Постанова № 65971010, 12.04.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 902/93/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Дроздюк О.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, наказ №1 від 01.08.2009р.

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.02.17р. у справі № 902/93/17 (суддя Банасько О.О.)

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Колос-Агро"

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке"

про стягнення заборгованості 195 372,00 грн

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Колос-Агро" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с.3-5) до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" (надалі відповідач), в якій просить стягнути 194 400, 00 грн. основного боргу та 972, 00 грн. неустойки згідно договору № 12 від 01.09.2015 р.

Позивачем 06.02.2017 подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача пеню в сумі 355752 грн.(а.с. 43-44). Дана заява прийнята господарським судом Вінницької області.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 15 лютого 2017 року (а.с. 95-98) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 194 400, 00 грн. основного боргу, 41477,91 грн. пені та 3538,17 грн. відшкодування витрат на сплату судового збору.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги про стягнення 194400 грн. заборгованості є обґрунтованими, обставини наявності боргу підтверджуються матеріалами справи. Крім того, суд на підставі статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України визначив розмір пені в сумі 41477,91 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.108-109) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від15.02.2017 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими. Крім того, судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Скаржник зокрема зазначає, що позивач не в повній мірі надав послуги по збиранню врожаю сої згідно укладеного договору, зокрема провів збирання сої на площі меншій, ніж 216 га, тим самим неналежно виконав умови договору, що в свою чергу і стало причиною непроведення розрахунків зі сторони відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/93/17 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Мельник О.В. (а.с.106).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 березня 2017 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 12 квітня 2017 року на 10 год. 30 хв. (а.с. 107).

27 березня 2017 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти апеляційної скарги, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що матеріалами справи повністю підтверджується факт позивачем надання послуг по збиранню сої, а тому рішення господарського суду Вінницької області від 15.02.2017 відповідає обставинам справи та діючим нормам законодавства. Крім того, позивач у відзиві зазначив, що відповідачем не надано пояснень щодо обставин справи, доказів виконання чи невиконання умов договору від 01.09.2015, пояснень щодо підписання акту прийняття виконаних робі від 11.11.2015. При цьому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області від 15.02.2017 у справі № 902/93/17 без змін.

У судове засідання, яке відбулось 12 квітня 2017 року, з'явився представник позивача, який заперечив вимог апеляційної скарги з підстав. Викладених у письмовому відзиві, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення а рішення місцевого господарського суду без змін.

Представник відповідача (апелянт) не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 114).

Представник позивача не заперечив щодо розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, міститься апеляційна скарга відповідача, в якій викладена його позиція, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.09.2015 р. між ТОВ "Колос-Агро" (Виконавець) та ТОВ "Кузьминецьке" (Замовник) було укладено Договір на проведення збирання сільськогосподарських культур № 12, відповідно до п.1 якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання зібрати комбайном "ДЖОН-ДІР" сільськогосподарські культури (а.с.19-20, т. 1).

Згідно п.2 Договору Виконавець зобов'язується провести збирання врожаю площею 216 га.

Відповідно до п.4.1. сторони погоджують вартість робіт з розрахунку 900, 00 грн. за один га з ПДВ.

Пунктом 4.2. встановлено термін розрахунку до 30.11.2015 р.

На виконання умов договору ТОВ "Колос-Агро" (Виконавець) виконало обсяги робіт по збиранню сої вчасно та якісно, що підтверджується актом прийняття виконаних робіт складеного 11.11.2015 р., згідно якого, загальна вартість за виконані обсяги робіт по збиранню сої згідно договору № 12 становила 194 400,00 грн. (а.с. 21).

Акт був складений та підписаний керівниками сторін Договору.

Таким чином, ТОВ "Кузьминецьке" було зобов'язане в термін не пізніше 30.11.2015 р. оплатити за виконані обсяги робіт по збиранню врожаю сої площею 216 га з розрахунку 900, 00 грн за один га з ПДВ.

Починаючи з 01.12.2015 р. відповідач прострочив виконання зобов'язання по сплаті заборгованості, в результаті чого за ним утворився борг в сумі 194 400,00 грн., який зафіксовано в підписаному двома сторонами акті звірки від 16.03.2016 р.

25.04.2016 р. позивачем була надіслана відповідачу претензія № 10 про перерахування боргу на рахунок позивача, яка залишена без задоволення (а.с.23).

На підтвердження відсутності проведених розрахунків позивачем надано довідку № 1 від 14.02.2017 р. за підписом керівника та головного бухгалтера.

Непроведення розрахунків відповідачем в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України та статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Колегія суддів, вивчивши зміст договору, укладеного між сторонами та характер взятих на себе сторонами зобов'язань, дійшла висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Зокрема, згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Розглядаючи позовні вимоги, колегія суддів констатує, що вищеописаними матеріалами справи підтверджуються обставини наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором на проведення збирання сільськогосподарських культур № 12 від 01.09.2015 в сумі 194400 грн., зокрема підписаним та завіреним печатками обох сторін актом прийняття виконаних робіт від 11.11.2015 із відміткою про те, що роботи виконані вчасно та якісно, а також актом звіряння розрахунків з дебіторами та кредиторами (а.с.22).

Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі щодо відсутності правових підстав для здійснення повної оплати по договору у зв"язку із неналежним його виконанням колегією суддів не беруться до уваги, так як апелянтом ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду апеляційної скарги не надано доказів підтвердження даних обставин, а саме надання послуг на значно меншій площі ніж 216 га. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що із вищеописаного акту прийняття виконаних робіт від 11.11.2015 вбачається, що послуги надано на площі 216 га, як і передбачено умовами договору на проведення збирання сільськогосподарських культур № 12 від 01.09.2015.

Колегія суддів, розглянувши позовну вимогу щодо стягнення із відповідача пені в сумі 355752 грн. за період з 01.12.2015 р. по 31.05.2016 р., вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

За приписами п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідно до п. 5.1 Договору передбачено, що за порушення строків оплати виконаних робіт, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Оскільки відповідач, в порушення договірних зобовязань, у встановлений договором строк, не виконав оплату наданих послуг, позивачем згідно поданих розрахунків нараховано 355752 грн.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відтак, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок пені за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора, встановила, що її розмір становить 41 477,91 грн. за період з 01.12.2015 р. по 31.05.2016 р. Тому, в стягненні 314 274, 09 грн. пені слід відмовити, як заявлених безпідставно.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог - стягнення з відповідача 194 400 грн. 00 коп. основного боргу та 41 477 грн. 91 коп. пені, та відмову у стягненні 314 274 грн. 09 коп. пені.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог. Крім того, скаржник у апеляційні й скарзі не навів доказів порушень вимог матеріального та процесуального права, які були, на його думку, допущені судом першої інстанції.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" від 02.03.17р. на рішення господарського суду Вінницької області від 15 лютого 2017 року у справі № 902/93/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 15 лютого 2017 року у справі №902/93/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/93/17 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Мельник О.В.