Ухвала суду № 65982580, 12.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/10223/16-ц Головуючий у І інстанції Жаріков О.В.Провадження № 22-ц/780/1561/17 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 52 12.04.2017

УХВАЛА

Іменем України

12 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради про визнання недійсним трудового контракту в частині терміну дії, визнання контракту безстроковим трудовим договором, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

у вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 07 грудня 2009 року наказом Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради №485-К ОСОБА_2 був призначений на посаду директора Дитячо-юнацького фізкультурно-спортивного клубу м. Білої Церкви Київської області, терміном з 07.12.2009 року по 30.08.2010 року за контрактом.

В подальшому контракт між ними неодноразово продовжувався: по 31.08.2011 року, згідно наказу №254-К від 31.08.2010 року; по 31.08.2012 року, згідно наказу №278-К від 29.08.2011 року; по 30.08.2013 року, згідно наказу №151-К від 01.06.2012 року; по 31.08.2014 року, згідно наказу №224-К від 30.08.2013 року. 02.09.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений новий контракт на строк з 02.09.2013 року по 31.08.2014 року.

Відповідно до п.6.1. цього контракту визначено, що зміни та доповнення до контракту вносяться шляхом підписання додаткових угод. Після закінчення дії контракту (31.08.2014), позивач продовжував належним чином виконувати функції директора ДЮФСК, при цьому жодних додаткових угод щодо продовження строку контракту сторонами не підписувалось, як і не укладалося іншого контракту на новий строк, хоча згідно наказу відповідача №129-К від 09.06.2015 року, останній приймав рішення про продовження строку дії контракту до 31.08.2016 року.

25.05.2016 року відповідач надіслав позивачу листа №351, в якому попередив про розірвання трудових відносин з 31.08.2016 року у зв'язку із закінченням дії трудового строкового договору (контракту).

30.08.2016 року відповідно до наказу відповідача №286-К, позивача було звільнено з посади директора ДЮФСК у зв'язку з закінченням терміну контракту згідно п.2 ст.36 КЗпП України, про що був внесений відповідний запис у трудову книжку позивача.

Позивач не погоджується з рішенням відповідача щодо його звільнення, вважає наказ про звільнення таким, що порушує його права закріплені Конституцією України та КЗпП України, прийнятим не у відповідності до чинного законодавства, що регулює трудові відносини, а тому, на думку позивача, даний наказ підлягає скасуванню.

Просив визнати недійсним трудовий контракт, укладений між Управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради та ОСОБА_2 від 02.09.2013 року в частині терміну дії; визнати контракт з ОСОБА_2 від 02.09.2013 року безстроковим трудовим договором; визнати недійсним та скасувати наказ Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради № 286-К від 30.08.2016 року про звільнення ОСОБА_2; поновити ОСОБА_2 на посаді директора Дитячо-юнацького фізкультурно-спортивного клубу м. Білої Церкви Київської області; стягнути з Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов'язати Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради відшкодувати ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

27.09.2016 року позивач уточнив позовні вимоги, де просив стягнути з Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 5168,33 грн. із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів.

13.10.2016 року позивач ще раз подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив: визнати недійсним трудовий контракт, укладений між Управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради та ОСОБА_2 від 02.09.2013 року в частині терміну дії; визнати контракт з ОСОБА_2 від 02.09.2013 року безстроковим трудовим договором; визнати недійсним та скасувати наказ Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради №286-К від 30.08.2016 року про звільнення ОСОБА_2; поновити ОСОБА_2 на посаді директора Дитячо-юнацького фізкультурно-спортивного клубу м. Білої Церкви Київської області; стягнути з Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6966,01 грн. із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів; зобов'язати Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради відшкодувати ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10 000грн. В подальшому позивач уточнив позов в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просили суд стягнути кошти в сумі 17 976,80 грн. на день ухвалення судом рішення.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та не обґрунтованість, а також висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та наявні недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не була надана належна оцінка наступним обставинам: перед тим як позивача було призначено на посаду директора ДЮСК, він працював керівником гуртка плавання на безстрокових умовах. Через укладання строкового контракту при переведені позивача з посади керівника гуртка на посаду директора ДЮСК відбулося зменшення рівня його соціальної захищеності, що суперечить вимогам Конвенції Міжнародної організації праці №158 (1982 року), ратифікованої Україною 04 лютого 1994 року.

Апелянт, зазначив, що після закінчення дії контракту 31.08.2014 року сторони не підписували жодної додаткової угоди щодо продовження дії контракту, а відповідні накази відповідача щодо продовження дії контракту не можуть вважатися додатковими угодами, оскільки є лише рішенням відповідача про намір укласти додаткову угоду та не відображають волю обох сторін правочину.

Крім того, апелянт вважає, оскільки позивач продовжував виконувати свої обов'язки після закінчення дії контракту, а відповідач не заперечував та мав намір продовжити трудові відносини, що підтверджується його наказами, зазначений контракт є продовженим на невизначений строк та набув статусу безстрокового трудового договору.

Також, всі заяви про продовження строку дії договору на короткостроковий термін були написані апелянтом під примусом. Керівництвом управління освіти та науки Білоцерківської міської ради в ультимативній формі була постановлена умова або написання заяв щодо продовження контракту на короткостроковий термін, або розірвання трудових відносин. Також, окрім примусу у позивача не було жодних інших мотивів щодо обмеження дій контракту до початку наступного навчального року, так як свою роботу позивач виконував належно ставлячись до неї не як до тимчасового працевлаштування, а як постійного довготривалого місця роботи.

Просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 грудня 2009 року наказом Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради №485-К ОСОБА_2 був призначений на посаду директора Дитячо-юнацького фізкультурно-спортивного клубу м. Білої Церкви Київської області терміном з 07.12.2009 року по 30.08.2010 року за контрактом, що не оскаржується відповідачем, та підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.

В подальшому контракт між сторонами неодноразово продовжувався: по 31.08.2011 року, згідно наказу №254-К від 31.08.2010 року, по 31.08.2012 року, згідно наказу №278-К від 29.08.2011 року; по 30.08.2013 року, згідно наказу №151-К від 01.06.2012 року.

02.09.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений новий контракт на строк з 02.09.2013 року по 31.08.2014 року, що підтверджується копією контракту з керівником навчального закладу, що є у комунальній власності територіальної громади міста Білої Церкви.

Відповідно до п.1.2 контракту, цей контракт є трудовим договором. На підставі контракту виникають трудові відносини між керівником та Управлінням освіти і науки.

Відповідно до п.6.1. контракту визначено, що зміни та доповнення до контракту вносяться шляхом підписання додаткових угод.

Згідно наказу відповідача №112-К від 19.06.2014 року, останній приймав рішення про продовження терміну дії контракту до 31.08.2015 року, на підставі заяви самого позивача та контракту, що підтверджується копією заяви позивача від 19.06.2014 року та копією вказаного наказу.

Згідно наказу відповідача №129-К від 09.06.2015 року, останній приймав рішення про продовження терміну дії контракту до 31.08.2016 року, на підставі заяви самого позивача та контракту, що підтверджується копією заяви позивача від 04.06.2014 року та копією вказаного наказу.

25.05.2016 року відповідач надіслав позивачу попередження №351, в якому попередив про розірвання трудових відносин з 31.08.2016 року у зв'язку із закінченням дії трудового строкового договору (контракту), на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. 30.08.2016 року відповідно до наказу відповідача №286-К позивача було звільнено з посади директора ДЮФСК у зв'язку з закінченням терміну контракту згідно п.2 ст.36 КЗпП України, про що був внесений відповідний запис у трудову книжку позивача.

Відповідно до п.6.2.3. Контракту, контракт припиняє дію з підстав, передбачених чинним законодавством та умовами цього контракту, зокрема з ініціативи Управління освіти і науки до закінчення строку дії контракту на умовах, передбачених законодавством.

Попередженням за №351 від 25.05.2016 року відповідач повідомив позивачу, що у зв'язку з закінченням терміну дії строкового трудового договору на умовах контракту, контракт не буде переукладеним чи продовженим на наступний термін.

В попередженні вказувалось, що трудові відносини з ОСОБА_2 будуть розірвані 31.08.2016 року, на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку із закінченням терміну дії трудового строкового договору (контракту).

Наказом №286-К від 30.08.2016 року позивача звільнено з займаної посади, на підставі п. 2 ст.36 КЗпП України, у зв'язку з закінченням терміну контракту.

Відповідно до п.6.2 Контракту, контракт припиняє свою дію з підстав, передбачених чинним законодавством та умовами цього контракту, а саме: згідно п.6.2.1 після закінчення строку дії контракту. При цьому начальник Управління освіти і науки і керівник закладу мають за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт продовжується або укладається на новий термін або припиняє дію у зв'язку із закінченням терміну дії.

Також встановлено, що, 19 червня 2014 року позивач звернувся з заявою до начальника управління освіти і науки Білоцерківської міської ради Петрика Ю.Ф., в якій просив останнього продовжити термін дії його контракту на посаді директора ДЮФСК з 01.09.2014 року по 31.08.2015 року. У відповідь на цю заяву було видано наказ №112-К від 19.06.2014 року, яким ОСОБА_2 продовжено термін дії контракту по 31.08.2015 року, на підставі його заяви та контракту. 04.06.2015 року позивач знову звернувся до відповідача з аналогічною заявою, в якій просив продовжити термін дії контракту з 01.09.2015 року по 31.08.2016 року, що і було зроблено наказом №129-К від 09.06.2015 року.

З огляду на це, слід дійти висновку, що сторони в такий спосіб визначились з тим, що укладений контракт продовжується на новий термін. Позивач висловлював своє бажання продовжити дію контракту, шляхом написання відповідної заяви, а відповідач, в свою чергу, приймав пропозицію та погоджувався з нею, про що свідчать відповідні накази.

Таким чином, слід дійти висновку, що сторони при продовженні дії контракту діяли у спосіб, передбачений п.6.2.1. контракту.

Пункт 6.1. контракту регламентує порядок внесення змін та доповнень до контракту. Таким чином, слід вважати, що маючи на меті змінити чи доповнити будь-який пункт контракту сторонам слід укладати додаткову угоду. В той же час, п.6.2.1 має більш вузьку та конкретну межу застосування, адже в ньому сторони погодили алгоритм дій лише на випадок припинення дії укладеного контракту. У вказаному пункті мова йде не про «додаткову угоду», як спосіб продовження на новий термін дії контракту у зв'язку з його закінченням, а про «угоду» сторін. Під «угодою» сторін слід розуміти дії, які б відображали спільну волю сторін на продовження цього контракту. Про досягнення угоди між сторонами свідчать наявні в матеріалах справи копії заяв позивача про продовження терміну дії контракту, та копії наказів відповідача про продовження терміну його дії.

З огляду на встановлені по справі обставини, суд вважав, що при зміні терміну дії контракту сторони діяли у спосіб, передбачений контрактом та без порушень приписів чинного законодавства.

Судом встановлено, що попередженням №351 від 25.05.2016 року, ОСОБА_2 попереджено, що контракт не буде переукладеним чи продовженим на наступний термін.

Наказом №286-К від 30.08.2016 року, позивача звільнено з посади у зв'язку з закінченням терміну контракту відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України.

Таким чином, звільнення позивача із займаної посади відбулося у відповідності до погоджених пунктів контракту та норм КЗпП України.

На окрему увагу заслуговує і те, що позивач просив суд визнати недійсним трудовий контракт, укладений між Управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради та ОСОБА_2 від 02.09.2013 року в частині терміну дії; визнати контракт з ОСОБА_2 від 02.09.2013 року безстроковим трудовим договором; визнати недійсним та скасувати наказ Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради №286-К від 30.08.2016 року про звільнення ОСОБА_2; поновити ОСОБА_2 на посаді директора Дитячо-юнацького фізкультурно-спортивного клубу м. Білої Церкви Київської області; стягнути з Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 976,80 грн. із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів; зобов'язати Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради відшкодувати ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., однак, не просив суд скасувати накази відповідача про продовження терміну дії контракту. Відсутність таких вимог лише підтверджує строковість укладеного контракту та те, що позивач усвідомлює хибність своєї правової позиції.

За викладених обставин, доводи позивача та представників позивача не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи в суді першої інстанції, і тому у задоволенні позову в частині: визнання недійсним трудового контракту, укладеного між Управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради та ОСОБА_2 від 02.09.2013 року в частині терміну дії; визнання контракту з ОСОБА_2 від 02.09.2013 року безстроковим трудовим договором; визнання недійсним та скасування наказу Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради №286-К від 30.08.2016 року про звільнення ОСОБА_2; поновлення ОСОБА_2 на посаді директора Дитячо-юнацького фізкультурно-спортивного клубу м. Білої Церкви Київської області; стягнення з Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу було відмовлено.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92, за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах (КТС). У будь-якому разі, безпосередньо в районних (міських) народних судах розглядаються заяви звільнених працівників про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, іншої громадської організації, а за заявами керівників підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), їх заступників, головних бухгалтерів підприємств, установ, організацій, їх заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, крім цього і спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Відповідно до п.1 Перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) інші трудові спори вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах. (Абзац другий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України №4 (v0004700-94) від 01.04.94 ). Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України в п.8 постанови від 1 листопада 1996 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до положень ст.23 КЗпП України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Як передбачено у п.2 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно п.п.2,3 ст. 3 КЗпП України, трудовий договір може бути: на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до ст.39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

За загальним правилом трудовий договір повинен укладатися на невизначений строк. Строковий трудовий договір відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України укладається лише у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

В зв'язку з цим, колегія суддів звертає увагу на п.3 ст.54 Закону України «Про освіту», де передбачається, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

Посада директора віднесена до переліку посад педагогічних працівників (постанова КМУ №963 від 14.06.2000 року «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників»).

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у ст.21 КЗпП України, закріплено законодавчо визначене поняття трудового договору у формі контракту, де визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 ЦК України).

Наявний в матеріалах справи Контракт від 02.09.2013 року, укладений між сторонами, містить підпис позивача та уповноваженого представника відповідача, які не заперечують проти того, що ними підписувався та виконувався такий контракт. За таких обставин, слід вважати, що сторони погодили усі істотні умови цього контракту, в тому числі пов'язані із строком його дії. Підписавши контракт, позивач ОСОБА_2 використав своє конституційне право на працю, надане йому законодавцем у ст.43 Конституції України, оскільки вільно погодився працювати на умовах передбачених контрактом.

У п.6.1 вказаного контракту, сторони погодили, що зміни та доповнення до цього контракту вносяться шляхом підписання додаткових угод.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2014 року позивач звернувся з заявою до начальника управління освіти і науки Білоцерківської міської ради Петрика Ю.Ф., в якій просив останнього продовжити термін дії його контракту на посаді директора ДЮФСК з 01.09.2014 року по 31.08.2015 року. У відповідь на цю заяву було видано наказ №112-К від 19.06.2014 року, яким ОСОБА_2 продовжено термін дії контракту по 31.08.2015 року, на підставі його заяви та контракту.

04 червня 2015 року позивач знову звернувся до відповідача з аналогічною заявою про продовження терміну дії контракту з 01.09.2015 року по 31.08.2016 року, в якій просив продовжити термін дії контракту з 01.09.2015 року по 31.08.2016 року, що і було зроблено наказом №129-К від 09.06.2015 року та продовжено термін дії контракту до 31.08.2016 року, на підставі його заяви та контракту.

Відповідно до ч.1,2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді