Ухвала суду № 65982515, 13.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 356/2119/16-ц Головуючий у І інстанції Голік Г. К.Провадження № 22-ц/780/2139/17 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 1 13.04.2017

УХВАЛА

Іменем України

13 квітня 2017 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Верланова С.М.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Березанського міського суду Київської області від 07 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області, Березанської міської ради Київської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду із вказаним вище позовом, який мотивували тим, що у 1995 році позивача ОСОБА_2, який на той часпрацював в органах міліції, було переведено з посади старшого оперуповноваженого карного розшуку Баришівського РВ ГУ МВС України в Київській області на посаду начальника карного розшуку Березанського МВ ГУ МВС України в Київській області. Рішенням виконкому Березанської міської ради № 307 від 10 серпня 1999 року було вирішено виділити ОСОБА_2 ордер на службовий 2-х кімнатний будинок по АДРЕСА_1, жила площа 29,6 кв.м., склад сім'ї 4 чоловіки. На підставі цього рішення виконком Березанської міської ради видав ОСОБА_2 на сім'ю з 4 чоловік ордер № НОМЕР_1 від 17 серпня 1999 року на право зайняття службового жилого приміщення по АДРЕСА_1.

Зазначали, що вказаний житловий будинок раніше належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 18 лютого 1998 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Оскільки спадкоємців ні за законом, ні за заповітом у померлої не було, то 08 жовтня 1998 року фінансовий відділ Березанської міської ради звернувся до Березанської державної нотаріальної контори, яка 12 жовтня 1998 року видала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого житловий будинок по АДРЕСА_1 перейшов у власність держави в особі Березанського фінансового відділу.

Після отримання ордеру вони на законних підставах вселилися у житловий будинок по АДРЕСА_1, тобто добросовісно заволоділи і користувалися ним увесь період проживання в ньому. Рішенням виконавчого комітету Березанської міської ради № 151 від 31 жовтня 2001 року житловий будинок був виведений з розряду службових.

Посилалися, що із серпня 1999 року і по даний час, тобто більше сімнадцяти років вони проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1. Весь цей час вони добросовісно, відкрито і безперервно володіють усім житловим будинком та надвірними будівлями і спорудами, утримують їх у належному стані, сплачують усі необхідні комунальні платежі. Ніяких претензій з боку третіх осіб стосовно їхнього володіння та користування нерухомим майном їм не надходило. У 2015 році при приватизації земельної ділянки виявилося, що житловий будинок по АДРЕСА_1 належить Броварській об'єднаній державній податковій інспекції на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було видане 10 березня 2000 року Березанською державною нотаріальною конторою Київської області. Вважають, що вони мають право на набуття займаного житлового будинку власність за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, бо вони відкрито і добросовісно володіють даним майном із 1999 року, у зв'язку з чим просили визнати за кожним з них право власності на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 Київської області.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 07 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким їх позов задоволити в повному обсязі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивують безпідставністю посилань на роз'яснення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Вважають хибними висновки суду про те, що спірний будинок використовується ними на умовах найму, а тому питання набуття ними права власності на житло має вирішуватися в порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати рішення суду першої інстанції з наведених у скарзі підстав та ухвалити нове, яким вимоги позивачів задоволити у повному обсязі.

Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали заяви про розгляд справи у їх відсутність, апеляційну скаргу підтримали просили задоволити.

Відповідачі належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для визнання за позивачами права власності на займане ними житло у вигляді будинку за набувальною давністю на підставі ст.344 ЦК України.

При цьому суд виходив з того, що позивачі користуються спірним житлом на умовах найму і не надали доказів факту добросовісного заволодіння ними як фізичними особами чужим майном, що унеможливлюєзадоволення позову.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Зі змісту ст.344 ЦК України випливає, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випаду при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Аналогічні роз'яснення містить п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору найму, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 Київської області, на підставі свідоцтва про право власності від 18 лютого 1998 року належав ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У зв'язку із відсутністю у померлої спадкоємців як за законом, так і за заповітом спадкове майно у вигляді будинку відповідно до приписів ст.555 ЦК УРСР 1963 року перейшло у власність держави в особі Броварської об'єднаної державної податкової інспекції, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 10 березня 2000 року Березанською державною нотаріальною конторою Київської області.

Також судом встановлено, що рішенням виконкому Березанської міської ради № 307 від 10 серпня 1999 року було вирішено виділити ОСОБА_2 ордер на службовий 2-х кімнатний будинок по АДРЕСА_1, жила площа 29,6 кв.м., склад сім'ї 4 чоловіки. На підставі цього рішення виконком Березанської міської ради видав ОСОБА_2 на сім'ю з 4 чоловік ордер № НОМЕР_1 від 17 серпня 1999 року на право зайняття жилого приміщення по АДРЕСА_1.

Вказаний будинок перебуває на балансі Комунального підприємства «Житлово-побутове підприємство», заборгованість по квартирній платі відсутня, що стверджується довідками (а.с.28,89).

За таких обставин, з огляду на те, що спірний будинок належить на праві власності державі, а позивачі вселилися до спірного житла на підставі ордеру і займають жиле приміщення на умовах договору найму жилого приміщення, суд прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність факту добросовісного заволодіння позивачами чужим майном, і як наслідок відсутністьпередбачених ст.344 ЦК України підстав для визнання за позивачами права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для визнання за позивачами права власності на спірну квартиру за набувальною давністю не грунтуються на вимогах закону, поскільки за змістом ст.344 ЦК України за набувальною давністю може бути отримано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем. Як вище вказувалося спірний будинок належить на праві власності державі, про що відомо позивачам, які отримали житло в порядку визначеному Житловим кодексом України і мешкають у спірній квартирі на умовах договору житлового найму, що у свою чергу виключає добросовісність володіння, а свідчить про користування майном на договірних засадах.

Посилання апелянтів у скарзі на помилковість висновків суду про те, що вони користуються спірним будинком на умовах найму, бо такий договір не укладався, колегія суддів вважає необгрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що позивачі вселилися і набули права користування спірним житлом в порядку визначеному Житловим кодексом України на підставі рішення виконкому Березанської міської радита ордера.

Згідно ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинку державного житлового фонду здійснюєтся відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера.

Відсутність письмового договору найму житла, отриманого за ордером, не свідчить про відсутність між сторонами правовідносини найму щодо цього житла.

Отже, спірне майно є власністю держави і вирішення питання про набуття у власність такого житлового приміщення відбувається за нормами житлового законодавства в порядку приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», які є спеціальними нормами, а не у відповідності до положень ст.344 ЦК України, як помилково вважають позивачі.

Суд першої інстанції дав вірну оцінку цим обставинам у рішенні.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності посилань суду на роз'яснення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» необгрунтовані. Суд першої інстанції правильно застосував вказані роз'яснення і послався на них, що передбачено діючим законодавством.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 07 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: