Постанова № 65970786, 11.04.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

"11" квітня 2017 р.Справа № 923/1268/16Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Ліпчанської Н.В., Принцевської Н.М.

Секретар судового засідання: Маленкова О.П.

За участю повноважних представників сторін:

від позивача ОСОБА_1, за довіреністю.

Представник Комунального підприємства «ДОРОЖНИК» Херсонської міської ради у судове засідання не зявився. Про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «ДОРОЖНИК» Херсонської міської ради

на рішення Господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2016 року

по справі № 923/1268/16

за позовом Приватного підприємства «Р-ГРУПП»

до Комунального підприємства «ДОРОЖНИК» Херсонської міської ради

про стягнення 339 109, 74 грн.

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року Приватне підприємство «Р-ГРУПП» звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Комунального підприємства «ДОРОЖНИК» Херсонської міської ради про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 31 від 28.04.2015р. та від 28.04.2016р. в сумі 339 109, 74 грн., з яких:

292 289, 31 грн. - борг за товар, відвантажений на підставі укладених між сторонами договорів № 31 від 28.04.2015 р. та 28.04.2016р.;

21 814, 12 грн. - пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті товару;

11 385, 74 грн. - інфляційні витрати;

13 620, 43 грн. - річних за прострочення боржником грошового зобов'язання.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем встановленого договорами поставки порядку здійснення розрахунку за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2016 року по справі № 923/1268/16 (суддя Задорожна Н.О.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства «ДОРОЖНИК» Херсонської міської ради на користь Приватного підприємства «Р-ГРУПП» грошові кошти у розмірі 291 989, 31 грн. в рахунок сплати боргу за товар, відвантажений на підставі укладених між сторонами договорів поставки № 31 від 28.04.2015р. та від 28.04.2016р., 13 620, 43 грн. в рахунок сплати річних, 11 385, 74 грн. в рахунок сплати інфляційних витрат, 18 102, 21 грн. в рахунок сплати пені та 5 026, 46 грн. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору; в решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване наявністю порушень умов договору щодо своєчасної оплати за товар з боку відповідача та обґрунтованістю вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 655, 712 ЦК України та ст.ст. 230, 231, 232 ГК України. Однак ці вимоги суд задовольнив частково посилаюсь на власний розрахунок, а саме:

- відмовлено позивачу у задоволенні позову в частині стягнення 300 грн. основного боргу, оскільки позивачем зроблено арифметичну помилку при розрахунку основної суми боргу та виведені підсумку;

- відмовлено позивачу у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 3 711, 91 грн. у зв'язку з порушенням позивачем при її розрахунку по поставці згідно видаткової накладної № 119 від 27.08.2015р. порядку нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Комунальне підприємство «ДОРОЖНИК» Херсонської міської ради звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного виконання спірних договорів та здійснення за ними поставок товару. Апелянт у скарзі взагалі ставить під сумнів законність цих договорів мотивуючи це тим, що в рамках розслідування кримінального провадження № 42015230000000151 від 03.06.2015р. виявлено ознаки незаконної діяльності ПП «Р-ГРУПП» за ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 358 КК України.

Більш детальніше доводи зазначені у скарзі.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07 березня 2017 року судовою колегією у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів Ліпчанської Н.В., Принцевської Н.М., апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04 квітня 2017 року.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29 березня 2017 року вищезазначеною колегією суддів розгляд апеляційної скарги перенесено на 11 квітня 2017 року о 14:15 год. у звязку з перебуванням головуючого судді Лисенко В.А. з 03.04.2017р. по 07.04.2017р. у відпустці.

В судове засідання, яке призначене на 11 квітня 2017 року, представник апелянта не зявився, не скористався наданим йому ст. 22 ГПК України правом.

Проте, 05 квітня 2017 року до суду надійшло клопотання, в якому Комунальне підприємство «ДОРОЖНИК» Херсонської міської ради просило розглянути справу без їхнього уповноваженого представника за наявними матеріалами у справі.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обовязковою.

Пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» розяснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Задовольнивши зазначене клопотання, судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутністю представника апелянта.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Херсонської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладених між сторонами 28.04.2015р. та 28.04.2016р. договорів поставки товару № 31, позивач (постачальник) зобов'язався передати у власність відповідача (покупець) товар, а відповідач - прийняти цей товар та провести його оплату у порядку, строки та за ціною, які передбачені умовами цих договорів (а.с. 10-12; 17-19).

Пунктами 1.1, 1.2 Договорів поставки сторони передбачили, що постачальник зобов'язується проводити поставку (продаж) покупцю у власність нафтопродукту окремими партіями відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору. Асортимент, найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару визначаються у бухгалтерських документах постачальника: рахунку-фактурі; видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні ст. 266 ГК України та є невід'ємною частиною договорів.

У пунктах 2.2, 2.3, 2.4 Договорів поставки зазначено, що датою поставки (передачі) товару постачальником у власність покупця є дата, зазначена в накладній на відпуск товару (кожної окремої партії товару). Товар вважається поставленим постачальником та переданим у власність покупця з моменту підписання покупцем накладних, які свідчать про факт отримання товару, і не потребує підписання між сторонами будь-яких актів приймання-передачі товару у власність. Фактично оформлені накладні на відпуск товару, виписані на підставі довіреностей на одержання матеріальних цінностей, є належним підтвердженням права власності покупця на товар.

Пунктами 6.1, 6.2 Договорів поставки передбачено, що оплата товару покупцем здійснюється на підставі відповідних документів, зазначених в п. 1.2 цих договорів, які постачальник виписує на кожну партію товару та передає покупцю (електроним або факсимільним зв'язком) у момент отримання товару. Оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 1 (одного) банківського дня з дати виставлення рахунку-фактури постачальником, на умовах часткової попередньої оплати за товар, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

На виконання договорів поставки позивач протягом 2015-2016р.р. відвантажив відповідачу окремими партіями мазут та бітум шляховий БНД 60/90 на загальну суму 2 108 563 грн. 31 коп., з яких відповідачем оплачено 1 816 274 грн.

Згідно з акту звіряння розрахунків станом на 16.11.2016р. борг відповідача за одержаний і не оплачений товар становить 292 289, 31 грн., з яких:

- за договором № 31 від 28.04.2015 р. відповідач має заборгованість в сумі 14 607 грн. за мазут М-40, відвантажений згідно видаткової накладної від 27.08.2015 р. № 119 (загальна вартість відвантаженого товару 53 664 грн.).

- за договором № 31 від 28.04.2016р. борг відповідача за одержаний і не оплачений товар складає 277 682,31 грн., у тому числі:

згідно видаткової накладної від 01.10.2016р. № 202 за бітум шляховий БНД 60/90 в кількості 16,534 т. на суму 135 578,80 грн.;

згідно видаткової накладної від 01.10.2016 р. № 203 за бітум шляховий БНД 60/90 в кількості 8,065 т., на загальну суму 73 391,50 грн.;

згідно видаткової накладної від 11.10.2016 р. № 209 за бітум шляховий БНД 60/90 в кількості 6,83 т. на загальну суму 68 412,01 грн.

Зазначений акт підписаний представниками постачальника і покупця без зауважень та скріплений печатками юридичних осіб.

Факт відвантаження вищепереліченої кількості товару, за який відповідачем не здійснено розрахунок підтверджений наданими в матеріали справи належно засвідченими копіями виставлених відповідачем рахунками на оплату № 126 від 27.08.2015р. на суму 53 664 грн.; № 200 від 01.10.2016р. на суму 135 578 грн.; № 201 від 01.10.2016р. на суму 73 391, 50 грн.; № 207 від 11.10.2016р. на суму 68 412, 01 грн. (а.с. 13, 20, 21, 27).

З матеріалів справи вбачається, що товар одержувався уповноваженим представником покупця п. Рубан Д.В., діючим на підставі довіреностей типової форми № М-2 № 153/1 від 27.08.2015р., № 130/1 від 01.10.2016р. на підставі видаткових накладних № 119 від 27.08.2015р. на суму 53 664 грн.; № 202 від 01.10.2016р. на суму 135 578 грн.; № 203 від 01.10.2016р. на суму 73 391, 50 грн., № 209 від 11.10.2016р. на суму 68 412, 01 грн., а також товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 119 від 27.08.2015р.; № 202 від 01.10.2016р.; № 203 від 01.10.2016р.; № 209 від 11.10.2016р. (а.с. 14, 15, 16, 22, 23, 24, 25, 26, 28, 29).

В порушення умов вищезазначених договорів, відповідач, отримавши товар згідно вищезазначених накладних, свої зобовязання за договорами в частині повної та своєчасної оплати товару не виконав, у звязку із чим у нього виникла заборгованість. Внаслідок чого, позивач скерував відповідачу претензію з вимогою оплати боргу протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання претензії, яку було вручено особисто під розпис представнику покупця ОСОБА_2 18.10.2016р. (а.с. 30).

В наданій відповіді за вих. № 196 від 17.11.2016р. відповідач повністю визнав існуючий борг в сумі 292 289, 31 грн. та просив, враховуючи скрутне становище КП «Дорожник» розстрочити його виплату на шість місяців (а.с. 31).

Зважаючи на неналежне виконання зобовязань за договором позивач додатково нарахував відповідачу 21 814, 12 грн. пені, 11 385, 74 грн. інфляційних втрат, 13 620,43 грн. річних за ставкою 15 % за користування чужими грошовими коштами та звернувся з даним позовом до суду.

Статтею 509 Цивільного кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ст. 712 ЦК України, які кореспондуються з вимогами ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки до договору поставки застосовуються загальні положення як до договору купівлі-продажу, то згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Зі змісту ст. 663 ЦК України вбачається, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач свої зобов'язання за договорами виконав у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар на обумовлених та зазначених в договорах умовах, що підтверджується видатковими накладними, рахунками, та товарно-транспортними накладними які підписані обома сторонами, а відповідач не виконав свої зобов'язання за договорами.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказів сплати за отриманий товар відповідач до суду не надав, таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем.

Проте, в поданій позовній заяві, позивач зазначає, що борг відповідача за договором № 31 від 28.04.2015р. складає 14 607 грн., а за договором від 28.04.2016р. № 31 складає 277 682, 31 грн. Зазначені суми цілком співпадають з сумами вартості відвантаженого товару, зазначених у видаткових накладних № № 202, 203, 209, але за підсумком не співпадають з сумою боргу по цьому договору, визначеною позивачем.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем внаслідок арифметичної помилки зазначено 277 682, 31 грн., тобто на 300 грн. збільшено від суми фактичного боргу, що призвело до безпідставного збільшення боргу у підсумку 292 289, 31 грн. замість 291 989, 31 грн., який слідує з наведених самим же позивачем доказів та розрахунку.

Пунктом 7.5 Договорів поставки сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом періоду прострочки, без обмеження строків її нарахування, а також сплатити на користь постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 15 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

За п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (пені), а відповідно до вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті товару, відвантаженого згідно видаткової накладної № 119 від 27.08.2015р. за період з 28.08.2015р. по 22.11.2016р., позивач нарахував пеню в розмірі 11 372,31 грн.За прострочку оплати товару, відвантаженого згідно видаткових накладних № 202 та № 203 від 01.10.2016р. за період з 03.10.2016р. по 22.11.2016р., позивач нарахував пеню в розмірі 8 290,11 грн.

За прострочку оплати товару, відвантаженого згідно видаткової накладної № 209 від 11.10.2016р. на суму 68 412, 01 грн., за період прострочки з 13.10.2016р. по 22.11.2016р., позивач нарахував пеню в розмірі 2 151,70 грн.

За підсумком сума нарахованої пені складає 21 814,12 грн. (11 372,31 + 8 290,11 +2 151,70).

Апеляційний господарський суд приймає до уваги розрахунок пені зроблений судом першої інстанції як обґрунтований та такий, що здійснений згідно з вимогами діючого законодавства, за яким в частині стягнення 3 711, 91 грн. пені (21 814,12 18 102,21) відмовляється у зв'язку з порушенням позивачем при її розрахунку по поставці згідно видаткової накладної № 119 від 27.08.2015р. порядку нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок річних та інфляційних нарахувань зроблених позивачем, колегія суддів дійшла висновку щодо правильності нарахування сум, у звязку з чим апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про повне їх задоволення, отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума річних у сумі 13 620,43 грн., а також інфляційні збитки у розмірі 11 385,74 грн.

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи про незаконність договорів поставки не приймаються до уваги судової колегії, оскільки спростовуються матеріалам справи, а саме актом звірки розрахунків, за яким відповідач визнав існуючий борг.

Посилання апелянта у скарзі на розслідування кримінального провадження № 42015230000000151 від 03.06.2015р. взагалі не стосується даної суті спору.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись cm.cm. 99, 101, 103 п. 1, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «ДОРОЖНИК» Херсонської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2016 року

по справі № 923/1268/16 - залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 13.04.2017р.

Головуючий суддяВ.А. Лисенко

СуддяН.В. Ліпчанська

СуддяН.М. Принцевська