Ухвала суду № 65974882, 11.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/2530/15-ц Головуючий у І інстанції Карабаза Н. Ф.Провадження № 22-ц/780/2079/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 11.04.2017

УХВАЛА

Іменем України

11 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Кабінет Міністрів України до ОСОБА_2 селищної ради Київської області, ОСОБА_3, треті особи Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_4, Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області про визнання недійсним рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах Кабінету Міністрів України із позовом про визнання недійсним рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки. Заявлений позов мотивував тим, що прокуратурою області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні ОСОБА_2 селищною радою земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування жилових будинків, господарських будівель і споруд. Так, рішенням ОСОБА_2 селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку пл. 0,1500 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в смт. Гостомель Київської області, вул. Київська 67, на підставі даного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЛ № 217580 на право власності на дану земельну ділянку. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2010 року ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_3 Разом із тим, земельна ділянка державної власності знаходиться поза межами смт. Гостомель, на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів знаходилась у кварталі № 18 Київького лісництва, земельну ділянку передано ОСОБА_4 із порушенням порядку зміни цільового призначення земель. Просив визнати недійсним рішення ОСОБА_2 селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1500 га., державний акт серії ЯЛ № 217580 на право власності на дану земельну ділянку, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 320945900:01:101:0039 площею 0,1500 га., з відміткою про перехуд права власності до ОСОБА_3, витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірну земельну ділянку вартістю 36671,20 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2016 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Позивач перший заступник прокурора Київської області, не погоджуючись із рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2016 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позов. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що судом до спірних правовідносин неправильно застосовано положення ЦК України щодо застосування строку позовної давності, що обмежило право Кабінету Міністрів України, в інтересах якого прокурор звернувся із позовом, на захист права державної власності на землю, як учасника цивільних правовідносин, порушеного незаконним виданням органом місцевого самоврядування рішення з перевищенням наданих законом повноважень та набуттям відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку лісосподарського призначення. Судом проігноровано доводи прокурора, що відчуження обєктів, які є власністю народу України та не можуть перебувати за законом у приватній власності, є триваючим правопорушенням. Судом не зазначено мотивів, з яких він не погоджується з доводами прокурора щодо обізнаності про порушення вимог земельного та лісового законодавства, викладених у позовній заяві, лише з моменту проведення відповідної перевірки на підставі постанови № 51 від 16 травня 2014 року та відсутності у Кабінету Міністрів України повноважень щодо здійснення контролю у сфері земельних правовідносин.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції виходив із пропуску строку позовної давності для звернення до суду ізданим позовом.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, селище міського типу Гостомель було утворено відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15 листопада 1938 року № 39/22 в існуючих межах ОСОБА_2 сільради.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих № 566 від 22 липня 1967 року село Мостище було віднесено до складу і в підпорядкування ОСОБА_2 селищної ради Київської області.

Згідно рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791 «Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області» було затверджено адміністративні межі Ірпінського регіону разом із адміністративними межами селища Гостомель, який входив до складу м.Ірпінь.

Рішенням ОСОБА_2 селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селищі Гостомель, вул. Київська, 67.

На підставі вказаного рішення на імя ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЛ № 217580 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0039, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096601173.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2010 року ОСОБА_4 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3, про що зроблено відповідну відмітку на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217580.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року змінено межі національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального обєднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України зобовязано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Згідно відповіді на запит прокуратури Київської області Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області повідомило, що в звязку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський», Управління немає можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з вказаними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський» (в тому числі з кадастровим номером 3210945900:01:101:0039 згідно з запитом від 27 лютого 2015 року №05/1-378).

Як вбачається із листа КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21 листопада 2014 року № 873, що згідно статуту підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території.

Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів № 51 від 16 травня 2014 року постановлено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в ОСОБА_2 селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Однак встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пред?явлення позову поза межами позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачами ОСОБА_2 селищною радою Київської області 05 серпня 2015 року та ОСОБА_3 05 квітня 2016 року подано заяви про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 128 т. 1, 1 т. 2).

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком предявлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими субєктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку предявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру», що діяла на час звернення прокурора із даним позовом, та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади чи органу місцевого самоврядування поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як субєкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа №6-68цс15).

З матеріалі справи вбачається, що прокурор був обізнаний про прийняття радою оспорюваних рішень, доводи прокурора про те, що він дізнався про факти, викладені в позові, лише у 2014 році, відхиляються колегією суддів.

Із наведених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо нерозповсюдження строків позовної давності на триваюче порушення права власності держави.

У даній справі першим заступником прокурора Київської області предявлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що відведення спірної земельної ділянки відбулося на підставі рішення органу місцевого самоврядування - ОСОБА_2 селищної ради Київської області. При цьому підготовка цього рішення, виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, його погодження, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалось за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийняті рішення органом місцевого самоврядування і мали змогу з 2010 року виявити порушення вимог земельного законодавства при передачі у власність земельної ділянки і в межах позовної давності поставити питання про оскарження рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно ст. 9 цього Закону (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Таким чином, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обовязків щодо усунення вказаних порушень протягом встановленого законом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Доводи прокурора про те, що Кабінет Міністрів не знав і не міг знати про порушення права держави в особі Кабінету Міністрів України на розпорядження спірною земельною ділянкою не ґрунтуються на вимогах наведеного вище законодавства та матеріалах справи, оскільки законом передбачена не безпосередньо обізнаність Кабінету Міністрів України як колегіального органу про таке порушення, а обізнаність про це спеціально створених уповноважених державних органів.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської областівідхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

ОСОБА_5