Ухвала суду № 65971498, 12.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА№22-ц/796/3998/2017 Головуючий у1-й інстанції - Цокол Л.І.

Унікальний № справи №757/15441/16-ц Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Волошиної В.М., Слюсар Т.А.

при секретарі - Крічфалуши С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у справі за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи: Національний банк України, Державна фіскальна служба України про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_2, діючи через представника, звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт втрати заявником з 01.01.2016 року статусу громадянина України - резидента та набуття останнім статусу громадянина України - нерезидента. Посилався на те, що з 08 грудня 2015 року заявника прийнято на консульський облік в посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах, з 26 січня 2016 року - знято з реєстрації місця проживання в Україні, а станом на 01 січня 2016 року ОСОБА_2 більш ніж 183 дні на рік перебував за межами України

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року указану заяву задоволено. Встановлено, що громадянин України ОСОБА_2 з 01 січня 2016 року втратив статус резидента України та набув статус громадянина України - нерезидента.

В поданій апеляційній скарзі Державна фіскальна служба України просить судове рішення скасувати, а провадження у справі закрити. Посилається на те, що факт, який просить встановити заявник, не підлягає встановленню за правилами окремого провадження в порядку цивільного судочинства. Крім того, скаржник зазначає, що судом не визначено мету встановлення відповідного факту.

Представник ОСОБА_2 та заінтересована особа Державна фіскальна служба України, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з'явились без поважних причин, у зв'язку з чим, суд, в порядку ст.305 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Панченка М.М., пояснення представника Національного банку України, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, виходив з того, що факт втрати заявником статусу резидента України знайшов своє об'єктивне підтвердження під час розгляду відповідної заяви по суті.

Так, пункти 5, 6 статті 1 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" та пункут 14.1.213 статті 14 Податкового кодексу України передбачають різні критерії для визнання фізичної осіб резидентами або нерезидентами, зокрема, - місце проживання чи постійного проживання особи, місцезнаходження центру життєвих інтересів, час перебування натериторії країни протягом року.

Підтвердження статусу резидента України здійснюється в порядку, передбаченому наказом ДПА України № 173 від 12.04.2002 р. "Про підтвердження статусу податкового резидента України". В той же час законодавство України не предбачає існування аналогічної юридичної процедури для підтвердження факту втрати громадянином України статусу резидента України та набуття ним статусу нерезидента.

Зі змісту пп. "в"п. 14.1.213ст. 14 Податкового кодексу України вбачається, що для визнання фізичної особи резидентом України, крім місця її постійного проживання можуть використовуватися й інші критерії. В той же час законодавство України не передбачає процедури підтвердження втрати громадянином статусу резидента України за критеріями, які не пов'язані з офомленням ним виїзду на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до ст. 29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. При цьому чинне законодавство України не містить прямого визначення поняття "постійне місце проживання" і не передбачає, що всі громадяни України автоматично визнаються такими, що мають постійне місце проживання в Україні, якщо вони не оформили свій виїзд за кордон на постійне місце проживання.

Відповідно до абзацу четвертого статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"місцем перебування особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком не менше шести місяців на рік.

З наведеного випливає, що громадянин України не може визнаватися таким, що постійно проживає в Україні, якщо фактично він перебуває на її території менше ніж шість місяців на рік.

Стаття 33 Конституції Українипередбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97 від 17.07.1997 року кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Рішенням Конституційного суду України від 14.11.2001 р. у справі № 1-31/2001 (справа щодо прописки) було встановлено, що порядок, за яким вибір особою місця проживання залежить, від рішення паспортної служби органів внутрішніх справ, розглядається як такий, що обмежує право особи на вільний вибір місця проживання.

З наведеного вбачається, що факт постійно чи тимчасового проживання громадянина України на території України чи за її межами не може підтверджуватися тільки паспортом для виїзду за кордон з відміткою про виїзд на постійне місце проживання, оскільки громадянин, який має такий паспорт, може фактично проживати на території України, в той час як громадянин, який має паспорт для виїзду за кордон без відповідної відмітки, може без обмеження часу фактично проживати на території іншої країни, а процедура оформлення виїзду громадянина України за кордон на постійне місце проживання не може ототожнюватися з процедурою підтвердження його статусу резидента чи нерезидента.

Згідно абзацу 2 пункту 5 статті 1 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"резидентами визнаються фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 статті 1 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"нерезидентами визнаються фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

У відповідності до пп. "в" п. 14.1.213ст. 14 ПК України фізична особа-резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Згідно зі статтею 4 Угоди між Урядом України і Урядом Об'єднаних Арабських Еміратів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал, яка ратифікована Законом № 1013-IV від 19.06.2003 р., під терміном "резидент України" розуміється будь-яка фізична особа, яка за законодавством України є її резидентом, а під терміном "резидент ОАЕ" - будь-яка фізична особа, яка за законодавством ОАЕ є її резидентом.

У випадку, коли відповідно до цих положень фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається відповідно до таких правил:

a) вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має постійне житло. Якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України",якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За таких обставин встановлення факту резидентності заявника має здійснюватися у відповідності до Угоди між Урядом України і Урядом Об'єднаних Арабських Еміратів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал, яка ратифікована Законом № 1013-IV від 19.06.2003 року.

З матеріалів справи слідує, що заявник є власником житлової нерухомості на території Об'єднаних Арабських Еміратів за адресою АДРЕСА_1, в якій він постійно проживає та сплачує рахунки на комунальні послуги.

Дружина заявника ОСОБА_4 також проживає на території Об'єднаних Арабських Еміратів. Крім того заявник є власником компанії, яка веде господарську діяльність на території Об'єднаних Арабських Еміратів, у зв'язку з чим центр життєвих інтересів заявника знаходиться саме на території Об'єднаних Арабських Еміратів.

Протягом2015 року заявник перебував на території України 14 днів.

08 грудня 2015 року заявника прийнято на консульський облік в посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах, а 26 січня 2016 року знято з реєстрації місця проживання в Україні.

02 червня 2016 року Міністерство фінансів Об'єднаних Арабських Еміратів видало свідоцтво про податкове резидентсво, згідно з яким ОСОБА_2 має візу резидента НОМЕР_1 та є податковим резидентом Об'єднаних Арабських Еміратів.

Зазначенівище обставни не заперечувалися сторонами у справі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшовобґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 за наслідками 2015 року втратив статус громадянина України - резидента та набув статус громадянина України - нерезидента.

Щодо доводів скаржника про те, що встановлення даного факту неможливе за правилами окремого провадження в порядку цивільного судочинства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст.256 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно ч.9 ст.8 ЦПК України, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Зі змісту ст. 5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"та ст. 162 Податкового кодексу України правовий статус громадян України - резидентів відрізняється від правового статусу громадян України - нерезидентів. Для вказаних категорій фізичних осіб діють різні порядки відкриття банківських рахунків за межами України, здійснення інвестицій за кордон та декларування доходів отриманих за межами України.

Таким чином, як слідує зі змісту заяви ОСОБА_2 та зазначеного НПА, метою встановлення факту набуття заявником статусу громадянина України - нерезидента є необхідність встановлення для заявника іншого порядку відкриття банківських рахунків за межами України, здійснення інвестицій за кордон та декларування доходів отриманих за межами України.

Отже, встановлення відповідного факту тягне за собою зазначені юридичні наслідки, а від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення майнових прав заявника, в тому числі, під час взаємодії з заінтересованими в межах даного провадження особами.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України відхилити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: