» про факт нещасного випадку; довідкою дільничної лікарні смт. Радісне від 05.01.09 року про надання ОСОБА_2 першої медичної допомоги.

Відповідно до виписки-епікризу з історії хвороби Одеської обласної клінічної лікарні №30321/1608, ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділі з 18.12.2008 року по 15.01.2009 року. Діагноз: політравма, закрита черепно-мозкова травма, перелом грудини,закритий чрезмищелковий перелом лівої плечової кістки зі зміщенням відломків, ускладнений фликтенами та невритом лівого ліктьового нерву, гематома правої тім'яної області, атеросклероз аорти, тахікардіальний синдром, СН 2А ст., артеріальна гіпертензія. Травма отримана в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 18.12.2008 року в районі с. Радостне. У звязку з погіршенням самопочуття ОСОБА_2 була перевезена до реанімаційного відділення Одеської обласної клінічної лікарні, де її було прооперовано. Після стабілізації стану здоровя хвора була переведена до відділу травматології.

Як зазначає позивач та підтверджується письмовими доказами, після виписки з Одеської обласної клінічної лікарні, ОСОБА_2 проходила лікування та знаходилася під наглядом лікарів в поліклініці № 29 м. Одеси, проходила курс лікування в санаторії «Хмільник», Лермонтовському клінічному санаторії та в інших установах. (а.с. 14-20).

21.04.2009 року ОСОБА_2 була повторно прооперовано, в звязку із заподіяними внаслідок ДТП травмами, про що свідчить виписка-епікриз з медичної карти № 05973. (а.с. 14).

Відповідно до ст. 928 ЦК України відповідальність перевізника за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира, визначається відповідно до глави 82 цього Кодексу, якщо договором або законом не встановлена відповідальність перевізника без вини.

Згідно ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталося 18.12.2008 року, з вини ОСОБА_3, позивач ОСОБА_7 понесла матеріалі витрати, повязанні з відновленням здоровя, на загальну суму 5663,15 грн. Розмір матеріальних витрат підтверджується письмовими доказами, наданими позивачем.

Відповідно до ч.1 ст. 1195 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Згідно ч. 2. ст.1195 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір, відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Згідно абзацу 2 ч.1. ст. 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 24.12.2013 року.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 року №5515-VІ розмір мінімальної заробітної плати з 01.12.2013 року встановлений у розмірі 1218 грн.

Враховуючи зазначене суд першої інстанції погодився з розрахунком позивача про відшкодування шкоди завданої в результаті ушкодження здоров'я, одноразово за один рік у розмірі 14616,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Постановою Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року із змінами внесеним постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 25.05.2001 року та №1 від 27.02.2009 року, визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року із змінами внесеним постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 25.05.2001 року та №1 від 27.02.2009 року визначено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року із змінами внесеним постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 25.05.2001 року та №1 від 27.02.2009 року визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Районний суд в сукупності оцінивши доводи позивача щодо розміру відшкодування моральної шкоди та врахувавши, що після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача, ОСОБА_2 значний час перебувала на лікуванні, нею були перенесені численні операції, які супроводжувалися втратою часу на відновлення, позивачка втратила працездатність та стала інвалідом 3 групи безстроково, про що свідчить довідка МСЕК, дійшов до висновку про обґрунтованість розміру моральної шкоди, що підлягає стягнення з відповідача.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції апеляційна скарга не містить та доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Доводи апелянта що судом першої інстанції у порушенні діючого законодавства не було залучено до справи ПП «Тана», що є роботодавцем ОСОБА_8, та страховика, який складав поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності із власником мікроавтобуса, на якому була скоєна дорожньо-транспортна пригода, не заслуговують на увагу з огляду на те, що сам апелянт зазначає, що позов до вказаних осіб було заявлено та частково задоволено.

Крім того, колегія суддів зазначає, що потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобовязань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, чи роботодавця, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст.209,303,307,308,314,315,319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Приморського районного судум.Одеси від 17.06.2014 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.С.Комлева

ОСОБА_9