Ухвала суду № 65980917, 10.04.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8192/15-ц

Провадження № 22-ц/779/30/2017

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Василишин Л.В., Пнівчук О.В.,

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 вересня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 22 травня 2014 року померла її рідна сестра ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.

Зазначала, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті сестри, оскільки чоловік спадкодавця помер у 2012 році, а дітей у них не було. Бажаючи прийняти спадщину, вона звернулася в Першу Івано-Франківську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, однак довідалася про те, що за життя сестра заповіла належну їй квартиру своєму племіннику ОСОБА_3 відповідачу по справі.

Вказувала, що протягом літнього життя сестри, вона постійно займалася її утриманням та постійно допомагала їй, проте, після смерті чоловіка спадкодавця відповідач забрав останню до себе додому та нібито здійснював догляд за нею, проте, насправді не здійснював жодного догляду за нею, залишивши її одну дома.

Посилаючись на те, що у сестри починаючи з 80-го року життя постійно проявлялися порушення психічного стану, у звязку з чим спостерігалося порушення сприйняття, мислення, емоцій, інтелекту та памяті, постійно змінювалося відношення до життя, суспільства та самої себе, крім того, вона постійно забувала те, що нещодавно робила, а тому на час складання заповіту спадкодавець не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_2 посилається на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставин справи та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що постановляючи оскаржуване рішення судом не було враховано, що під час вчинення та посвідчення заповіту не було дотримано таких вимог до правочину як вільне волевиявлення його учасника, яке повинно відповідати його внутрішній волі.

Судом не було надано оцінці тому факту, що в момент складання заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки, починаючи з 80-го року життя, в неї постійно проявлялися порушення психічного стану.

Постановляючи оскаржуване рішення, судом не взято до уваги покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які підтверджували те, що протягом всього літнього життя сестри вона постійно займалася її утриманням та постійно допомагала їй. Після смерті чоловіка спадкодавця, відповідач забравши її до себе у село, залишив її одну дома, не утримував її, вона ходила неохайна.

Зазначала, що оскільки сестра за життя завжди говорила, що квартира перейде їй у спадок, тому даний заповіт якщо і був складений то під впливом обману, помилки або ж в момент його вчинення сестра не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Крім того, заповіт був складений в той час, коли помер чоловік ОСОБА_4, а тому остання перебувала у стані нервового потрясіння, чим скористався відповідач.

Вказує, що у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі, однак судом було допитано в якості свідка нотаріуса, яка посвідчувала заповіт.

У звязку з наведеним, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з вищенаведених підстав.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_8 апеляційну скаргу заперечили, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2014 року померла ОСОБА_4, яка була рідною сестрою позивачки ОСОБА_2 та тіткою відповідача ОСОБА_3

04 вересня 2014 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті сестри ОСОБА_4, а 23 вересня 2014 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернувся відповідач ОСОБА_3

Судом установлено, що 14 листопада 2012 року ОСОБА_4 було складено заповіт, яким належну їй квартиру АДРЕСА_2 вона заповіла ОСОБА_3

Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 3393.

З тексту заповіту вбачається, що зміст ст.ст. 1233-1236, 1241, 1245, 1247-1248, 1254, 1257, 1307 ЦК України нотаріус заповідачу розяснив. На прохання заповідача ОСОБА_4 текст заповіту викладений за допомогою технічного засобу, до підписання його спадкодавцем був прочитаний нею вголос та був підписаний власноручно.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалася на те, що її сестра ОСОБА_4 в момент посвідчення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки починаючи з 80-го року життя у неї постійно проявлялися порушення психічного стану, у звязку з чим спостерігалося порушення сприйняття, мислення, емоцій, інтелекту та памяті, постійно змінювалося відношення до життя, суспільства та самої себе.

Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоровя, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

На підставі ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобовязаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Таким чином, належним та допустимим доказом перебування фізичною особи у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути відповідна судово-психіатрична (посмертна судово-психіатрична) експертиза, яка має оцінюватись у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 212 ЦПК України.

З врахуванням того, що судом першої інстанції у призначенні посмертної судово-психіатричної експертизи було відмовлено, по клопотанню апелянта, ухвалою апеляційного суду від 30 листопада 2016 року по справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Івано-Франківській обласній психоневрологічній лікарні № 3.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 348/2016 від 30 грудня 2016 року вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час складання 14 листопада 2012 року заповіту на імя ОСОБА_3 в силу свого психічного здоровя здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Стан здоровя (соматичний) та вік не впливають на здатність фізичною особою усвідомлювати свої дії та керувати ними.

З показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_5 допитаних в суді першої інстанції вбачається, що за життя чоловіка спадкодавця позивачка допомагала своїй сестрі по господарству (побілити, зварити їжу), а після смерті чоловіка відповідач забрав її до себе в с. Тязів, бо вона склала на нього заповіт.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_14 пояснили, що ОСОБА_4 за життя була адекватною, психічно здоровою людиною. Про свій намір скласти заповіт на племінника вона повідомила після похорону чоловіка. ОСОБА_15 займався похованням чоловіка ОСОБА_4, опікувався нею, оплачував лікування після проведеної операції та здійснив поховання спадкодавця.

Таким чином, оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що за обставин, коли не встановлено неспроможність заповідача у момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій і керувати ними, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що підстав для визнання заповіту недійсним немає.

Належних доказів в силу вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України на підтвердження того, що волевиявлення ОСОБА_4 під час складання заповіту не було вільним і не відповідало її волі, не надано, а посилання апелянта на те, що при складанні заповіту було застосовано обман, або такий вчинений під впливом помилки матеріалами справи не доведено.

Посилання апелянта на те, що судом не було надано оцінки показам свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які підтвердили в суді факт утримання та здійснення нею догляду за сестрою та факт неналежного догляду зі сторони відповідача не заслуговують на увагу, оскільки показами свідків не було підтверджено неспроможність ОСОБА_4 в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про необхідність призначення по справі повторної комісійної судової експертизи.

Відповідно до п.6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обовязковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

При цьому жодних доказів, які б спростовували висновок експерта № 348/2016 від 30 грудня 2016 року суду не були надані.

А тому, виходячи з точки зору повноти й обєктивності експертного дослідження у сукупності з іншими наявними у справі доказами, висновок експертизи не містить ймовірних висновків та на основі аналізу документів однозначно доведено, що ОСОБА_4 на час складання заповіту здатна була усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 вересня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_16