Рішення № 65974804, 11.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/3878/16-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д. Є.Провадження № 22-ц/780/552/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 57 11.04.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», ОСОБА_4, ОСОБА_5 примусового виконання рішень ОСОБА_2 Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом про зняття арешту з майна. Заявлені вимоги мотивувала тим, що 04 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за яким відповідачу надано грошові кошти в сумі 800000 грн. до 06 липня 2015 року, в забезпечення виконання зобовязань за даним договором із ОСОБА_4 також було укладено договір іпотеки, яким остання передала в заставу належне їй на праві власності майно, а саме магазин-склад № 258 загальною площею 194,6 кв.м. за адресою м. Буча Київської області вул. Б.Хмельницького 2. 25 березня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ЮРГРУП» було укладено договір факторингу та договір відступлення права вимоги, за яким до ТОВ «ЮРГРУП» перейшли усі права ПАТ «УкрСиббанк» як іпотекодержателя. В свою чергу ТОВ «ЮРГРУП» відступило позивачу в тому числі право вимоги за договором іпотеки в повному обсязі, включаючи право звернення стягнення на заставлене майно згідно договору відступлення права вимоги від 25 березня 2015 року. Як їй стало відомо з листа ОСОБА_4, 03 грудня 2011 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження про стягнення із ТОВ «Флеш», ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «КБ «Даніель» кредитної заборгованості та накладено арешт на заставлене майно. Вважає, що накладення державним виконавцем в інтересах інших стягувачів арешту на майно, за рахунок якого ОСОБА_3 як іпотекодержатель має пріоритетне право задовольнити власні вимоги за кредитним договором, порушує її права. Просила зняти арешт, накладений відділом примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України згідно постанови від 28 березня 2012 року за виконавчим провадженням № 29617357 з магазина-складу № 258, загальною площею 194,60 кв.м., що знаходиться за адресою м. Буча б-р. ОСОБА_6 2, який належить на праві власності ОСОБА_4

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено, звільнено з-під арешту і знято заборону відчуження з майна, належного на праві власності ОСОБА_4, а саме магазину-складу № 258 за вказаною адресою, накладену відділом примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України згідно постанови від 28 березня 2012 року.

Відповідач ПАТ «КБ «Даніель», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, незаконність та необґрунтованість, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що згідно ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» позивач для початку повинна була звернутися до суду з вимогами про визнання права власності на спірний магазин-склад, а потім вже звертатись до відділу примусового виконання рішень та до суду з вимогами про зняття арешту з майна. Вважає, що державний виконавець здійснив всі необхідні дії по стягненню заборгованості з ТОВ «Флеш» та ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Даніель» та вірно виніс постанову про арешт майна боржника. Вважає, що є неналежним відповідачем по даній справі і взагалі позов повинен предявлятись до Окружного адміністративного суду, оскільки відповідачі ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділ примусового виконання рішень є субєктами владних повноважень, а відповідачі ПАТ «КБ «Даніель» та ОСОБА_4 не можуть зняти арешт, накладений виконавчою службою.

Відповідач ОСОБА_5 примусового виконання рішень ОСОБА_2 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, також не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, незаконність та необґрунтованість, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що права іпотекодержателя при наявності інших обтяжень спірного майна задовольняються не шляхом звільнення цього майна з-під арешту, а пріоритетом задоволення його вимог. Права позивача як іпотекодержателя спірного майна не повязані ні з правом власності на майно, ні з правом володіння ним, тому вимоги ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту на законі не ґрунтуються. Також вказує, що на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з ТОВ «Флеш», ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «КБ «Даніель» заборгованості за кредитним договором в сумі більше 14 мільйонів грн., та з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованості за кредитом в сумі більше 68 мільйонів грн., виконавчі листи видані в 2011 році і досі не виконані добровільно, а арешт на майно боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду. Вказує, що позивач прийняла від ПАТ «УкрСиббанк» право вимоги за договором іпотеки лише 25 березня 2015 року, в той час як арешт накладений 28 березня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 04 липня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №11368225000 (а. с. 12 - 19).

04 липня 2008 року в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №11368225000 укладено договір іпотеки №15196, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №1734, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» було передано в іпотеку нерухоме майно: магазин-склад № 258, загальною площею 194,60 кв. м. та вартістю 1430516 грн., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Хмельницького Богдана, 2 (а. с. 20 - 21).

28 березня 2012 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у ході проведення ВП №29617357 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Зокрема, державний виконавець наклав арешт на магазин-склад №258, загальною площею 194,60 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Хмельницького Богдана, 2.

ОСОБА_3 прийняла від ТОВ «ЮРГРУП», яке, в свою чергу, прийняло від ПАТ «УкрСиббанк» права вимоги за договором іпотеки № 15196, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №1734, на підставі договорів відступлення права вимоги від 25 березня 2015 року, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованими в реєстрі за №№ 447, 448 (а. с. 22 - 33).

Відомості про реєстрацію ОСОБА_3 як іпотекодавця внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 25 березня 2015 року (а. с. 34).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, суд першої інстанції виходив із того, що первинне обтяження майна було зареєстровано 04 липня 2008 року, тобто раніше, ніж накладення арешту відділом примусового виконання рішень на спірне майно ОСОБА_4, а отже позивач має пріоритетне право задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, відтак майно підлягає звільненню з-під арешту.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав, оскільки вони здійснені в результаті неповного зясування обставин, що мають значення для справи.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон повязує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувач з вищими пріоритетом має переважене право на звернення стягнення на предмет обтяження.

У ч. 1 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно з ч. 3 ст. 54 цього Закону для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Водночас ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Судом встановлено, що право ПАТ «УкрСиббанк» на задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета іпотеки, як іпотекодержателя, який в подальшому відступив свої права вимоги, в результаті чого їх набуто позивачем, виникло ще 04 липня 2008 року, тоді як арешт на спірне нерухоме майно накладений 28 березня 2012 року.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_3 зазначала, що у звязку із накладенням арешту на нерухоме майно ОСОБА_4 вона позбавлена можливості реалізувати своє право на погашення існуючої заборгованості, як іпотекодержатель.

Задовольняючи позов та звільняючи спірне майно з-під арешту, суд першої інстанції виходив виключно із пріоритетності позивача на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, із чим не може погодитися колегія суддів, виходячи із наступного.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» розяснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З огляду на це до компетенції суду належить захист фактично порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод, інтересів, а не таких, що можуть бути порушені на перспективу в майбутньому.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що після накладення арешту 28 березня 2012 року на нерухоме майно державним виконавцем здійснювалися заходи по його реалізації, а отже і що відповідачами порушується пріоритетність права ОСОБА_3 на задоволення своїх вимог за рахунок цього ж майна.

Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_3 як іпотекодержателю було відмовлено у задоволенні її вимог за рахунок предмету іпотеки в звязку із наявним арештом.

Виходячи із вищевикладеного, ОСОБА_3 не доведено, яким чином внаслідок лише факту накладення арешту на майно порушуються її права, свободи та інтереси та в звязку із порушеннями підлягає захисту.

Крім того, позивачем не надано доказів розміру вартості предмету іпотеки станом на день звернення із позовом та розміру грошового зобовязання ОСОБА_4, виконання якого забезпечене даним майном, а судом першої інстанції не надано оцінки цим обставинам.

Таким чином, оскільки обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не знайшли підтвердження під час розгляду справи, позов є недоведеним і задоволений судом першої інстанції безпідставно, відтак рішення суду не можна вважати законним і обґрунтованим.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного зясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в звязку із його недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 в позові до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», ОСОБА_4, ОСОБА_5 примусового виконання рішень ОСОБА_2 Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

ОСОБА_9