Рішення № 65978882, 12.04.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/15966/16-ц

Провадження № 2/161/1021/17

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого-судді Кирилюк В.Ф.

при секретарі Турук І.Р.

з участю :

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Тарасове, вул. Поліська, 4, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 236,0 кв.м, житловою площею 156,1 кв. м, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 254437307228 та на земельну ділянку площею 0,1100 га, кадастровий номер 0722881000:03:001:0089, виділену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яке належить на праві власності ОСОБА_5

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 19.06.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі відділення № 2 Рівненської філії та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 92/08-1/02, за умовами якого останньому було надано кредит в сумі 150000 доларів США на строк до 16.06.2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,8 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 19.06.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, за умовами якого, остання передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: цілий житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 236,0 кв. м, житловою площею 156,1 кв.м, який знаходиться в с.Тарасове по вул.Поліській,4 Луцького району та земельну ділянку площею 0,1100 га, кадастровий номер 0722881000:03:001:0089, виділену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за цією ж адресою.

На даний час вказане нерухоме майно належить відповідачу ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 25.12.2013 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року у справі №0308/1715/2012 було стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 заборгованість за кредитним договором в розмірі 188 638,16 доларів США. Цим же рішенням в частині звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено, оскільки будинок та земельна ділянка вибули з власності ОСОБА_7, яка на той час не була іпотекодавцем.

Станом на день подання даної позовної заяви рішення Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року у справі №0308/1715/2012 не виконане у звязку із чим банк вважає за необхідне реалізувати своє право звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог за кредитним договором.

Позивач вважає, що звернути стягнення на будинок та земельну ділянку слід з відповідача ОСОБА_5, до якого перейшло право власності на будинок та земельну ділянку і який, згідно ст. 23 Закону України «Про іпотеку» набув статусу іпотекодавпя за іпотечним договором.

Посилаючись на ст.23 Закону України «Про іпотеку» позивач вважає, що ОСОБА_5, до якого перейшло право власності на будинок та земельну ділянку набув статусу іпотекодавця та має всі його права та обов'язки, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за позичальника ОСОБА_6 за кредитним договором.

Покликаючись на викладені обставини, просить звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №92-08/02 від 19.06.2008 року, посвідченим 19.06.2008 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим номером 5667, а саме: на житловий будинок загальною площею 236,0 кв.м, житловою площею 156,1 кв.м, який знаходиться в с. Тарасове по вул. Поліській, 4 Луцького району Волинської області та на земельну ділянку площею 0,1100 га, кадастровий номер 0722881000:03:001:0089, виділену для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою с. Тарасове Луцького району Волинської області та належить ОСОБА_5, шляхом надання ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» права продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві та надання права отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки та будь-яких інших документів, необхідних для його продажу, при цьому встановити початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності під час продажу предмета іпотеки та стягнути з відповідача в користь позивача понесені по справі судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечив. Важає, що ст.23 Закону України «Про іпотеку» в даному випадку застосовуватись не може, оскільки право власності на нерухоме майно від ОСОБА_7 нікому не переходило, а було поновлено згідно рішення Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року за ОСОБА_11, який відчужив це майно без обтяжень іпотекою ОСОБА_12, який в подальшому подарував його ОСОБА_5 Представник відповідача посилався також на встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду від 25.03.2013 року у справі №0308/19985/12 обставини щодо звільнення будинку та земельної ділянки від будь-яких обмежень та обтяжень на законній підставі - судового рішення від 04.07.2012 року. Вказує також, що до цього часу відомості про обтяження будинку та земельної ділянки іпотекою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Договір купівлі продажу будинку між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 недійсним не визнано, отже ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. У задоволенні позову просить відмовити.

Відповідач надав суду клопотання про застосування до вирішення спору позовної давності, яке було підтримане в судовому засіданні його представником та представником третьої особи. Клопотання відповідач обґрунтував тим, що 18.05.2009 року банк змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором, пред'явивши вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором. На думку відповідача, представників відповідача та третьої особи, в будь-якому випадку відлік позовної давності слід відраховувати з 04.07.2012 року, коли після перегляду апеляційним судом набрало законної сили рішення Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року у справі №0308/1715/2012 в частині стягнення усієї суми заборгованості за кредитним договором. З 04.07.2012 року по 29.11.2016 року (дату подання позову) ПАТ «УКРГАЗБАНК» не зверталось ні до ОСОБА_7, ні до відповідача ОСОБА_5 з позовом про звернення стягнення на житловий будинок та земельну ділянку. З врахуванням вимог ст.266 ЦК України та враховуючи сплив строку позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором, відповідач просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності і до додаткової вимоги банку про звернення стягнення на заставлене майно.

Крім того, рішенням Луцького міськрайонного суду від 25.02.2013 року у справі №0308/19985/12, що набрало законної сили 19.04.2013 року банку відмовлено у зверненні стягнення на предмет іпотеки будинок та земельну ділянку. А з 19.04.2013 року по 29.11.2016 року (дату подання позов) ПАТ «УКРГАЗБАНК» не зверталось з аналогічним позовом ні до ОСОБА_7, ні до відповідач ОСОБА_5

Представник третьої особи ОСОБА_7 - ОСОБА_3, посилаючись на вимоги ч.З ст.61 ЦПК України, просив суд врахувати обставини, встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду від 25.03.2013 року у справі №0308/19985/12, а саме, те, що на час відчуження спірного майна договір іпотеки був визнаний недійсним на підставі рішення суду; на момент укладення договору купівлі-продажу від 19.07.2012 року ОСОБА_7 не була іпотекодавцем нерухомого майна та могла реалізувати право власника щодо вільного володіння, користування і розпорядження майном; звернути стягнення на зазначене нерухоме майно неможливо, оскільки спірне майно вибуло із власності відповідача ОСОБА_7; на час розгляду даної справи право власності на це майно перейшло до іншої особи, яка жодних договорів із банком не укладала.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

З матеріалів справи, пояснень представників сторін, третьої особи судом встановлено, що згідно п.1.1 кредитного договору від 19.06. 2008 року позивач надав ОСОБА_6 кредит в розмірі 150000 доларів США на строк до 16.06.2028 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,8 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 19.06.2008 року було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: цілий житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 236,0 кв.м, житловою плошею 156,1 кв.м, який знаходиться в с.Тарасове, вул.Поліська, 4 Луцького району Волинської області, шо належить іпотекодавцю на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_13 07.03.2008 року за №255, зареєстрованого у КП ВОБТІ 09.04.2008 року згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 18112216 та земельну ділянку площею 0,1100 га, кадастровий номер 0722881000:03:001:0089, виділену для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташована в с.Тарасове Луцького району та належить іпотекодавцю ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 316743, виданого управлінням земельних ресурсів у Луцькому районі 15.04.2008 року на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Луцького нотаріального округу ОСОБА_13 07.03.2008 року за №557 та зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №0101080760020.

На підставі договору іпотеки приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_10 19.06.2008 року у Державному реєстрі іпотек зареєстровано запис за реєстраційним номером 7413885, контрольна сума ГДГД6БОА7А, про обтяження іпотекою житлового будинку та земельної ділянки, які є предметом іпотеки згідно договору іпотеки, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано запис за реєстраційним номером 7413846, контрольна сума Е07ГБГА1ЕД про заборону відчуження житлового будинку та земельної ділянки, які є предметом іпотеки згідно договору іпотеки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року у справі №0308/1715/2012 позов ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» було задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заборгованість за кредитним договором № 92/08-І/02 від 19.06.2008 року в розмірі 188 638,16 доларів США, з них: 128750,00 доларів США - строкова заборгованість за кредитом, 1 115,29 доларів США - строкова заборгованість за процентами, 17499,72 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 41273,15 доларів США - прострочена заборгованість за процентами та пеню в розмірі 184142,28 грн. У задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Позов третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_11 було задоволено повністю: визнано недійсним договір, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, посвідчений 07.03.2008 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим номером №555; скасовано рішення реєстратора КП ВОБТІ від 09.04.2008 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на житловий будинок за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Тарасове, вул.Поліська, 4, що зареєстроване у електронному реєстрі реєстру прав власності на нерухоме майно за №18112216, кад.№171; зобов'язано КП ВОБТІ поновити державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Тарасове, вул. Поліська, 4 за ОСОБА_11; визнано недійсним договір іпотеки №92-08/02, посвідчений 19.06.2008 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_10 за реєстровим номером 5667; зобов'язано приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_10 виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 7413885, контрольна сума ГДГД6БОА7А про обтяження іпотекою житлового будинку та земельної ділянки; зобов'язано приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_10 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про заборону на відчуження житлового буднику та земельної ділянки.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 04.07.2012 року рішення Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року в частині стягнення заборгованості а кредитним договором було залишено без змін.

В подальшому рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.10.2012 року рішення Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 04.07.2012 року в частині задоволення позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_11 було скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_11 відмовлено, рішення Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 04.07.2012 року в частині відмови у задоволенні вимог АБ «УКРГАЗБАНК» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та направлено справу в цін частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 25.02.2013 року у справі №0308/19985/2012 за позовом банку до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено. При цьому судом було встановлено, що на час переходу права власності на будинок від ОСОБА_7 до ОСОБА_12 будинок не перебував під обтяженням та не був предметом іпотеки. На момент укладення договору купівлі-продажу від 19.07.2012 року ОСОБА_7 не була іпотекодавцем нерухомого майна і не повинна була отримувати згоду ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» на відчуження будинку. Даний правочин є реалізацією власником права розпорядження своїм майном. ОСОБА_12, придбаваючи за договором купівлі-продажу житловий будинок, який вже не був предметом іпотеки, набув право власності на нього як добросовісний набувач на підставі ст.ст. 330, 388 ЦК України і його право власності є непорушним в силу статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виходячи з вищенаведеного, зверненням стягнення на майно, яке належить не відповідачу, а третій особі, буде порушуватись правомірно набуте право цієї особи на свою власність. Крім того, на момент розгляду справи договір купівлі- продажу від 19.07.2012 року (відповідно до ст.12 Закону України «Про іпотеку») будь-ким не оскаржений, а тому є дійсним. При цьому, суд критично оцінює доводи представника позивача про те, що ОСОБА_12 набув статусу іпотекодавця і зобов'язаний нести відповідальність у зв'язку з невиконанням позичальником ОСОБА_6 умов кредитного договору, оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку не визнавався недійсним сторонами чи іншими заінтересованими особами, а тому до ОСОБА_12 не перейшли права та обовязки іпотекодавця за договором, що був укладений між колишнім власником майна ОСОБА_7 та позивачем ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК». На час укладення договору купівлі-продажу від 19.07.2012 року майно ОСОБА_7 було звільнено від будь-яких обмежень та обтяжень на підставі судового рішення від 04.07.2012 року. ОСОБА_7, здійснюючи розпорядження нерухомим майном шляхом його продажу ОСОБА_12, діяла правомірно та у відповідності з нормами чинного законодавства, які не передбачають обмеження власника у здійсненні ним права власності в даний спосіб.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 19.04.2013 року рішення Луцького міськрайонного суду від 25.02.2013 року було залишено без змін. Апеляційний суд Волинської області встановив, що на виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року, залишеного без змін рішенням апеляційного суду Волинської області від 04.07.2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_11 було виключено з Державного реєстру іпотек і з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відповідні записи про обтяження іпотекою спірного нерухомого майна і записи щодо заборони відчуження даного нерухомого майна, поновлено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_11, який 19.07.2012 року на підставі договору купівлі-продажу відчужив належне йому на праві власності нерухоме майно ОСОБА_12, який в свою чергу, зареєстрував своє право власності на житловий будинок, про що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно зроблені відповідні записи, що стверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Таким чином, на момент розгляду судом першої інстанції справи за позовом банку про звернення стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно, на яке просить звернути стягнення позивач, вибуло із володіння відповідача ОСОБА_7, яка укладала з банком договір іпотеки, тому підстави для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні.

Посилання позивача на неправомірне відчуження спірного майна без дозволу іпотекодержателя не заслуговують на увагу, оскільки на час відчуження спірного майна договір іпотеки був визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Суд не приймає до уваги також доводи представника позивача про те що набувач спірного майна ОСОБА_12 набув статусу іпотекодавця і зобовязаний нести відповідальність за невиконання позичальником своїх зобовязань за договором кредиту, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, який був предметом іпотеки, на підставі рішення суду договір іпотеки був визнаний недійсним і зазначене нерухоме майно було звільнено від обтяження і від заборони його відчуження.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.09.2013 року рішення Луцького міськрайонного суду від 25.02.2013 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 19.04.2013 року змінено, виключено із мотивувальних частин зазначених судових рішень висновок про те, що ОСОБА_12 не набув статусу іпотекодавця та на час придбання ним майна воно не перебувало в іпотеці, в іншій частині зазначені судові рішення залишено без змін.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки

Згідно ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підтягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про іпотеку» взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав є обовязковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації .

Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо автоматичного поновлення обтяження майна іпотекою після скасування рішення суду про недійсність іпотечного договору, оскільки відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вноситься запис про скасування державної реєстрації речових прав.

Посилання відповідача на висновок Верховного Суду України у постанові від 27.05.2015 року по справі №6-332цс16 суд до уваги не приймає, оскільки у цій справі судами було встановлено, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся від іпотекодавця до відповідача, а не від іншої особи, за якою право власності було поновлено судом з прийняттям державним реєстратором відповідних рішень, які ніким не скасовані.

Крім того, всупереч вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» після скасування рішення суду про недійсність договору іпотеки позивачем не було вчинено жодних дій для відновлення державним реєстратором первинного запису про обтяження майна іпотекою.

Згідно ст.5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

На основі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ст.23 Закону України «Про іпотеку», оскільки переходу права власності на нерухоме майно від ОСОБА_7 як від іпотекодавця ні до кого не відбулось. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 25.02.2013 року було припинено право власності ОСОБА_7 на будинок та будь-які обтяження щодо нього. Цим же рішенням суду право власності на будинок було поновлено за ОСОБА_11, тобто виникло шляхом прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію його права власності за рішенням суду від 25.02.2013 року.

В подальшому право власності на будинок перейшло від ОСОБА_11 до ОСОБА_12В згідно договору купівлі-продажу від 19.07.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_10 за №1939. При цьому з договору купівлі-продажу від 19.07.2012 року вбачається, що будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1100 га, кадастровий №0722881000:03:001:0089. Відповідно до п.1.4 цього договору факт відсутності заборон відчуження будинку перевірено нотаріусом згідно витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 19.07.2012 року №369971101.

Після оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_12 відчужив будинок та земельну ділянку ОСОБА_5 на підставі договорів дарування посвідчених приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_14 25.12.2013 року за №1654 та №1657.

При цьому, зі змісту п.2 договору дарування земельної ділянки вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу будинку від 19.07.2012 року ОСОБА_12 оформив Державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд серії ЯМ №484994, виданий Боголюбською сільською радою 25.07.2012 року та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за №072280001010399.

Посилання відповідача на ст.120 ЗК України суд до уваги не приймає та не може бути застосовано до предмету даного спору, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку» земельна ділянка не може бути самостійним предметом іпотеки окремо від розташованих на ній будівель та споруд.

Всупереч вимог ст.ст. 4, 5 Закону України «Про іпотеку» на момент укладення між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 договору купівлі - продажу від 19.07.2012 року та між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 договорів дарування від 25.12.2013 року, обтяження нерухомого майна іпотекою не було зареєстровано у встановленому законом порядку. Вказана обставина підтверджується інформаційною довідкою від 16.03.2016 року №55224510.

Таким чином, суд приходить до висновку про набуття відповідачем ОСОБА_5 права власності на будинок та земельну ділянку без обтяження їх іпотекою, що відповідає обставинам, встановленим щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_11 у рішеннях Луцького міськрайонного суду від 25.02.2013 року та апеляційного суду Волинської області від 19.04.2013 року.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На основі викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

За змістом ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність згідно ст.257 ЦК України встановлена тривалістю у три роки. Таким чином, до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки.

Відповідно до п.1.5 кредитного договору строк (термін) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим договором, вважається таким, що настав у разі настання строку/терміну, визначеного п. 1.1 цього договору, а також за рішенням Банку у разі (незалежно від настання строку/терміну, визначеного п.1.1 цього договору, або строків/термінів часткової сплати кредиту та/або сплати процентів, встановлених цим договором) неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно цього договору та зокрема зобов'язань, передбачених п.3.3 цього договору та/або у разі прострочення (включаючи одноразове прострочення) строків/термінів сплати процентів та/або часткового погашення кредиту згідно умов цього договору.

Відповідно до п.5.8 кредитного договору строк позовної давності за цим договором встановлюється сторонами в три роки.

Відповідно до п.3.1.6 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку одноразової чи неодноразових прострочок позичальником сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту іпотекодержателю, використання кредиту не за цільовим призначенням або порушення інших умов кредитного договору, а також у випадку порушення іпотекодавцем (третьою особою) умов зберігання або експлуатації чи страхування предмета іпотеки, порушення умов цього договору щодо розпорядження предмету іпотеки - незалежно від настання строку виконання по кредитному договору, порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності позичальника або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконана кредитного договору, якщо іпотекодержатель і наступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

При цьому, відповідно до п.6.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки якщо у момент настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу за кредитом) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлені кредитним договором строки; порушення іпотекодавцем (позичальником) обовязків за цим та/або кредитним договором та невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання зобовязання за кредитним договором.

Судом встановлено, що у зв'язку із невиконанням позичальником та поручителями письмових вимог банку від 18.05.2009 року про усунення порушення умов кредитного договору, банк 11.01.2010 року звернувся з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8В,. ОСОБА_9 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставне (іпотечне) майно.

Частиною 5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно).

Отже, пред'явивши 11.01.2010 року до суду позов про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, банк відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.

Тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки розпочався з наступного дня після звернення з відповідним позовом банку до суду, тобто з 12.01.2010 року.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах №6-1174цс16 від 02.11.2016 року, №6-2251цс16 від 02.11.2016 року, №6-900цс16 від 16.11.2016 року.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається предявленням особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 28.03.2012 року позов банку в частині стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено. Вказане рішення в цій частині було залишене без змін рішенням апеляційного суду Волинської області від 04.07.2012 року.

Тому перебіг позовної давності за вимогами банку про звернення стягнення на предмет іпотеки розпочався заново з 05.07.2012 року - наступного дня після набрання рішенням суду про стягнення усієї суми заборгованості за кредитним договором та закінчився 05.07.2015 року.

Судом встановлено та не заперечується представником позивача, що з 05.07.2012 року по 29.11.2016 року - дату подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ «АБ «УКРГАЗБАНК» не зверталось з позовом до ОСОБА_7 чи до нового власника будинку ОСОБА_5 з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі ст.ст. 182, 256, 334, 512-519, 572-575, 1050 ЦК України, ЗУ Про іпотеку», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки вімовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду В.Ф. Кирилюк